WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Зміни тиреоїдного гомеостазу у хворих на залізодефіцитну анемію та патогенетичне обґрунтування диференційованого лікування (автореферат) - Реферат

Зміни тиреоїдного гомеостазу у хворих на залізодефіцитну анемію та патогенетичне обґрунтування диференційованого лікування (автореферат) - Реферат

Рис. „Порочне коло" при залізодефіцитній анемії

Примітка: МАО – моноамінооксигеназа; ЙП – йодидпероксидаза; ТТГ – тиреотропний гормон.

Як видно на рис., дефіцит заліза спричиняє виникнення анемії (залізодефіцитної), а також зниження активності моноамінооксигенази та ЙП. Порушення функціонування моноамінооксигеназної системи призводять до збільшення концентрації дофаміну, який у свою чергу, пригнічує тиреотропну функцію гіпофіза. Зниження вмісту ТТГ та зменшення активності ЙП зумовлюють порушення біосинтезу тиреоїдних гормонів. У результаті зниженої секреторної функції ЩЗ пригнічується еритропоез, що сприяє розвитку анемії (тиреопривного характеру), та порушується метаболізм заліза. Отже, відбувається замикання „порочного кола".

При вивченні вікових особливостей змін тиреоїдного гомеостазу у хворих на ЗДА встановлено, що найсуттєвіше пригнічення функціональної активності ЩЗ спостерігалося в осіб похилого віку. З віком також визначалося виразніше зменшення вмісту ТТГ, індексу периферичної конверсії ВТГ, а також виявлялося збільшення питомої частки пацієнтів із зниженим вмістом ВТГ у плазмі крові нижче фізіологічної норми. Так гіпотироксинемія у хворих юнацького віку зафіксована в 4,76 %, зрілого та середнього віку – в 10,45%, похилого – в 35,00% пацієнтів. Гіпотрийодтиронінемія виявлена в 1/5 хворих юнацького віку, 2/3 – зрілого та середнього віку, 3/4 – похилого віку.

На показники тиреоїдного гомеостазу чинила вплив і тяжкість захворювання. Порівняльний аналіз засвідчив найістотніше зменшення вмісту ВТГ в плазмі крові хворих на ЗДА важкого ступеня. Вміст вільного Т4 при важкому ступені анемії був на 40 та 26% меншим за аналогічний показник в хворих із легким та середнім ступенем тяжкості відповідно, а вміст вільного Т3 – на 37 та 22% відповідно (р<0,05 в усіх випадках). Різниця між значеннями вільних Т4 та Т3 в плазмі крові хворих із легким та середнім ступенем тяжкості анемії склала відповідно 17% (р<0,05) та 20% (р<0,05). Із наростанням ступеня тяжкості визначалося і зниження тиреотропної функції гіпофіза.

При ЗДА спостерігається порушення морфофункціональних властивостей еритроцитів. У хворих на ЗДА виявлено зниження порівняно із здоровими людьми коефіцієнту здатності еритроцитів до деформації (КЗЕД) на 20% (р<0,05), катехоламіндепонувальної функції еритроцитів (КАДФЕ) – на 30% (р<0,01), тироксиндепонувальної функції еритроцитів – на 25% (р<0,05), трийодтироніндепонувальної функції еритроцитів – на 23% (р<0,05), та зменшення проникливості еритроцитарних мембран. Виразність порушень морфофункціонального стану еритроцитів у хворих на ЗДА зростала із віком хворих, а також тяжкістю захворювання. Кореляційний аналіз встановив існування прямого зв'язку середньої сили між КЗЕД, КАДФЕ та вмістом ВТГ у плазмі крові хворих на ЗДА (r КЗЕД-вільний Т4 – 0,61 (р<0,05), r КЗЕД-вільний Т3 – 0,65 (р<0,05), r KAДФЕ -вільний Т4 – 0,56 (р<0,05), r КАДФЕ-вільний Т3 – 0,59 (р<0,05)).

Наступним етапом дослідження було вивчення динаміки показників тиреоїдного гомеостазу в ході традиційної патогенетичної терапії хворих на ЗДА препаратами сульфату заліза. На тлі моноферотерапії у хворих на ЗДА юнацького віку спостерігалося зростання вмісту в плазмі крові ТТГ, ВТГ та збільшення їхньої периферичної конверсії. Однак, статистично значимого зростання зазнали лише вміст вільного Т3 та ТТГ в плазмі крові. У хворих на ЗДА зрілого та середнього віку істотно збільшився тільки вміст ТТГ в плазмі крові, який в 1,13 рази був вищий ніж на початку лікування (р<0,05). В осіб похилого віку виявлена лише тенденція до збільшення вмісту ТТГ, вільних Т4 та Т3 в плазмі крові, однак жоден з зазначених показників суттєво не відрізнявся від вихідних величин.

