WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Вплив in vitro пептидогліканів та ліпополісахаридів бактерій на функціо-нальну, метаболічну активність та апоптоз моноцитів і Т-лімфоцитів (авторефера - Реферат

Вплив in vitro пептидогліканів та ліпополісахаридів бактерій на функціо-нальну, метаболічну активність та апоптоз моноцитів і Т-лімфоцитів (авторефера - Реферат

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 4 наукових статті в часописах, які відповідають вимогам ВАК України та надруковані згідно вимог, викладених в пункті 3 Постанови ВАК України від 15 січня 2003 р. за № 7-05/1, та 1 тези.

Обсяг і структура дисертації. Робота написана на 150 сторінках комп'ютерного набору та складається з вступу, огляду літератури, 3 розділів власних досліджень, аналізу одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку літературних посилань. Робота ілюстрована 38 таблицями (загальний обсяг – 0 сторінок). Список літератури включає 135 джерел вітчизняних та іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Лімфоцити та моноцити були виділені з периферійної крові 45 здорових чоловіків віком від 20 до 35 років (середній вік – 27,301,37 років). ПГН золотавого стафілокока та ЛПС палички синього гною були виділені з клітинних стінок штамів, ізольованих від пацієнтів з хірургічною патологією, які находились на лікуванні в хірургічному відділенні Луганської міської багатопрофільної лікарні № 1 у червні-серпні 2006 р. Використовували робочі концентрації ПГН та ЛПС 100 та 200 мг/л. В якості показників референтної норми були прийняті показники інтактних клітин (які не контактували з ПГН та ЛПС). Роботу виконували у відповідності до біоетичних норм з дотриманням відповідних законів України.

Кількість Т-хелперів/індукторів, Т-супресорів/цитотоксиків визначали цитотоксичним методом з використанням моноклональних антитіл. ПГН отримували з клітинних стінок золотавого стафілокока за методом P.K. Peterson і співавт. Приналежність ізольованих штамів до роду Staphylococcus вивчали з використанням тест-препарату "Діастаф", розробленого в Інституті мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАНУ (м. Київ). ЛПС одержували з культур паличок синього гною водно-феноловою екстракцією при 65С. Фагоцитарну активність моноцитів вивчали чашковим методом, визначаючи фагоцитарний індекс (ФІ), фагоцитарне число (ФЧ) та індекс перетравлення (ІП). В клітинах проводили визначення: концентрацій ДК ненасичених вищих масних кислот, МДА, гідроперекисів ліпідів (ГПЛ), активності каталази та СОД. Коефіцієнт К вираховували за формулою: К=(МДА+ДК)/(каталаза+СОД). Визначення ІЛ-1β, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП-α проводили в супернатантах моноцитів, ІЛ-2, ІЛ-4, ІЛ-10. ФНП-β, ІФН-γ – в супернатантах Т-хелперів/індукторів, ІЛ-2, ІЛ-6, ІЛ-8, ФНП- – в супернатантах Т-супресорів/цитотоксиків. Також визначали вміст ПГЕ2, цАМФ і цГМФ, аденозинофосфатів (АМФ, АДФ, АТФ). Енергетичний заряд (ЕЗ) підраховували за формулою: ЕЗ=АТФ/(АДФ+АМФ). Визначення кількості моноцитів та лімфоцитів з маркерами апоптозу проводили методом непрямої імунної флуоресценції з використанням моноклональних антитіл CD38 та CD95.

Частину моноцитів та лімфоцитів обробляли in vitro стерильним розчином на середовищі 199 "Амізону" (концентрація препарату - 0,0072 г/л). Час контакту клітин з препаратами складав 4 години.

Характер виявлених змін був проаналізований з використанням варіаційної статистики на ЕОМ.

