WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Апоптоз, імунофенотип та функціональна активність елементів гемопоезу у хворих на мієлодиспластичний синдром у віддалений період після опромінення (ав - Реферат

Апоптоз, імунофенотип та функціональна активність елементів гемопоезу у хворих на мієлодиспластичний синдром у віддалений період після опромінення (ав - Реферат

Б.

Рис. 1. Діаграма розсіяння із регресійною прямою дози опромінення та експресії CD4 (А), CD8 (Б) антигенів лімфоцитарної популяції ПК у хворих на МДС-УЛНА на ЧАЕС 1986 р.

Проведений аналіз В-клітинних диференційних антигенів ПК при МДС. Субпопуляційний аналіз В-клітин змінювався за рахунок збільшення числа ранніх CD19+10+ клітин. Доказом прихованого дефекту В-клітинної ланки імунітету є різноспрямовані порушення показників ІФ, які характерні для всіх варіантів МДС. Виявлені зміни непрямо вказують на наявність порушень імунної відповіді, які можуть проявлятися на етапах рецепції антигену та відображати складні зміни клітинної взаємодії. Для перевірки останнього припущення було проведене дослідження експресії основних антигенів гранулоцитів, які є своєрідними елементами мікрооточення для ІКК. Також гранулоцитарна популяція викликає особливу зацікавленість, оскільки однією з гіпотез патогенезу МДС є ураження раннього мієлоїдного попередника [W.R. Gerritsen et al., 1992; W.M. Todd et al., 2002]. При вивченні гранулоцитарних лейкоцитів ПК встановлено, зокрема, зменшення експресії антигенів CD10, CD33, CD13, які є специфічними маркерами даної популяції клітин. Нами отримані дані, які є непрямим доказом порушень клітинного диференціювання, а саме: зростання рівня коекспресії HLA-DR та CD13 антигенів, що не властиво даній популяції, а також наявність лімфоїдного антигену CD19 та зростання рівня експресії ранніх В-клітинних маркерів – CD10+19+ на клітинах гранулоцитарного ряду. Оцінка лінійних антигенів гранулоцитарної популяції показала зниження експресії CD33 антигену в групі хворих на МДС, які були УЛНА на ЧАЕС 1986 р. Подібний напрямок змін відмічено серед HLA-DR–13+ клітин. Такі відхилення, порівняно з контрольною групою, мають місце серед УЛНА на ЧАЕС 1986 р., які не мали гематологічних змін у ПК та хворих на МДС-УЛНА на ЧАЕС 1986 р. Мінімальні значення CD13 антигену, який презентований на гранулоцитах ПК, мають групи з дозовим навантаженням. Відносні показники HLA-DR+13+ клітин, які максимально відрізняються від нормативних значень, також зафіксовано серед груп з дозою опромінення до 1 Зв. Такі зміни імовірно є відображенням дисгранулопоезу у віддалений період після опромінення. Результати представлено на рис. 2.

А.

Б.

Рис. 2. Зміни експресії CD13 (А) та коекспресії CD13/HLA-DR (Б) антигенів на гранулоцитах ПК осіб, хворих на МДС в залежності від дози опромінення.

Проліферація бластних клітин є прогностичним фактором трансформації МДС у гостру лейкемію [В.А. Бышук и др., 2002]. З огляду на це, нами проведена порівняльна імунофенотипова характеристика популяцій клітин мієлоїдного походження та бластних клітин у ПК та КМ хворих на МДС. У дослідженій фракції гранулоцитарних клітин серед хворих на РАНБ, РАНБ-Т відсоток CD34+ клітин був достовірно підвищений, що дає нам змогу припустити наявність клітин з різним ступенем диференціювання. Встановлено зниження рівня CD38+ клітин, що є характерною ознакою обмеженої диференційної здатності. Із зростанням експресії CD34 антигену корелює значне збільшення кількості CD117+ клітин, р<0,01. При всіх варіантах МДС значно підвищений рівень HLA-DR у КМ порівняно з ПК, що не є властивим для даної популяції в нормі. Спостерігається зростання CD71+ клітин на мембрані КМ хворих на МДС. На думку деяких дослідників цей антиген є дискримінуючим маркером бластних клітин [M. Maynadie et al., 2002].

Зростання функціональної активності ранніх клітин мієлоїдного ряду виявлено через підвищення показників ІФ деяких антигенних детермінант. За цим показником нами відмічено односпрямовані зміни у КМ при всіх варіантах МДС антигенів CD117, CD33, CD34, CD71, порівняно з ПК. Лише рівень середніх показників ІФ для популяції CD38+ клітин відрізняє досліджені підгрупи. При РА, МДС-Н цей показник у КМ не відрізняється від середньогрупових значень у ПК, натомість серед хворих на РАНБ, РАНБ-Т рівень ІФ CD38 антигену достовірно зростає, р<0,01. Популяція бластів КМ хворих на МДС представлена CD34+, CD71+, CD117+, CD117+34+ клітинами (табл.1).

Таблиця 1

Порівняльна характеристика експресії антигенів гемопоетичних клітин периферичної крові та кісткового мозку хворих на МДС

Показники, (%)

I підгрупа

РА/МДС-Н

(n=31)

MSD

IІ підгрупа

РАНБ/РАНБ-Т

(n=24)

MSD

ПК

КМ

ПК

КМ

CD34+

0,40,30

1,10,13*

1,10,29

68,07,08*

CD71+

12,22,06

24,43,06*

5,62,44

23,03,61*

CD117+

0,80,21

5,20,12*

1,80,51

11,83,01*

CD117+34+

0,40,04

1,30,04*

1,00,02

65,011,20*

Примітка.*– вірогідність розбіжностей показників ПК та КМ р<0,01.

