WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактика та лікування клімактеричних розладів у жінок з аутоімунним тиреоїдитом (автореферат) - Реферат

Профілактика та лікування клімактеричних розладів у жінок з аутоімунним тиреоїдитом (автореферат) - Реферат

З урахуванням вищезазначеного нами були розроблені і апробовані в клініці наступні лікувальні медикаментозні схеми у 100 жінок з хірургічною менопаузою на тлі аутоімунного тиреоїдиту.

Отже для вивчення ефективності лікування було сформовано наступні групи, для створення їх пройшло декілька етапів. На І етапі розробки тактики лікування, виходячи з виявлених імунологічних порушень і взаємозв'язків їх з рівнем прогестерону, нами була припущена доцільність застосування прогестагена з імуномодулюючою дією в комплексі лікування КС на тлі хірургічної менопаузи. З метою підтвердження даного припущення проведено порівняння ефективності терапії шляхом призначення дівігелю та дівігелю з дуфастоном, І група – 22 жінки (дівігель 1г) та ІІ група – 27 пацієнток (дівігель1г+дуфастон 10мг) протягом 6 місяців.

Результати показали, що застосування монотерапії естрогенами (дівігель) у жінок з АТ, як і при призначенні естроген-гестагенної терапії (дівігель+дуфастон) сприяли зворотньому розвитку клінічної симптоматики клімактеричного синдрому як відносно частоти та ступеню вираженості вегето-судинних (табл.2) і психоемоційних зрушень (табл.3), так і стосовно динаміки менопаузального індексу протягом лікування (табл.4). Застосування призначеної терапії сприяло також стабілізації показників ВНС (табл.5) та поліпшенню структурно-функціонального стану КТ (табл.6).

При використанні дівігелю в якості монотерапії (І група) та в комбінації з дуфастоном (ІІ група) відмічено ідентичні зміни в гормональному статусі пацієнток, які полягали в зниженні рівня гонадотропних гормонів і підвищенні рівня статевих гормонів. Вже через місяць після початку лікування вміст ЛГ, ФСГ, прогестерону та естрадіолу у цих жінок значно відрізнявся від показників до лікування, однак істотного підвищення рівня прогестерону вдалося досягти лише при застосуванні комплексу естроген-гестагенної терапії (ІІ група).

Результати показали, що застосування монотерапії естрогенами (дівігель) у жінок з АТ, не впливало на показники тиреоїдного гомеостазу. А саме, рівень ТТГ до лікування склав 5,00,37 мМо/л, після 3-х місяців лікування - 4,80,1 мМо/л (р>0,05); рівень Т4вільн. в сироватці крові до лікування знаходився в межах 12,40,64, відповідно після лікування -12,20,13 пмоль/л (р>0,05). В той же час застосування естроген-гестагенних препаратів у даного контингенту пацієнток (ІІ група) сприяло стабілізації тиреоїдного гомеостазу. Так рівень ТТГ до лікування у жінок, що отримували дівігель+дуфастон склав 4,60,23 мМо/л, після трьох місяців лікування 3,70,32 мМо/л, рівень Т4вільн. відповідно 14,20,23 пмоль/л та 12,00,21 пмоль/л (р<0,05, відносно показника до лікування).

Не було виявлено впливу монотерапії естрогенами назниження рівня антитілоутворення, на відміну до груп пацієнток, що застосовували естроген-гестагенну терапію, рівень АМС у обстежених жінок вірогідно знизився вже протягом першого місяця лікування, а вміст АТТГ лише після 6 місяців лікування в обох групах (табл.6).

Дослідження лімфоцитарних субпопуляцій, експресії маркерів активації і молекул адгезії на лімфоцитах в залежності від виду лікування (в якості контрольної групи були обстежені 20 жінок перименопаузального віку без патології щитовидної залози, яки не отримували лікування взагалі) протягом 6 місяців показали, що суттєвих змін у стані лімфоцитарних субпопуляцій після лікування як препаратами естрадіолу (дівігелю)-І група, так і комбінованої терапії препаратами естрадіолу і прогестерону (дівігель+дуфастон)- ІІ групи пацієнток не було. Водночас за умов застосування гормональної терапії естрогенами у жінок з аутоімунним тиреоїдитом спостерігалося зниження експресії HLA-DR на СD4+ хелперних клітинах і CD8+ цитотоксичних лімфоцитах, а також підвищення експресії L-селектину (CD62L) на Т-лімфоцитах порівняно з жінками, що не отримували лікування. Застосування комбінованої естроген-гестагенної терапії також спричиняло підвищення експресії CD62L на Т-лімфоцитах, проте зниження експресії HLA-DR на СD4+ і CD8+ клітинах, знайдене в разі застосування монотерапії естрогенами, було відсутнім.

