WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактика і лікування гестаційних і перинатальних ускладнень у пацієнток на фоні асоційованої вірусно-бактеріальної інфекції (автореферат) - Реферат

Профілактика і лікування гестаційних і перинатальних ускладнень у пацієнток на фоні асоційованої вірусно-бактеріальної інфекції (автореферат) - Реферат

Гістологічний – фарбування парафінових зрізів гематоксиліном-еозином, за Ван-Гізоном, фукселіном за Павловським на вірусні включення.

Імуногістохімічний – визначення наявності антигенів ВПГ І та ІІ типів і ЦМВ в зішкрібках і відбитках з поверхні плаценти за методом прямої імунофлюоресценції за допомогою моноклональних АТ "Герпефлуран-1 і 2" (ТОО "Гибритех", Росія).

Разом з неонатологом дітей оглядали відразу після народження, визначали їхній стан за 10-бальною шкалою V. Apgar (на 1-й і 5-й хвилині) та прояв дихальної недостатності за шкалою V. Silverman, масу, зріст, окружність голівки та грудної клітки. При оцінці показників фізичного розвитку немовляти використували популяційні регіональні нормативи. Відповідно до загальноприйнятих критеріїв як нормативи приймали показники в межах 10-90 перцентилей, поза цими межами – за відхилення від норми. Постнатальним критерієм затримки внутрішньоутробного розвитку (ЗВУР) плода вважали зниження маси тіла нижче 10 перцентилей для відповідного гестаційного віку.

Надалі вивчали динамічні маси немовлят, термін відпадання пуповинного залишку, перебіг раннього адаптаційного періоду, а також кратність захворювань і нозоологічні форми. Усім немовлятам проводили бактеріологічне обстеження мазків з вуха, пупкового кільця та проби вмісту шлунка. Визначення вірусних антигенів (ВПГ I, II і ЦМВ) визначали за методом ПЛР із клітин букального вмісту, осаду сечі та зішкрібка плаценти. Визначали імунний статус, за показниками виконували біохімічні дослідження, рентгенологічні дослідження грудної клітки, УЗД головного мозку, консультували у дитячого невролога.

Математичні статистичні розрахунки виконано відповідно до рекомендацій І. Гайдишева (2001). Результати дослідження оброблені на персональному комп'ютері Pentium IV за допомогою стандартного пакету прикладних програм Excel'2000 для Місrоsоft'Wіndоws'ХР. Вірогідність розходжень часток і середніх значень двох вибіркових сукупностей оцінювали за кутовим перетворенням Фішера та критерієм Ст'юдента.

Результати дослідження та їх обговорення. У результаті проведеного аналізу архівного матеріалу історій пологів 925 жінок із утратами вагітностей, гестаційними та перинатальними ускладненнями за період 1995 по 1999 р.р. у 780 випадках установлена наявність вірусно-бактеріальної АІ, що склало 84,321,20%. З цього числа для подальшого аналізу відібрані 260 історій пологів пацієнток з АІ (I група). Як альтернативну сформували групу з 124 пацієнток (II група) з перинатальними втратами в анамнезі, але без вірусно-бактеріальної АІ, однак з наявністю умовно-патогенної флори, кандидозної інфекції або бактеріального вагінозу. Порівняння цих двох груп показало, що в групі вагітних з АІ спектр і тяжкість соматичної та акушерсько-гінекологічної патологій був виразнішим, ніж у групі з моноінфекцією.

Одержані дані про частоту гестаційних і перинатальних ускладнень у жінок з АІ збігаються з даними інших вчених (Б.М. Венцьківський зі спіавт., 1998; Н.Ю. Владимирова, 2003; В.К. Чайка зі спіавт., 2006; С.Ю. Паращук, 2006).

Порівнюючи показники в досліджуваних групах, ми прийшли до висновку, що контингент жінок з АІ має потребу в поглибленому обстеженні та лікуванні ще на стадії планування вагітності як в умовах жіночої консультації, так і в умовах гінекологічного стаціонару.

Групи жінок для дослідження формували до настання вагітності за принципом репрезентативності. Критеріями для добору груп були обтяжений акушерський анамнез (мимовільні аборти, передчасні пологи, ЗВУР плода, ПН, ВУІ та рання неонатальная смерть недоношених). За віком, сімейним і соціальним статусом, віком menarhe групи невагітних жінок не мали вірогідно значимих розходжень. Єдиною відзначальною ознакою були об'єм і якість реабілітаційної терапії. Групи формували за методом випадкового вибору: групі жінок I Н (102 жінки) призначили реабілітацію за розробленою програмою, у групі II Н (114 жінок) лікування проводили згідно з наказом МОЗ № 503 від 28.12.2002 р.

Був вивчений стан мікробіоценозу генітального тракту, проведена оцінка стану генеративної функції жінок із застосуванням функціональних, гормональних й інструментальних методів дослідження. Вивчали показники клітинного, гуморального імунітету та факторів неспецифічного захисту, визначали маркери автоімунного процесу, а також були вивчені особливості гістологічної структури ендометрія та стан його рецепторного апарату.