Результати дослідження та їх аналіз. Вплив ПГН та ЛПС на фагоцитарну активність моноцитів. Інкубація клітин з 100 мг/л ПГН сприяла зниженню ФІ порівняно з нормою у 1,64 рази, ФЧ – у 1,43 рази, ІП – у 1,24 рази (р0,05 в усіх випадках). Вплив на моноцити 200 мг/л ПГН викликав зниження ФІ проти норми у 2,42 рази, ФЧ та ІП – у 2,13 та у 1,82 рази відповідно. ФІ після обробки клітин 100 мг/л ЛПС виявився у 2,13 рази нижчим норми, і у 1,3 рази нижчим показника при використанні 100 мг/л ПГН (р0,05 в обох випадках). ФЧ знизився проти норми у 2,23 рази, а ІП – у 1,57 рази, а також виявились, відповідно, у 1,56 та у 1,27 рази нижчими показників використанні 100 мг/л ПГН. В досліді з 200 мг/л ЛПС кратність зниження ФІ проти норми склала 3,14 рази, ФЧ – 3,96 рази, ІП – 2,09 рази. ФІ у досліді з 200 мг/л ЛПС виявився у 1,47 рази нижчим, ніж при використанні 100 мг/л ЛПС, а також у 1,3 рази нижчим, ніж при впливі 200 мг/л ПГН (р0,05 у всіх випадках). Аналогічні зміни зареєстровані і відносно ФЧ та ІП.

Вплив ПГН та ЛПС на секреторну активність моноцитів. При інкубації клітин з 100 мг/л ПГН кратність збільшення секреції ІЛ-1β склала 19,83 рази, ІЛ-6 – 13,72 рази, ІЛ-8 – 12,63 рази, ФНП- - 16,22 рази, ПГЕ2 – 11,26 рази проти норми. При збільшенні дози ПГН до 200 мг/л кратність секреції ІЛ-1β зросла проти норми у 51,3 рази, ІЛ-6 – у 30,94 рази, ІЛ-8 – у 21,08 рази, ФНП- - у 41,04 рази, ПГЕ2 – у 23,37 рази. Інкубація з 100 мг/л ЛПС сприяла посиленню секреції ІЛ-1β у 27,4 рази проти норми, ІЛ-6 - у18,23 рази, ІЛ-8 – у 15,41 рази, ФНП- - у 25,61 рази, ПГЕ2 – у 23,84 рази. При впливі 200 мг/л ЛПС кратність збільшення секреції ІЛ-1β склала проти норми 67,0 разів, ІЛ-6 – 37,47 рази, ІЛ-8 – 28,51 рази, ФНП- та ПГЕ2 – 58,43 та 45,3 рази відповідно. Рівні медіаторів у досліді з 200 мг/л ЛПС виявились вірогідно вищими таких у досліді з 200 мг/л ПГН.

Вплив ПГН та ЛПС на ПОЛ та систему АОЗ моноцитів. Обробка 100 мг/л ПГН супроводжувалась збільшенням вмісту ДК у 1,42 рази проти норми, МДА – у 1,57 рази, ГПЛ – у 1,35 рази; обробка 200 мг/л – збільшенням, відповідно, в 2,11, 2,06 та 1,86 рази (р0,05 у всіх випадках). Вплив 100 мг/л ПГН супроводжувався зниженням активності каталази проти норми у 1,3 рази, СОД – у 1,24 рази, а вплив 200 мг/л ПГН – у 1,64 та 1,59 рази (р0,05 у всіх випадках). Використання 100 мг/л ЛПС супроводжувалось збільшенням вмісту ДК у 1,68 рази, МДА - у 1,73 рази, ГПЛ – у 1,59 рази проти норми; дія 200 мг/л ЛПС – відповідно, у 2,56, 2,41 та у 2,23 рази (р0,05 у всіх випадках). Культивування з 100 мг/л ЛПС призводило до зниження активності каталази проти норми у 1,38 рази, а СОД – у 1,43 рази, а взаємодія з 200 мг/л ЛПС – у 1,88 та в 1,97 рази (р0,05 в обох випадках).

Вплив ПГН та ЛПС на систему аденілових та циклічних нуклеотидів моноцитів. При дії 100 мг/л ПГН ЕЗ зменшувався у 1,42 рази (р0,05), а коефіцієнт цАМФ/цГМФ збільшувався у 2,21 рази проти норми (р0,05). Вплив 200 мг/л ПГН викликав зниження ЕЗ у 1,83 рази (р0,05) та збільшення коефіцієнта цАМФ/цГМФ у 3,26 рази (р0,001) проти норми. Взаємодія з 100 мг/л ЛПС викликала зменшення ЕЗ у 1,58 рази проти норми, але він вірогідно не відрізнявся від показника при використанні 100 мг/л ПГН. Під впливом 100 мг/л ЛПС коефіцієнт цАМФ/цГМФ збільшився проти показника в досліді з 100 мг/л ПГН у 1,22 рази (р0,05). У досліді з 200 мг/л коефіцієнт цАМФ/цГМФ виріс проти норми у 4,64 рази (р0,001).

