WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вплив статинів на ліпідний профіль та функціональний стан ендотелію у хворих, які лікуються програмним гемодіалізом (автореферат) - Реферат

Вплив статинів на ліпідний профіль та функціональний стан ендотелію у хворих, які лікуються програмним гемодіалізом (автореферат) - Реферат

*

Рисунок. 1. Вплив процедури ГД на рівень ЗХС

Примітка: * – достовірність відмінностей в порівнянні з додіалізним

періодом (p < 0,005)

Це збільшення, на нашу думку, пояснюється тим, що холестерин не проходить через мембрану діалізатора за умови зниження об'єму циркулюючої крові внаслідок ультрафільтрації, що проводиться. Ймовірно, сама процедура ГД здатна посилювати дисліпідемію та може бути додатковим фактором, що потенціює атеросклероз у цих хворих, що вимагає додаткового вивчення. Рівень ЗХС вимірювався також і через добу після проведення ГД. При цьому у 90% хворих відмічено його зниження на 70% (на 5,620,01 ммоль/л (p < 0,005)) до початкових величин. На нашу думку, це пов'язано з тим, що відновлюється ОЦК судинного русла.

Таким чином, встановлено, що у пацієнтів з ХХН 5ст., які лікуються програмним ГД, є прояви дисліпідемії.

При вивченні функції ендотелію порушення ендотелійзалежної вазодилятації відмічалося у 61 пацієнта (80,26%). У пацієнтів, включених в дослідження, цей показник був нижчий і в середньому складав 4,41,2%. Частіше реєстрували ендотеліальну дисфункцію паралельно зі збільшенням тривалості лікування ГД та віком пацієнтів. При збільшенні лікування ГД погіршується стан ЕЗВД на 34,4% (p<0,0005), ЕНЗВД залишається в межах норми. Вивчаючи функцію ендотелію у віковому аспекті, ми виявили зниження ЕЗВД на 44,4% (p<0,005). Максимальне зниження ЕЗВД відмічалося у осіб віком понад 60 років, та склало 4,520,32% у порівнянні з пацієнтами молодше 30 років, де ЕЗВД була 8,130,21%. При цьому показники ЕНЗВД залишалися в межах норми. ПротеЮ все ж таки була тенденція до їх зниження (на 22,55% (p < 0,005)), що може бути пов'язано з особливостями вікової фізіології. Більше того, при проведенні проби з реактивною гіперемією у 25 хворих (32,89%) визначалася парадоксальна вазоконстрикторна реакція, яка свідчить про більш виражену дисфункцію ендотелію. Відмічався негативний кореляційний зв'язок між тривалістю лікування ГД, рівнями САТ, ДАТ, ІММЛШ та показниками ендотелійнезалежної вазодилятації (r = -0,43, p < 0,01; r = -0,33, p < 0,01; r = -0,28, p < 0,01 і r = -0,48, p < 0,01 відповідно), а також пряма кореляційна залежність між рівнем гемоглобіну і показниками ендотелійнезалежної вазодилятації (r = 0,21, p < 0,05).

Показники, одержані при проведенні ехокардіографії, свідчили про зміну структурно-функціонального стану міокарда. За нашими даними, у всіх 76 пацієнтів (100%) знайдена ГЛШ із помірним ступенем вираженості (ІММЛШ від 125 до 170 г/м2). При аналізі структурно-функціонального стану міокарда виявлене збільшення показників КДР ЛШ, КСР ЛШ, КДО ЛШ, КСО ЛШ, ТМШП, ТЗС, ЛП у 25(32,89%), 12(15,78%), 29(38,15%), 29(38,15%), 68(89,47%), 66(86,84%), 32(42,11%) пацієнтів відповідно. При цьому відмічалося достовірне збільшення показників КДР ЛШ, КСР ЛШ, КДО ЛШ та ЛП на 17,3% (p<0,01); 21,4% (p< 0,01); 25,7% (p<0,01) і 28,8% (p<0,01) відповідно. У міру збільшення тривалості лікування ГД в досліджуваній групі достовірно підвищувалися показники КСР ЛШ, КДР ЛШ, КСО ЛШ та КДО ЛШ (на 14,05% (p<0,01), 3,44% (p<0,01), 5,09% (p<0,01) і 6,27% (p<0,01) відповідно). Виявлена тенденція до збільшення хвилинного об'єму (ХО) та ЗПОС паралельно зі збільшенням тривалості перебування на ГД, проте у міру її збільшення ЗПОС починав знижуватися. Відмічено, що на скоротливу здатність міокарда тривалість лікування ГД не впливала. При цьому, у 72 хворих (94,73%) фракція викиду склала більше 45% (середня – 63,190,72%), а у 4 хворих (5,26%) – нижче 45%. При вивченні показників ехокардіографії щодо вікових аспектів у хворих, які лікуються ГД виявлено, що у осіб віком понад 60 років достовірно збільшувалися показники КДР ЛШ, КСР ЛШ, КДО ЛШ, КСО ЛШ, ЛП, ММЛШ і ІММЛШ (на 2,58% (p<0,005), 10,13% (p<0,005), 4,71% (p<0,005), 2,94% (p<0,005), 7,1% (p<0,005), 1% (p<0,005) і 3,18% (p<0,005)) у порівнянні з пацієнтами молодше 30 років.