Таким чином, моноферотерапія в жодній з вікових груп не супроводжувалася підвищенням секреторної функції ЩЗ, на що вказувала відсутність зростання в плазмі крові вмісту основного продукту тиреоїдного гормоногенезу – Т4. Цим можна констатувати недостатню ефективність монотерапії залізовмісними засобами у відновленні зниженої функції ЩЗ в хворих на ЗДА.

Неналежний рівень нормалізації секреторної функції ЩЗ в динаміці лікування препаратами заліза, а також негативний вплив ЗДА на процеси інтратиреоїдального метаболізму йоду, зумовлює доцільність включення до схем патогенетичного лікування хворих на ЗДА йодовмісних засобів. Враховуючи відомості про стимулювальний вплив йодтиронінів на еритропоез та всмоктування заліза в травному каналі обґрунтованим, на нашу думку, є проведення замісної терапії L-тироксином хворим на ЗДА із ознаками гіпотиреоїдизму.

Нами обстежено 21 хворого (6 – юнацького віку, 8 – зрілого та середнього віку, 7 – похилого віку) на ЗДА різних ступенів тяжкості, яким поряд із препаратами заліза призначався йодовмісний засіб у вигляді калію йодиду в дозі 100-150 мкг на добу через тиждень після початку феротерапії.

На фоні такого лікування, як і випадку моноферотерапії спостерігалося істотне збільшення вмісту ТТГ в плазмі крові (у хворих юнацького віку – на 23%, зрілого та середнього – на 20%, похилого – на 17%), рівень якого після лікування практично не відрізнявся від такого в здорових осіб. Однак, на відміну від традиційного лікування, у пацієнтів усіх вікових груп визначалося вірогідне збільшення вмісту ВТГ та індексу їх периферичної конверсії. Так, в хворих юнацького віку вміст вільного Т4 підвищився на 25%, вільного Т3 – на 33%, у хворих зрілого та середнього віку – на 23 та 34%, у пацієнтів похилого віку – на 27 та 36% відповідно порівняно із такими до лікування. Крім того, у хворих юнацького віку вміст Т4 в плазмі крові після запропонованого лікування наблизився до вікової норми. Таким чином,застосування калію йодиду сприяло не тільки покращенню функціонування центральних та периферичних ланок тиреоїдного метаболізму, а й відновленню секреторної функції ЩЗ. Комбінація "сульфат заліза+калію йодид" також показало більшу ефективність у корекції порушень морфофункціонального стану еритроцитів та їх гормонодепонувальних функцій ніж моноферотерапія.

Вивчено вміст гемоглобіну та показників ферокінетики в динаміці лікування хворих на ЗДА середнього ступеня тяжкості зрілого та середнього віку з попередньо підтвердженим синдромом первинного гіпотиреозу, які поряд із традиційною патогенетичною терапією залізовмісними препаратами отримували L-тироксин в дозі 50-75 мкг на добу (дози адекватні для компенсації у цих хворих проявів гіпотиреозу), та порівняння із аналогічними показниками у хворих такого ж віку і такого ж ступеня тяжкості, яким в якості патогенетичного лікування призначалася моноферотерапія та комбінація "сульфат заліза + калію йодид". Аналіз отриманих результатів показав, що при всіх варіантах лікування у хворих на ЗДА спостерігалося збільшення вмісту гемоглобіну та плазмового заліза, а також зменшення залізозв'язувальної здатності сироватки. Між зазначеними показниками у всіх групах обстежених хворих як до лікування, так і після нього статистично значимої різниці не зафіксовано. Однак вірогідно відрізнялися щоденний приріст гемоглобіну та вмісту заліза в плазмі крові. Так, поєднання йод- та залізовмісних засобів призводило до приросту гемоглобіну 1,070,03 г/л/доба, заліза – 0,480,02 мкмоль/л/доба, сполучення тироксину та феропрепарату – 1,150,02 г/л/доба та 0,540,02 мкмоль/л/доба відповідно, тоді як при моноферотерапії ці показники складали відповідно 0,930,02 г/л/доба та 0,420,01 мкмоль/л/доба.

Таким чином, лікувальні заходи, які спрямовані на корекцію порушень секреторної функції ЩЗ поряд із залізовмісними засобами супроводжувалися швидшим прирістом гемоглобіну та плазмового заліза у хворих на ЗДА, порівняно із моноферотерапією. У зв'язку із цим впровадження запропонованих комбінацій в клінічну практику дозволить швидше ліквідувати дефіцит заліза та відновити вміст гемоглобіну в пацієнтів із ЗДА, що сприятиме скороченню термінів лікування таких хворих.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми діагностики та лікування ЗДА, що полягає у встановленні порушень тиреоїдного гомеостазу та морфофункціональних властивостей еритроцитів у хворих на ЗДА та удосконаленні патогенетичного лікування із урахуванням тиреоїдного статусу пацієнтів.

Loading...

 
 

Цікаве