WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Механізми розвитку пошкоджень серця при багаторазовому стресі та їх корекція (автореферат) - Реферат

Механізми розвитку пошкоджень серця при багаторазовому стресі та їх корекція (автореферат) - Реферат

Зміни показників формули залежали від їх вихідного стану і мали біоритмічну залежність. Ці зміни ставали чіткішими за умови підсилення стресорного впливу за рахунок або додаткової імунізації еритроцитами барана (ЕБ), або подовження терміну стресування.

Імунний статус. При даних моделях стресу не виявлялося достовірного підвищення титрів антитіл та сенсибілізованих Т-лімфоцитів до алогенної серцевої тканини. Імунна відповідь на ЕБ стресованих щурів була зниженою за титрами гемолізінів та гемаглютинінів, кількістю В-РУК і І-РУК. Підвищувався вміст загальних ЦІК: у щурів на 58% і на 30% у крові кролів.

Енергетичний обмін у клітинах крові – лімфоцитах та нейтрофілах при стресуванні змінювався. Активністі ЛДГ у лімфоцитах і нейтрофілах крові підвищувалася майже вдвічі. Підвищення активності ЛДГ при стресі може бути пов'язаним з переходом від аеробного до анаеробного окислення – гліколізу і може відображати зниження енергозабезпечення клітин. Вивчали активність К-Nа-АТФ-ази цитоплазматичної мембрани лімфоцитів та нейтрофілів. Відомо, що цей фермент бере участь у формуванні трансмембранного потенціалу клітинної мембрани, його активність залежить від рівня АТФ та стану фосфоліпідного шару цитоплазматичної мембран і тому зразу змінюється при різних метаболічних та структурних зрушеннях. Активність ферменту в лімфоцитах стресованих тварин була зниженою у порівнянні з контрольними значеннями на 35,7%, а в нейтрофілах – підвищеною на 30%.

Рис. 1 Активність ЛДГ та СДГ в лімфоцитах щурів, які зазнали 14-денного імобілізаційного стресу (у. о.), n= 20

Разом з даними про активність ферментів енергоутворення (ЛДГ та СДГ) можна констатувати, що дана модель стресу стимулює енергообмін в клітинах неспецифічного захисту та пригнічує його в лімфоцитах.

Механізми неспецифічної резистентності. Стрес, в даній моделі, збільшував природну цитотоксичну активність ПКК, яка підвищувалася при подовженні термінів стресування: у щурів через 14 днів на 7% (неімунізовані), на 32% (імунізовані), у кролів через 14 днів на 31%, через 28 днів – на 100%. При вивченні показників фагоцитозу було знайдено невиражені зміни з тенденцією до активації через 14 днів стресування та пригнічення через 28 днів стресу. Було відмічено залежність змін показників фагоцитозу від вихідного рівня.

З метою визначення стадії стресу окрім гематологічних, можуть використовуватись показники стану системи перекисного окислення ліпідів (ПОЛ). Так первинний спалах ПОЛ можна розглядати як прояв стадії тривоги, реактивне підвищення антиокислювального потенціалу живої системи з пригніченням інтенсивності спонтанного ПОЛ варто розцінювати як стадію резистентності, а вичерпання антиокислювальних ресурсів з виникненням вторинного спалаху ПОЛ – як стадію виснаження (В.А.. Барабой, Д.А. Сутковой, 1997). Стресування імунізованих щурів не веде до суттєвих зрушень процесів ПОЛ відносно контролю. Однак, сама по собі імунізація призводить до зростання середніх значень св. за 5 хв у контрольних тварин, тобто до підсилення інтенсивності у них процесів ПОЛ та збільшення антиперекисного потенціалу крові порівняно з неімунізованими тваринами. Імобілізаційний стрес у імунізованих щурів недостовірно зменшує інтенсивність ПОЛ при одночасному зниженні антиперекисного потенціалу плазми крові. А такі зрушення є характерними для стресу у стадії тривоги у фазі протишоку. Дослідження протягом трьох років процесів ПОЛ у плазмі крові неімунізованих щурів, що зазнавали імобілізаційного стресу показали, що стресування достовірно не змінює у них інтенсивності ПОЛ відносно контролю. Про це свідчать середні значення у них св. за 5 хв. У кролів двотижневий імобілізаційний стрес майже не впливає на показники ПОЛ у плазмі крові. Разом із цим, подовження стресування до одного місяця веде до достовірного зростання інтенсивності ПОЛ та недостовірного збільшення антиперекисного потенціалу крові.

Рис. 2 Перекисна хемілюминесценція плазми крові кролів, що зазнали імобілізаційного стресу протягом 14 та 28 днів у весняно-літній період (травень 2000р.)

Рис. 3 Перекисна хемілюминесценція плазми крові кролів, що зазнали імобілізаційного стресу протягом 14 днів у весняно-літній період (травень 2000 р.)

1 - св. за 5 хв, мВ, 2 – I max/I min

Таким чином, інтенсивність ПОЛ є вираженою не через 14, а через 28 днів стресу.

Вивчення системи цитокінів при імобілізаційному стресі. Відомо, що прозапальні цитокіни, такі як інтерлейкін (IL-1) та фактор некрозу пухлин (ФНП), відіграють важливу роль у патогенезі серцево-судинних захворювань,в реалізації процесів гіперкоагуляції крові, порушенні регулювання судинного тонусу, розвитку гострих коронарних синдромів і ХСН (J. Oppenheim et. al., 1993; Е.Л. Насонов и др., 1999). Аналіз результатів дослідження продукції IL-1 або лімфоцит-активуючого фактора (ЛАФ) показав, що 14-ти денний імобілізаційний стрес призводив до активації прозапальної цитокінової відповіді на кардіальний антиген, спричинював зростання на 50% серед дослідних тварин таких, мононуклеари яких стають чутливими до кардіального антигену і продукують ЛАФ замість ЛІФ. Таким чином, стрес у щурів та кролів призводив до зміни продукції цитокінів на кардіальний антиген, сприяючи підсиленій продукції ЛАФ (ІЛ-1).

