WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Апоптоз, імунофенотип та функціональна активність елементів гемопоезу у хворих на мієлодиспластичний синдром у віддалений період після опромінення (ав - Реферат

Апоптоз, імунофенотип та функціональна активність елементів гемопоезу у хворих на мієлодиспластичний синдром у віддалений період після опромінення (ав - Реферат

A.

Б.

Рис. 3. Дискримінаційний аналіз стадій запрограмованої клітинної загибелі в нормі (А) та МДС (Б). 1-й квадрат – клітини мічені тільки PI (початкова стадія некрозу); 2-й квадрат – клітини, які мічені як PI, так і анексином-V-FITC (пізні стадії апоптозу); 3-й квадрат – клітини, які не мічені ні PI, ні анексином-V-FITC (живі клітини); 4–й квадрат – клітини мічені тільки анексином-V-FITC (ранні стадії апоптозу).

Відомий зв'язок між ростом популяції пухлинних клітин та своєчасним запуском запрограмованої клітинної загибелі [В.И. Петухов, 2000; A. Parcharidou et al., 1999]. Тим важливішим є вибір способів індукції апоптозу. У нашому дослідженні верапаміл був використаний як індуктор апоптозу у клітинах ПК та КМ in vitro в групах дослідження та проведена оцінка особливостей відповіді ІКК при МДС. Серед отриманих результатів слід звернути увагу на ті, що продемонстрували нечутливість до дії індукторів апоптозу гранулоцитарної популяції ПК, що може свідчити про запрограмованість на інший шлях розвитку, який не передбачає елімінації пухлинного клону клітин шляхом апоптозу, і як наслідок може бути пов'язаний з високим ризиком трансформації у ГЛ. Клітини КМ мієлоїдного ряду у нормі не запрограмовані на загибель шляхом апоптозу [Н.А. Маянский, 2001], однак з отриманих нами результатів саме цей паросток кровотворення мав максимальну відповідь на індуктор апоптозу, що свідчить про порушення рецепторного апарату та диференціювання серед ГК КМ.

Серед питань, які були розглянуті, особливий інтерес представляють реакції запрограмованої клітинної загибелі серед хворих на МДС, у віддалений період після опромінення. З часом збільшується доля патологічних процесів, що базуються на підсиленні апоптозу, яке викликане дією зовнішніх апоптогенних факторів. На першому місці серед них знаходиться іонізуюча радіація. Є свідчення про підвищення при дії іонізуючої радіації в низьких дозах ключових регуляторів апоптозу [D.E. Fisher et al., 1994; M.E. Peter et al., 1998], що знайшло відображення у нашому дослідженні. У групі УЛНА на ЧАЕС спостерігається підвищена готовність лімфоцитів до Fas-опосередкованого апоптозу. Показники відсоткового рівня Fas-позитивних клітин у хворих на МДС з радіаційним навантаженням були найвищими порівняно з контрольною групою та групою УЛНА на ЧАЕС. В умовах виявленої низької експресії антиапоптотичних систем, представником яких є Bcl-2, можуть спрацьовувати сигнали до розвитку апоптозу особливо при радіаційному ураженні лімфоцитів. Апоптоз в даному випадку є захисним механізмом у процесі формування канцерогенних ефектів. Підтвердженням такого припущення є позитивна кореляційна залежність, яка встановлена між рівнем CD95+ клітин та дозою опромінення в групі УЛНА на ЧАЕС (r = 0,63; р<0,05). Поряд із зростанням рівня експресії CD95 антигену та Bcl-2+ клітин ПК в групах УЛНА на ЧАЕС та хворих на МДС, які були ліквідаторами 1986 р., інтенсивність їх флуоресценції доволі знижена. Тобто, незважаючи на готовність лімфоцитів до вступу в апоптоз, внутрішньоклітинні сигнали, які формуються в результаті імовірних дефектів генетичного матеріалу внаслідок радіаційного впливу, можуть блокувати пусковий механізм запрограмованої клітинної загибелі.