Вплив ПГН та ЛПС на експресію маркерів апоптозу моноцитами. Інкубація з 100 мг/л ПГН супроводжувалась збільшенням кількості CD38+-клітин у 2,16 рази, CD95+-клітин - у 2,57 рази проти норми; інкубація з 200 мг/л ПГН – відповідно, у 7,66 та 4,83 рази (р0,05 в усіх випадках). Під впливом 100 мг/л ЛПС кількість CD38+-моноцитів збільшилась проти норми у 3,12 рази, а також була у 1,14 рази вищою, ніж у досліді з 100 мг/л ПГН. Кратність збільшення кількості CD95+-моноцитів склала проти норми 3,02 рази (р0,05). При дії 200 мг/л ЛПС питома вага CD38+-моноцитів збільшилась відносно норми у 9,15 рази, а питома вага CD95+-клітин – у 7,23 рази. Експресія CD38+-рецепторів виявилась також у 1,2 рази, а експресія СD95+-рецепторів – у 1,49 рази більш вираженою, ніж це мало місце при взаємодії моноцитів з 200 мг/л ПГН.

Вплив ПГН та ЛПС на секреторну активність Т-хелперів/індукторів. Інкубація клітин з 100 мг/л ПГН викликала посилення секреції ІЛ-2 проти норми у 11,46 рази, ІЛ-4 – у 2,74 рази, ІЛ-10 – у 7,32 рази, ФНП-β – у 13,05 рази, ІФН-γ та ПГЕ2 – у 5,84 та у 2,17 рази (р0,05 у всіх випадках). Рівень ІЛ-2 при дії 200 мг/л ПГН збільшився проти норми у 31,94 рази, та у 2,8 рази – проти показника в досліді з 100 мг/л ПГН. Аналогічні зміни мали місце і відносно інших медіаторів. Інкубація клітин з 100 мг/л ЛПС супроводжувалась збільшенням вмісту ІЛ-2 у 16,13 рази проти норми, та у 1,41 рази – проти показника в досліді з 100 мг/л ПГН (р0,05 в обох випадках). Рівень ІЛ-4 перевищив норму у 3,14 рази, а показник при дії 100 мг/л - в 1,15 рази; ІЛ-10 - в 9,06 та 1,24 рази, ФНП-β – 17,26 та 1,32 рази, ІФН-γ – 10,3 та 1,77 рази, ПГЕ2 – 2,58 та 1,19 рази (р0,05 у всіх випадках). Найбільші рівні секреції медіаторів зареєстровані при використанні 200 мг/л ЛПС.

Вплив ПГН та ЛПС на ПОЛ та систему АОЗ Т-хелперів/індукторів. Інкубація клітин з 100 мг/л ПГН супроводжувалась збільшенням вмісту ДК у 1,34 рази, МДА – у 1,46 рази, ГПЛ - у 1,28 рази проти норми (р0,05). Дія 200 мг/л ПГН викликала збільшення ДК проти норми у 1,95 рази, МДА - у 1,88 рази, ГПЛ - у 1,59 рази (р0,05 в усіх випадках). Під впливом 100 мг/л ПГН активність каталази в клітинах знизилась проти норми у 1,23 рази, СОД – у 1,19 рази, під впливом 200 мг/л ПГН – в 1,55 та 1,47 рази (р0,05 в усіх випадках). Під дією 100 мг/л ЛПС вміст ДК збільшився у 1,52 рази проти норми, МДА - у 1,65 рази, ГПЛ - в 1,48 рази; під впливом 200 мг/л ЛПС – відповідно, у 2,49, 2,11 та 1,96 рази (р0,05 у всіх випадках). Використання 100 мг/л ЛПС викликало зниження активності каталази проти норми у 1,29 рази, СОД – у 1,36 рази; 200 мг/л ЛПС – в 1,91 та 1,78 рази.

Loading...

 
 

Цікаве