Імунофенотипічна картина КМ при РАНБ, РАНБ-Т насамперед характеризувалася високим рівнем експресії CD34 антигену – 68,07,08 (MSD). Натомість, відсутня кореляція між кількістю бластів та CD34+ клітин, що дає змогу припустити наявність аномальної персистенції експресії цього антигену на клітинах, що дозрівають. Поряд з цим для бластних клітин характерна коекспресія CD117 та CD34 антигенів. Наявність CD71 антигену свідчить про порушення в еритроїдному паростку кровотворення. Високий рівень експресії CD71, CD117 та коекспресії CD117, CD34 антигенів, на нашу думку, може мати діагностичне значення. Оскільки при імунофенотипічному аналізі КМ у досліджених підгрупах визначалися бластні клітини, які презентували схожий набір антигенних детермінант порівняно з популяцією гіпогранулярних нейтрофілів, нами запропоноване припущення про мієлоїдне походження бластів.

Невідповідність високої проліферативної активності клітин гемопоезу цитопенічному синдрому при МДС багатьма дослідниками пов'язується з активацією запрограмованої клітинної загибелі. Першим етапом у напрямку дослідження цього феномену було вивчення особливостей експресії CD95 антигену, оскільки йому належить важлива роль в реалізації Fas-опосередкованого апоптозу. Експресію антигену CD95 вивчали на клітинах лімфоцитарного, гранулоцитарного рядів та бластних клітинах при МДС. У ПК рівень експресії CD95 на лімфоцитах значно підвищений, порівняно з контрольною групою при всіх варіантах МДС. Великий інтерес представляють апоптозні потенції нейтрофілів та їх мієлоїдних попередників при МДС. У нашому дослідженні гранулоцитарна популяція ПК хворих на МДС має знижений рівень Fas-рецептору. Порушення "апоптозної поведінки" нейтрофілів можуть виникати за рахунок дефектів апоптозної програми, яка наслідується від кістковомозкових попередників, або за рахунок порушень в системі факторів, які контролюють апоптоз. При МДС у підгрупі РА, МДС-Н встановлено взаємозв'язок між рівнем Fas-рецептору та Bcl-2 у популяції гранулоцитів ПК. Лінія регресії відображає кореляційні зв'язки між даними показниками з високим ступенем імовірності (r = –0,84; р<0,005). У підгрупі хворих на РАНБ, РАНБ-Т встановлено негативні кореляційні зв'язки між цими показниками, як для лімфоцитарної (r = –0,72; р<0,03), так і для гранулоцитарної (r = –0,90; р<0,001) популяцій ПК. Виявлені особливості демонструють значне зростання числа Bcl-2 позитивних клітин у поєднанні із зниженням вираженості апоптозу у гранулоцитах хворих на МДС, що може бути пов'язаним із негативним прогнозом, первинною резистентністю до хіміотерапії і відповідно скороченням тривалості життя. Проведена порівняльна характеристика рівнів експресії CD95 та Bcl-2 у ПК та КМ хворих на МДС. Картина, яка спостерігалася у КМ в обстежених підгрупах, мала протилежний характер, ніж у ПК. Різноспрямованість процесів у ПК та КМ знайшла відображення як у зниженні відсоткового вмісту Bcl-2, так і зростанні експресії CD95-рецептора. У підгрупі хворих на РАНБ, РАНБ-Т підвищення рівня експресії CD95 на ГК КМ корелює з рівнем експресії CD34-рецептора. Враховуючи важливу роль Fas-рецептора у реалізації запрограмованої клітинної загибелі, такий зв'язок може стати відображенням аномальної програми гемопоезу при мієлодисплазіях.

Наступний етап у напрямку вивчення особливої ролі апоптозу у патогенезі МДС пов'язаний із специфічними структурно-молекулярними перебудовами, які характерні для клітини у стані запрограмованої клітинної загибелі [А.А. Болдырев и др., 2005]. Проведене нами дослідження було побудоване на визначенні сформованих молекул фосфатидилсерину шляхом взаємодії з анексином-V (рис. 3). Кількість анексин-V+PI– клітин гранулоцитарного ряду ПК підвищена за рахунок клітин на пізніх стадіях апоптозу. Відсоток анексин-V+PI– та анексин-V+PI+ серед клітин лімфоїдного ряду КМ був вищий ніж у ПК при всіх підтипах МДС. Рівень апоптотичних клітин у гранулоцитарній популяції КМ також зростав, однак у підгрупі, яка об'єднує хворих на РАНБ, РАНБ-Т цей показник був знижений, порівняно з підгрупою хворих на РА, МДС-Н. Знижений рівень апоптозу може пояснити більш високий ступінь трансформації в ГЛ. Найвищий ступінь апоптозу у нашому дослідженні був зафіксований у бластних клітинах КМ, що підтверджується високими середньогруповими значеннями індексу апоптозу, який був підрахований згідно з рекомендаціями Qi-Zhen Cao et al., 2005. Низький апоптотичний індекс встановлений для підгрупи хворих на РАНБ, РАНБ-Т імовірно пов'язаний з негативним прогнозом даних варіантів МДС.

Loading...

 
 

Цікаве