WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клінічні та хірургічні аспекти первинного гіперпаратиреозу (автореферат) - Реферат

Клінічні та хірургічні аспекти первинного гіперпаратиреозу (автореферат) - Реферат

Наведені факти свідчать про ефективність „вибіркового" скринінгу загального кальцію та необхідність його запровадження у лікувально-профілактичних закладах з метою покращання діагностики симптомних форм ПГПТ.

У клініці факультетської хірургії протягом 1985-2006 рр. оперовано 54 хворих на ПГПТ. Жінки хворіли на ПГПТ у 8 разів частіше, ніж чоловіки. Середній вік хворих становив 519,9 року. Найчастіше хворіли жінки віком старше 40 років. Не було гендерної та вікової вірогідної відмінності між основною та контрольною групами.

Морфологічним субстратом ПГПТ у 35 (64,8%) хворих була аденома ПЩЗ, у 13 (24,1%) – гіперплазія ПЩЗ, у 6 (11,1%) хворих - карцинома. Ми звернули увагу на високу частоту карцином ПЩЗ, яка перевищує наведену в літературних джерелах у 2-5 разів.

ПГПТ поєднувався із патологією ЩЗ у 38 хворих, з них у 28 ми спостерігали вузловий евтиреоїдний зоб та аденому ЩЗ.

Хворі на ПГПТ найчастіше скаржилися на наявність потовщення та відчуття стороннього тіла в горлі при ковтанні, відповідно у 20 та 18 пацієнтів. Високу частоту цих скарг ми пов'язуємо із високою частотою супровідної патології ЩЗ. Про це свідчить також висока частота цих скарг у пацієнтів контрольної групи.

До скарг, що характерні для хворих на ПГПТ, належали біль у кістках, на який скаржилися 15 (27,8%) хворих (р<0,01), біль у попереку – 14 (25,9%) (р<0,01), м'язова слабість – у 14 (25,9%) (р<0,01), закрепи – у 9 (16,7%) (р<0,05), печія – у 7 (13%) (р<0,05), деформації кісток – у 6 (11,1%) хворих (р<0,05).

У хворих на ПГПТ найчастіше діагностували асимптомну форму ПГПТ – у 21 (38,9%) хворого. У цих пацієнтів найчастіше діагностували ПГПТ під час операційного втручання з приводу патології ЩЗ, а патологічно змінена ПЩЗ стала випадковою знахідкою. Таку високу частоту виявлення асимптомної форми ПГПТ ми пов'язуємо із підвищеною настороженістю хірургів стосовно цієї патології протягом останніх років.

Другою за частотою стала мішана форма ПГПТ, яку спостерігали у 18 (33,3%) хворих, що відображає пізню діагностику ПГПТ, коли у пацієнта є яскраво виражена клінічна картина хвороби.

Значно рідше ми стверджували ізольовані ураження органів та систем у хворих на ПГПТ: вісцеральну форму - у 7 (13%) хворих, кісткову – у 4 (7,4%), ниркову – у 4 (7,4%).

Важливою характеристикою ми вважаємо тривалість хвороби. Асимптомний ПГПТ діагностували у всіх хворих протягом першого року хвороби. Це лише свідчить про відсутність скарг у хворого, а отже і про відсутність анамнезу. Протягом перших 3-х років хвороби ПГПТ діагностували лише у 5 (9,3%) хворих із симптомними формами, у решти 28 анамнез хвороби тривав більше 3-х років. Наявність характерних клінічних ознак у хворих та тривалий анамнез хвороби спричинили розвиток важких поліорганних уражень. що свідчить про низьку поінформованість лікарів різних спеціальностей стосовно ПГПТ.