Існують сучасні повідомлення щодо змін ліпідно-білкового взаєморозташування у мембранах лейкоцитів УЛНА на ЧАЕС [А.Н. Коваленко и др., 2004; V.P. Chirnishov et al., 2000]. Структурні перебудови клітинних мембран супроводжуються порушеннями їх функцій та мембран-залежних процесів, що може змінювати трансмембранний іонний транспорт, міжклітинну взаємодію, стимулювати апоптоз. Нами проведене визначення сформованих молекул фосфатидилсерину шляхом взаємодії з анексином-V. Відсоток як анексин-V+PI–, так і анексин-V+PI+ клітин в групі УЛНА на ЧАЕС 1986 р. не змінювався, на відміну від групи хворих на МДС з дозовим навантаженням, в якій зростання цих показників, імовірно пов'язано зі специфікою хвороби. ІФ анексин-V+PI–клітин в групах УЛНА на ЧАЕС та хворих на МДС, які були ліквідаторами 1986 р., характеризувалась значно підвищеними значеннями, порівняно з контролем. Зазначимо, що in vitro відповідь лімфоцитів на індукцію апоптозу верапамілом була значно інтенсивнішою, як в групі УЛНА на ЧАЕС, так і серед хворих на МДС, які були УЛНА на ЧАЕС 1986 р. (рис. 4). Така реакція свідчить про стан підвищеної активності у структурно-функціональній системі феномену запрограмованої клітинної загибелі у віддалений період після опромінення. Відомо, що апоптоз поряд з процесом проліферації є формою відповіді лімфоцитів на активаційні стимули [М.Ф. Никонова и др., 1999]. З огляду на це, нами проведений аналіз активаційних процесів ІКК в групах контролю, УЛНА на ЧАЕС та хворих на МДС у віддалений період після опромінення.

Рис. 4. Характеристика експресії анексин-V+PI– клітин у лімфоцитах периферичної крові УЛНА на ЧАЕС та хворих на МДС з дозовим навантаженням після інкубації з верапамілом.

Першим етапом у вирішенні поставленої задачі був розгляд активаційних процесів, які оцінювали за даними спонтанної та мітоген-залежної експресії активаційних маркерів, таких як HLA-DR, CD25, CD71, CD25, CD38. Серед хворих на МДС, які не мали радіаційної компоненти в анамнезі хвороби, встановлено значне зростання рівня спонтанної експресії HLA-DR та коекспресії HLA-DR і CD38 антигенів. Така тенденція характерна і для опромінених осіб. Поряд із зростанням відносної кількості HLA-DR+ клітин, показники ІФ даного маркеру активації значно знижені серед хворих на МДС. Лише серед УЛНА на ЧАЕС 1986 р. цей показник залишається в межах контрольних значень. Подібна картина змін щільності розташування спостерігається для рецептору до ІЛ-2. Однак такі зміни ІФ відбуваються на фоні зниження спонтанної експресії рецепторів до ІЛ-2, які характерні лише для груп з дозовим навантаженням, що дає змогу пов'язати такі зміни з радіаційною складовою. Середні значення вмісту активованих Т-хелперів з коекспресією CD25 антигену достовірно знижені лише у групі хворих на МДС, які були УЛНА на ЧАЕС 1986 р. (доза опромінення від 0,04 до 0,92 Зв). Отримано різноспрямовані дані спонтанної експресії рецепторів до трансферину (CD71). У групі хворих на МДС встановлено підвищений рівень CD71+ клітин (р<0,01), тоді як серед опромінених осіб з мієлодисплазією середньогрупові значення даного показника мали тенденцію до зниження. Аналогічний напрямок змін спостерігається серед показників ІФ. У групі УЛНА на ЧАЕС на фоні зниження показників відносної кількості CD71+ клітин подібним чином змінюються показники ІФ.