Отже зниження кількості активованих (HL-DR позитивних) CD4+ і CD8+ лімфоцитів, що відбувалося у жінок з аутоімунним тиреоїдитом після лікування дівігелем, так само як і підвищення кількості Т-лімфоцитів, що експресують L-селектин слід розглядати як позитивний вплив лікування. Водночас лікування комбінованими препаратами дівігель+дуфастон не викликало настільки суттєвих зсувів у експресії маркерів активації і молекул адгезії на лімфоцитах: єдиним наслідком такої терапії було підвищення Т-лімфоцитів, що експресували L-селектин. Це свідчить про те, що прогестерон частково нівелює або пом'якшує імуносупресивну дію естрадіолу.

З точки зору розвитку патології щитовидної залози, що супроводжується аутоімунним компонентом, імунологічна ситуація, яка спостерігалася в разі застосування естрогенами уявляється більш сприятливою, ніж та, що мала місце після застосування естроген-гестагенної терапії, проте у нашому дослідженні це не підтверджується даними лабораторних досліджень. У жінок, що знаходилися на монотерапії естрогенами (І група), не відбувалося стабілізації тиреоїдного гомеостазу та зниження титру антитиреоїдних антитіл. Водночас жінки, які отримували комбіновану естроген-гестагенну терапію (ІІ група), мали покращення тиреоїдного гомеостазу та зниження антитілоутворення.

В результаті визначення динаміки стану кісткової тканини виявлено аналогічні зміни (табл.7), як у жінок, що застосовували монотерапію естрогенами, так і у поєднанні з гестагенами, а саме, через 6 місяців були значно вищі показники ІЩ, ШПУ та ШОУ відносно показників до лікування

Наступною метою нашого дослідження було встановити вплив шляху введення естрогенів у трансдермальній чи в пероральній формі, отже нами були проведені порівняння ефективності лікування при призначенні дівігелю+дуфастон та фемостон 1/10.

Що стосується редукції клінічної симптоматики клімактеричного синдрому, то вона була майже однаковою в обох групах ( дівігель+дуфастон – ІІ група та фемостон 1/10 – ІІІ група) незалежно від шляху введення естрогенів.

Частота та ступінь вираженості вегето-судинних розладів та психоемоційних розладів вірогідно змінились в обох групах вже протягом першого місяця лікування. Середні показники МПІ відносно психоемоційних зрушень також були майже однаковими в обох групах і вірогідно змінились через 3 місяця лікування, щодо МПІ відносно вегето-судинних зрушень, то вже протягом першого місяця лікування отримано вірогідне покращення середніх показників МПІ.

Вивчення динаміки показників як стану вегетативної нервової системи, так і стану кісткової тканини при застосуванні різних методів лікування (дівігель+дуфастон чи фемостон1/10) не відрізнялось в обох групах.

Отже наступною задачею було вивчити необхідність доповнення базової терапії (замісна гормональна терапія, а саме естроген-гестагенні препарати) у жінок з хірургічною менопаузою вдосконаленим комплексом, направленим на стабілізацію вегетативної нервової системи, седацію пацієнтки та покращення структурно-функціонального стану кісткової тканини обстежених жінок. Отже вдосконалений комплекс включав: піроксан по 1таблетці двічі на день протягом місяця, ноофен по 1 таблетці двічі на день протягом місяця, кальций-Д3 нікомед по 1 таблетці двічі на день протягом трьох місяців. З метою підтвердження доцільності використання вдосконаленого комплексу проведено порівняння ефективності терапії шляхом призначення фемостон 1/10 – ІІІ група – 26 жінок та ІІІА група – 25 пацієнток (фемостон 1/10+вдосконалений комплекс) протягом 6 місяців.

Що стосується редукції клінічної симптоматики клімактеричного синдрому, то вона відрізнялась вже протягом першого місяця лікування, й темп швидкості був вищий в групі жінок, що додатково використовували вдосконалений комплекс. Частота та ступінь вираженості вегето-судинних розладів та психоемоційних розладів вірогідно змінились в обох групах вже протягом першого місяця лікування.

Відносно впливу на порушення регуляції ВТ треба зауважити, що в ході застосування як базисної терапії, так і вдосконаленого комплексу лікування у обстежених жінок відбувалася певна стабілізація вегетативного балансу. Однак, статистично вірогідне зниження гіперактивності симпатичної ланки ВНС у хворих, що отримували вдосконалений комплекс, відбувалося вже через 1 місяць після його призначення; в той час, коли нормалізація ВТ у жінок групи порівняння відмічалася лише наприкінці 3-х місячного курсу, і ці показники вірогідно перевищували аналогічні критерії у жінок, що застосовували лише замісну естроген-гестагенну терапію.

Покращення показників структурно-функціонального стану кісткової тканини мало місце вже протягом перших 3-х місяців лікування з використанням вдосконаленого комплексу.

Що стосується динаміки показників тиреоїдного гомеостазу та імунологічної реактивності протягом лікування за допомогою додатково призначеного вдосконаленого комплексу нами не було отримано вірогідної різниці.

Loading...

 
 

Цікаве