Ураження скелету діагностували у 17 хворих, причому у 4 - у вигляді ізольованої форми ПГПТ, у решти хворих - у складі мішаної форми ПГПТ. У жінок кісткову патологію діагностували у 16 пацієнток, натомість у чоловіків - лише в одного. У 8 хворих діагностовано патологічні переломи, які стали найчастішим клінічним виявом ураження скелету. У кожного хворого було 2 і більше патологічних переломів. Переломи стегнових кісток констатовано – у 6 хворих, компресійні переломи тіл хребців – у 5, рідше діагностували переломи гомілкових кісток, переломи кісток таза, плечової кістки та лопатки. Велика кількість патологічних переломів свідчить про заавансований тотальний остеопороз, який розвинувся у хворих із тривалим анамнезом ПГПТ.

Протягом останніх 2-х років для раннього виявлення остеопорозу ми застосовуємо УСГ денситометрію. Цим методом вдалося виявити субклінічний остеопороз у 4 (7,4%) хворих.

Фіброзно-кістозну остеодистрофію ми зафіксували у 6 (11,1%) хворих, причому кісти утворювалися у велико- та малогомілкових кістках, стегнових кістках та ребрах.

У хворих контрольної групи ми не виявили будь-яких ознак ураження скелету.

Артерійну гіпертензію ствердили у 8 (14,8%) хворих, артерійний тиск у них був у межах 150-200/90-100 мм рт.ст.. Для нормалізації артерійного тиску 5 із 8 пацієнтів приймали два і більше гіпотензійні препарати. У нашому дослідженні частота артерійної гіпертензії істотно не перевищувала частоту цієї хвороби у хворих контрольної групи (р > 0,05), тому ми не можемо говорити про артерійну гіпертензію як про вияв ПГПТ.

Ураження травного каналу ми відзначили у 16 (29,6%) хворих. Хворіли лише жінки. Ізольовані ураження були у 7 пацієнток.

Жовчнокам'яну хворобу діагностували у 10 хворих (p<0,01), виразку дванадцятипалої кишки – у 10 (p<0,01), хронічний гастрит – у 2 (p>0,05). Для хворих на ПГПТ вважаємо характерним виразкування лише дванадцятипалої кишки, частота рецидивування якої істотно відрізнялася від частоти рецидивування такої виразки у хворих контрольної групи.

Патологію нирок діагностували у 21 хворого на ПГПТ, тобто майже у 40% пацієнтів, причому однаково часто стверджували однобічний та двобічний нефролітіаз - по 6 хворих кожного. Лише у 2 пацієнтів діагностували рецидивний нефролітіаз. Коралоподібні камені нирок виявили у 3 хворих, причому в однієї з них коралоподібний нефролітіаз розвинувся в єдиній нирці, другу нирку видалили раніше з приводу коралоподібного каменя.

У двох хворих розвинувся нефрокальциноз як вияв тривалої недіагностованої гіперкальціємії. Обидві хворі померли у післяопераційному періоді, а під час патологоанатомічного розтину виявлено кальциноз нирок та множинні кальцифікати внутрішніх органів (легені, серце, великі судини). Ці два клінічні випадки найбільш яскраво ілюструють, що діагностика ПГПТ у стадії декомпенсації, тобто пізно, що загрожує ускладненнями у післяопераційному періоді, спричиняє зростання післяопераційної летальності.

Ми аналізували біохімічні показники та рівень ПТГ крові у розрізі клінічних форм ПГПТ. Найвищий середній рівень загального кальцію сягав 2,960,099 ммоль/л у хворих із мішаною формою, а найнижчий – 2,660,05 ммоль/л у хворих із асимптомною формою ПГПТ. Статистично істотно вищими були середні рівні загального кальцію крові у хворих із мішаною та нирковою формами ПГПТ (p<0,05).

Рівень ПТГ статистично істотно не відрізнявся у хворих з різними клінічними формами (p>0,05). Найвищий середній його рівень був у хворих на мішану форму ПГПТ. У хворих з іншими клінічними групами середні рівні ПТГ були у межах від 1079,4 пг/мл до 12212,8 пг/мл.

Середній рівень неорганічного фосфору у крові був знижений лише у хворих із нирковою та мішаною формами ПГПТ та становив відповідно 0,850,12 ммоль/л та 0,90,1 ммоль/л. Середні рівні фосфору статистично істотно не відрізнялися у хворих із різними клінічними формами (p>0,05).