Табл. 1 Продукція цитокінів (ЛІФ/ЛАФ) клітиніми крові щурів, що зазнали вплив експериментального стресу

Показник

1-а групаІнтактні

2-а групаСтрес

% співвідношення ЛІФ/ЛАФ у дослідних тварин

50/50

22/78

Також спостерігається тенденція визначати ФНП- α як первинний аферентний імпульс, що генерується організмом у відповідь на численні пошкоджуючі фактори зовнішнього середовища. Встановлена провідна роль ФНП в індукції апоптозу – запрограмованої загибелі клітин при серцево-судинній патології.

Рис. 4 Динаміка змін концентрації фактору некроза пухлин при багаторазовому стресі (пкг/мл).

Після щоденного імобілізаційного стресу впродовж 14 днів виявлено достовірне підвищення (P<0,5 та P<0,05) в 2,08-3,91 рази вмісту ФНП індукованого, та в 1,42-2,86 разів ФНП спонтанного, збільшення кількості ФНП в плазмі кролів в 1,42-3,91 рази. Чутливість клітин крові до індуктора ФНП – ліпополісахариду підвищувалась майже в 4 рази. А після продовження стресу іще впродовж 14 діб – клітини ставали практично не чутливими до дії ЛПС in vitro. Таким чином, імобілізаційний стрес призводив до підвищення рівня ФНП в крові дослідних тварин максимально через два тижні стресування через підвищення чутливості імуноцитів до дії ендотоксину. Через місяць дії стресу чутливість імунокомпетентних клітин до ЛПС падала і рівень ФНП в крові знижувався, що свідчить про виснаження мононуклеарів при тривалому стресі.

Таким чином, можна стверджувати, що у тварин різних видів імобілізаційний стрес, відтворений за обраною нами схемою, переважно не спричинював появи гуморальної та клітинної відповіді на серцевий антиген, однак підвищував чутливість до нього мононуклеарів і продукцію ними прозапальних цитокінів. Також спостерігалася помірна активація системи неспецифічної резистентності.

Вплив імобілізаційного стресу на стан мембран клітин крові. Моделювання стресу призводило до тенденції зниження осморезистентності еритроцитів та істотних змін показників морфофункціонального стану кров'яних платівок експериментальних тварин. Кількість неактивованих тромбоцитів знижувалася до 52,2%, зростало число зворотньо- та незворотньоактивованих, відповідно на 33,3 і 8,6 %, дегранульованих на 5,9 %, зворотньо- та незворотньоагрегованих кров'яних платівок на 13 та 8%. Ці зрушення свідчать про гіперреактивність кров'яних платівок в умовах експерименту. Перебудова глікокаліксу та плазмолеми тромбоцитів обумовлює зміну активності локалізованих в них ферментних систем, що знайшло своє підтвердження у вкрай низькій активності АЦ в плазматичній мембрані. Таким чином, дія імобілізаційного стресу за даною моделлю призводила до хронічного подразнення тромбоцитів та підвищення їх агрегаційної здатності, що може бути зумовленим зниженням активності аденілатциклази тромбоцитів внаслідок тривалого стресу і свідчити про порушення адренергічної регуляції.

Вивчення функціонального стану клітин крові за індукцією їх апоптозу. Вивчення і розшифровка механізмів апоптозу є одним з найбільш актуальних напрямків сучасної медичної науки. Вивчення механізмів розвитку даного процесу дозволить певним чином впливати на його окремі етапи з метою їхньої регуляції і корекції. Вплив ендо-, та екзогенних факторів при стресі може прискорювати або затримувати апоптоз, регулюючи, таким чином, чисельність клітин серцево-судинної системи (G.Takemura et al., 1998; В.Б. Симоненко и др., 2000). Це обгрунтовує вивчення апоптичних індексів при хронічному стресі, серцево-судинних та інших захворюваннях. Нами проводились дослідження впливу імобілізаційного стресу на апоптоз мононуклеарних клітин крові (МНК) щурів та кролів. Глюкокортикоїдна модель індукції апоптоза через активацію НАДФ-Н-оксидази та факторів транскрипції є класичною (A.M. Katz et. al., 1985). В експериментальних умовах найбільш часто використовується дексаметазонова (ДМТ) модель індукції апоптозу тимоцитів, яка дозволяє виявити функціональний стан клітини по значенням спонтанного та індукованого апоптозу. Для визначення функціонального або метаболічного стану МНК як параметра гомеостазу нами була розроблена оригінальна методика визначення рівнів спонтанного та індукованого апоптозу, а також їх співвідношення. Виходячи з одержаних даних, ми можемо зробити висновок, що співвідношення спонтанного апоптозу, який відображає функціональну активність мононуклеарів, до індукованого, який відображає функціональний резерв, в нормі дорівнює значенню золотого перетину. Це значить, що оптимальне співвідношення функції і резерва становить 0,6. ДМТ на фоні 14-денного стресу зменшував кількість живих клітин за рахунок некрозу на 28,7% порівняно з контролем і на 300% збільшував рівень апоптозу. Це непрямо може свідчити про потенціювання дії ДМТ та невиражені зміни вмісту глюкокортикоїдів in vivo при 14-денному стресі. При цьому індекс індукції апоптозу, який у контролі дорівнював значенню золотого перетину, при стресі зменшувався з 0,6070,06 до 0,4970,06, що свідчить про активацію МНК у щурів при даній моделі стресу.

Loading...

 
 

Цікаве