При бактеріологічному обстеженні в досліджуваних групах були виявлені вірусно-мікробні асоціації, які найчастіше зустрічалися:

ВПГ + хламідії + гриби роду Candida – 30,103,12%;

ЦМВ + уреа-, мікоплазма + гриби роду Candida – 23,152,87%;

ЦМВ + уреа-, мікоплазма + трихомонади + хламідії + гриби роду Candida – 19,912,72%;

ВПГ + хламідії + бактеріальний вагіноз – 17,152,56%.

У 47,7% випадків серед 216 жінок була відзначена стійкість до 5 та більше видів антибіотиків, давність захворювання від 3 до 5 років зареєстрована у 49,5%, частота рецидивів запальних захворювань геніталий склала до 3,50,2 на рік, що свідчило про неефективність проведеної раніше протизапальної терапії.

При дослідженні генеративної функції невагітних жінок (216) досліджуваних груп було виявлено, що двофазний цикл із недостатністю лютеїнової фази зареєстрований у 1,48 % випадків. Причиною недостатності лютеїнової фази були: гіперандрогенія (31,02%), гіпофункція яєчників (28,2%), гіпотиреоз (22,22%). У кожної п'ятої пацієнтки (18,5%) не було виявлено порушень МЦ.

Отримані нами дані при гістероскопії у пацієнток з наявністю тривалого запального процесу геніталій підтверджують дані інших авторів (Н.О. Землянська, 2003; Чайка В.К. та ін., 2005), однак найбільш інформативним було зіставлення клінічних проявів порушення менструальної функції, гістероскопічної картини та даних гістологічного дослідження ендометрія. При вивченні біоптатів слизової оболонки матки виявлено, що в 35,1% випадків структура ендометрія не відповідала досліджуваному дню МЦ, ендометрій мав недостатність секреторних перетворень, у 68,13,2% діагностували ХЕ при відсутності виразних клінічних проявів. В результаті перенесеного запалення у 33,8% хворих розвивалися склероз спіральних судин функціонального шару ендометрія (80,52,7%) й фіброз строми базального шару ендометрія (36,13,3%), що призводило до порушення регенерації та нерівномірного впливу статевих гормонів на рецепторний апарат ендометрія. Фіброз строми також призводив до розвитку поліпів (59,73,3%) та осередкової гіперплазії ендометрія (43,13,4%).

При дослідженні рецепторного апарату пацієнток із ХЕ виявлено, що в 86,42,8% випадків експресія рецепторів до естрогенів у фазі проліферації як у стромі, так і в залозах була зниженою, у 56,54,1% цілком була відсутня експресія рецепторів до П у фазі середньої та пізньої проліферації. При визначенні ступеня рецепторної недостатності у жінок з ХЕ нами встановлено, що I ступінь естрогенної рецепторної недостатності в залозах ендометрія розвинувся в 8,162,3% випадків, II – у 79,93,4%, III – у 12,92,8%. У стромі естрогенна рецепторна недостатність I ступеня мала місце в 8,122,3% випадків, II – у 74,23,6%, III – у 17,73,2%. У 4,11,6% жінок з ХЕ виявили повну відсутність рецепторів у ендометрію, що пов'язано нами з тривалістю захворювання більше 5 років, наявністю АІ з частими загостреннями більше 4 разів на рік і більше 3 внутрішньоматкових втручань в анамнезі у зв'язку з мимовільними чи штучними абортами.

У зв'язку з отриманими результатами дослідження, які узгоджуються з аналогічними дослідженнями інших авторів (S. Logan et all., 2005; M. Enders, 2005), для відновлення репродуктивної функції у даного контингенту жінок необхідно, крім нормалізації гормональної функції яєчників, відновлення експресії рецепторів у ендометрію до стероїдних гормонів у поєднанні з нормалізацією імунологічної реактивності організму, що дає можливість досягти ремісії запального процесу.

Нами проналізоровані показники імунологічної реактивності, які включають Т- і В-клітинний, гуморальний імунітет, фактори неспецифічного захисту, а також маркери автоімунного процесу – рівень АФЛА до ХГЛ.

Найзначніші порушення показників імунного статусу реєстрували у пацієнток з давністю захворювання більше 5 років (рис. 1).

Рис. 1. Показники імунітету у пацієнток з АІ (n=216)та різною давністю захворювання відносно контрольної групи

Виявлено зниження майже всіх показників Т- і В-клітинного імунітету у порівнянні з аналогічними показниками як у жінок контрольної, так і групи пацієнток з давністю захворювання до 3-х років, за винятком показника СД16+. У цій же групі показник комплементу був достовірно нижчим за контрольний (р<0,05), а кількість циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) істотно перевершувала аналогічний показник у здорових жінок.

Вищеописані зміни показників імунної системи можна інтерпретувати як стан вторинного імунодефіциту. В даний час у літературі є відомості про взаємозв'язок хронічних вірусних інфекцій, зокрема ЦМВ і ВПГ, із розвитком автоімунних порушень (М.В. Башликова та ін., 2001; А.І. Мальцева, 2003).

Loading...

 
 

Цікаве