У хворих із мішаною формою ПГПТ середні рівні загального кальцію та ПТГ у сироватці крові були найвищими, а у пацієнтів із асимптомною формою - найнижчими, що відповідає важкості клінічного перебігу цих форм ПГПТ. Статистично істотно середній рівень загального кальцію у пацієнтів із мішаною формою відрізнявся від такого у хворих із асимптомною формою (p<0,05), а середній рівень ПТГ у цих хворих істотно не відрізнявся (р>0,05). Таким чином, важкість перебігу ПГПТ залежить від рівня загального кальцію.

Найвища активність лужної фосфатази була у пацієнтів із кістковою (642,3144,5 МО) та мішаною (523,179,8 МО) формами ПГПТ, що відрізнялося від рівнів лужної фосфатази у пацієнтів з іншими клінічними формами (p<0,05). Активність лужної фосфатази характеризує активність резорбції кісткової тканини.

Ми вважаємо, що проведення УСГ шиї перед операцією – це обов'язковий мінімальний передопераційний обсяг топічної діагностики. Адже УСГ належить до доступних, нешкідливих, інформаційних методів, який дозволяє отримати інформацію про локалізацію патологічних утворів ПЩЗ, про супровідну патологію ЩЗ, яка супроводжувала ПГПТ у нашому дослідженні у 70% хворих.

Також УСГ належить важливе місце у передопераційному диференціюванні типу морфологічних змін ПЩЗ. Для того, щоб виділити УСГ ознаки різних типів утворів ПЩЗ, ми аналізували їх за таками УСГ ознаками: ехогенність, контури, розміри, кількість утворів у ПЩЗ та їх форма.

Ми порівняли ці характеристики у хворих основної та контрольної груп з метою виявлення УСГ ознак, що характерні для різних морфологічних типів ПЩЗ.

Аденоми ПЩЗ візуалізувалися на УСГ як гіпоехогенні (у 29 хворих) солітарні (у 33) вузли, округлої форми (у 23 хворих), розміром більше 8 мм (у 30), із чіткими контурами (у 29). Аденома ПЩЗ статистично істотно відрізнялася від вузлів ЩЗ тільки гіпоехогенністю (p<0,05).

Гіперплазовані ПЩЗ при УСГ мали вигляд вузлів середньої ехогенності (у 9 з 13 хворих), з чіткими контурами (у 12), розмірами менше 8 мм (у 10 пацієнтів), овальної, подовгастої форми (у 10); у 9 випадках гіперплазовані залози виглядали як солітарні вузли, у 4 - у вигляді множинних вузлів. Істотно гіперплазовані ПЩЗ відрізнялися від підозрілих вузлів ЩЗ хворих контрольної групи малим розміром (менше 8 мм) та овальною формою (p<0,05).

Карциноми УСГ візуалізувалися у всіх випадках у вигляді гіпоехогенного вузла, розміром більше 8 мм, округлої форми, з переважно нечіткими контурами (у 4 хворих), солітарний вузол стверджено у 5 пацієнтів. Достовірно від контрольної групи карцинома ПЩЗ відрізнялася нечіткістю контурів та гіпоехогенністю (p<0,05).

Одними із перших в Україні ми впровадили у клінічну практику сцинтиграфію ПЩЗ із застосуванням Tc99m-Sestamibi. Існує два методи сцинтиграфії: одноізотопна двофазна сцинтиграфія та двоізотопна сцинтиграфія із застосуванням РФП Tc99m-Sestamibi, радіонукліду І123 та наступної комп'ютерної субтракції. Ми обрали одноізотопну двофазну сцинтиграфію, тому що у такому разі застосовували лише один радіонуклід Tc99m, тим зменшували дозу йонізуючого випромінювання та скорочували час дослідження, адже двоізотопне дослідження проводиться протягом двох діб.

Loading...

 
 

Цікаве