Вважається, що мітогенна стимуляція лімфоцитів in vitro досить близько відтворює активацію специфічними антигенами. За даними аналізу мітоген-залежної активації, після стимуляції Кон А у здорових осіб спостерігали зростання відносного рівня CD38+ та HLA-DR+ CD38+ клітин. Подібний напрямок змін, однак, лише для CD38 антигену, відмічався у групах хворих на МДС, як з дозовим навантаженням, так і за відсутності такого. Зазначимо, що для групи УЛНА на ЧАЕС 1986 р. експресія даних рецепторів не змінювалась порівняно з вихідними показниками. Показники ІФ HLA-DR зростають у відповідь на мітогенну стимуляцію у всіх групах обстеження, за виключенням групи хворих на МДС УЛНА на ЧАЕС 1986 р. Після стимуляції Кон А спостерігається збільшення вмісту та рівня ІФ CD4–25+ та CD4+25+ клітин з високим ступенем вірогідності (р<0,01) серед всіх груп обстеження, що імовірно пов'язано із збільшенням виходу цитокінів, у т.ч. ІЛ-2. Однак, підвищення експресії CD25+ антигену серед УЛНА на ЧАЕС 1986 р. відбувається за рахунок CD4+ клітин, тоді як для групи хворих на МДС експресія рецептору до ІЛ-2, стимульованих мітогеном, підвищена за рахунок Т-супресорів. Імовірно при впливі Кон А спрацьовують більш пізні ефекти активаційної відповіді під впливом ІЛ-2, джерелом якого є Т-хелпери. Особливий інтерес з точки зору активаційної відповіді представляє антиген CD71. Незважаючи на те, що вихідний рівень експресії рецептору до трансферину в групах хворих на МДС був високим, відповідь на мітоген не була такою значною, як серед здорових осіб. Поряд з цим ІФ даного антигену після стимуляції також різко знижена, що імовірно пов'язано з функціональними порушеннями цієї групи рецепторів та є результатом значних дисгемопоетичних змін, які відбуваються у КМ при даній патології. Протилежний характер змін ІФ CD71 рецептору спостерігається серед УЛНА на ЧАЕС, опромінених у діапазоні доз від 0,01 до 0,95 Зв. Після стимуляції Кон А ІФ рецептору до трансферину, також як інших маркерів активації (МА) значно зростає, що свідчить про високий активаційний потенціал лімфоцитів у даній групі обстеження. Порушення спонтанної та мітоген-залежної активації знаходять відображення у розрахованих КА для кожного з МА. Надмірна інтенсивність активаційної відповіді CD25 антигену відмічена в осіб хворих на МДС з дозовим навантаженням та УЛНА на ЧАЕС 1986 р., що свідчить про напруженість цієї ланки рецепторного апарату і, можливо, є наслідком дії низьких доз іонізуючого опромінення у віддалений період.

Особливості проліферативної активності лімфоцитів у групах обстеження встановлено за даними аналізу клітинного циклу до та після стимуляції Кон А. Виявлено, що у здорових осіб співвідношення між процесами проліферації та апоптозу дорівнює близько 1. У групі хворих на МДС характерним є підвищений рівень клітин у стані програмованої клітинної загибелі, що відповідає особливостям патогенезу даного захворювання. За даними порівняльного аналізу показників клітинного циклу в осіб з дозою опромінення до 1 Зв, як з мієлодиспластичною патологією, так і в УЛНА на ЧАЕС 1986 р. без гематологічних відхилень, виявлено високий рівень гіподиплоїдних клітин. Відсоток лімфоцитів у S / G2 фазах серед груп з дозовим навантаженням достовірно не змінений. Дослідження перерозподілу лімфоцитів за фазами клітинного циклу після інкубації з Кон А вказує на зміни проліферативних потенцій в залежності від групи обстеження. Для осіб контрольної групи характерне рівномірне зростання двох альтернативних процесів: апоптозу та проліферації. В групах УЛНА на ЧАЕС 1986 р. та хворих на МДС з дозовим навантаженням вираженість апоптозу значно зростала порівняно з контролем. Однак, достовірне зростання проліферативної активності за рахунок переходу лімфоцитів до S / G2 фаз клітинного циклу відмічено лише серед УЛНА на ЧАЕС 1986 р., опромінених у діапазоні доз від 0,01 до 0,95 Зв. У хворих на МДС при відповіді на мітоген пріоритетним є перехід клітин до стану активаційного апоптозу, а не за рахунок клітин у S / G2 фазах (рис. 5).

Loading...

 
 

Цікаве