Вивчався вплив анемії на показники кардіогемодинаміки. Зареєстровано, що у пацієнтів із рівнем гемоглобіну менше 90 г/л відмічалося більш виражене порушення структурно-функціонального стану серця, що проявлялось значною гіпертрофією ЛШ та дилятацією порожнин серця. При проведенні багатофакторного кореляційного аналізу встановлено, що незалежний прямий вплив на ІММЛШ роблять САТ (r = 0,43, р < 0,01) та анемія ( r = -0,54, р < 0,01).

Слід зазначити, що підвищений рівень СРП виявлений серед усіх обстежених пацієнтів і коливається в межах від 6 до 72 мг/л. При цьому у всіх пацієнтів немає клінічних ознак запалення. Середній рівень СРП склав 13,911,43 мг/л. У 36 хворих (50%) рівень СРП відповідав верхній межі норми (6 мг/л), у 19 хворих (26,38%) був збільшений у 2 рази, у 5 пацієнтів (6,94%) – у 3 рази, у 4 хворих (5,55%) – у 4 рази, у одного (1,38%) – в 5 разів, а у 7 хворих (9,72%) відмічалося його збільшення в 7 разів. 4 пацієнти (11,11%) з 36 хворих із підвищеним рівнем СРП були у віці до 30 років, 17 пацієнтів (47,2%) – від 30 до 44 років, 14 хворих (38,88%) – від 45 до 59 років, один (2,77%) – старше 60 років. Термін лікування ГД у 8 пацієнтів (22,22%) з них становив до 1 року, у 6 хворих (16,66%) - від 1 до 3 років, а у 19 пацієнтів (52,77%)– більше 3 років. У результаті дослідження відмічена асоціативна залежність між рівнем СРП, віком пацієнтів та тривалістю лікування програмним ГД. Рівень фібриногену був підвищений в досліджуваній групі в порівнянні з контрольною і коливався від 2,310,03 до 4,100,04 г/л. Виявлений вплив віку та тривалості лікування ГД на рівень фібриногену в сироватці крові. За нашими даними, у всіх хворих концентрація альбуміну в сироватці крові незалежно від віку і тривалості їх лікування ГД відповідала нормі (30-50 г/л) (середній рівень альбуміну – 39,133,20 г/л). Проте, відмічена тенденція до зростання рівня альбуміну як при збільшенні віку, так і при збільшенні тривалості лікування програмним ГД. При проведенні багатофакторного кореляційного аналізу виявлений строгий позитивний кореляційний зв'язок між рівнем СРП і тривалістю лікування ГД, підвищеними ХС-ЛПНЩ (r=0,38, p<0,01; r=0,52, p<0,01, відповідно) та негативна – з низькими рівнями Hb і ХС-ЛПВЩ (r= -0,43, p < 0,01; r= -0,38, p<0,01, відповідно). Таким чином, рівень СРП, фібриногену і альбуміну у хворих, які лікуються ГД залишається збільшеним і асоціюється з віком та тривалістю лікування ГД, що може бути пов'язане з наявністю самої уремії та результатом діалізної терапії.

Після клінічного обстеження і визначення ліпідного профілю, за відсутності протипоказань (відсутність підвищення АСТ і АЛТ в 2 і більше разів) хворим I групи призначали сімвастатин в дозі 10 мг одноразово ввечері після прийому їжі. Оцінка категорії ризику у хворих з ХХН 5ст., які лікуються ГД, проводилася відповідно до рекомендацій Європейського товариства кардіологів з профілактики ССЗ (2004 р.). Всі 76 пацієнтів (100%) відповідали групі високого ризику.

Після лікування (через 6 місяців) сімвастатином були оцінені первинна та вторинна кінцеві точки, а саме: загальна і серцево-судинна смертність, виникнення ІХС та/або порушення мозкового кровообігу, тромбозів та прогресування ХСН (табл. 1, 2).

Таблиця 1.

Ефективність симвастатину на прогноз у хворих на ГД: первинна кінцева точка

Показник

Досліджувана група (n=33)

Група порівняння (n=43)

Серцево-судинна смертність, %

0

5 (11,62%)*

Виникнення ІХС, %

0

2 (4,65%)*

Виникнення ГПМК, %

0

0

Примітка: * – достовірність відмінностей у порівнянні з досліджуваною групою (р<0,05)

У хворих, які не одержували сімвастатин, протягом спостереження відмічалося достовірне зменшення шансів щодо виживання та збільшення ризику виникнення ІХС у порівнянні з досліджуваною групою.

У хворих, які лікувались ГД і не одержували сімвастатин, протягом спостереження відмічалося достовірне збільшення загальної смертності (на 13,27% (р<0,05)) та збільшення ризику розвитку ускладнень (тромбози – на 14,25% (р<0,05), прогресування ХСН – на 8,62% (р<0,05)) у порівнянні з досліджуваною групою (табл. 2). Таким чином, застосування сімвастатину у пацієнтів високого кардіоваскулярного ризику впливає на зниження рівня розвитку ускладнень та збільшує шанси щодо виживання пацієнтів.

Таблиця 2.

Ефект сімвастатину на прогноз у хворих на ГД: вторинна кінцева точка

Показник

Досліджувана група (n=33)

Група порівняння (n=43)

Загальна смертність, %

1 (3,03%)

7 (16,27)*

Тромбози (фістули, діалізатора, колатералей), %

3 (9,09%)

10 (23,25)*

Прогресування ХСН, %

1(3,03%)

5(11,62)*

Loading...

 
 

Цікаве