WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Комплексний метод профілактики й лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту (автореферат) - Реферат

Комплексний метод профілактики й лікування післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту (автореферат) - Реферат

Рентгенологічне обстеження. Рентгенологічний метод дослідження було застосовано у всіх хворих. При надходженні хворих у клініку робили оглядове поліпозиційне просвічування органів грудної й черевної порожнини за показаннями - контрастну рентгеноскопію шлунку, іригоскопію на апараті „РУМ-20М". Ультразвукове дослідження проводилося на апараті "Aloka SSD-650" (Japan). У деяких хворих у післяопераційному періоді проводились спеціальні дослідження: реопанкреатографія, електрогастроентерографія, проба на відновлення резорбційної функції тонкої кишки.

Реопанкреатографія проводилась методом прямої контактної біполярної реографії на реографі РГ 4-02. Два позолочених електроди, площею 20ммх5мм і товщиною 1мм (місця їхнього з'єднання з дротом були ретельно ізольовані фторопластовою оболонкою), під час операції фіксувалися до капсули підшлункової залози шовковими лігатурами. Дистальні кінці електродів, що мали подвійну фторопластову ізоляцію, виводилися назовні й служили для реєстрації панкреатичного імпедансу. Реографію підшлункової залози проводили інтраопераційно, через 12 годин після операції, на 1-у, 2-у, 3-ю, 4-у й 5-у добу післяопераційного періоду.

Моторно-евакуаторна функція шлунково-кишкового тракту в післяопераційному періоді реєструвалася методом електрогастроентерографії за допомогою розробленого нами мікропроцесорного електрогастроентерографа – ЭГГ МП 01 (патент України 1212 А61У 5/05). Дослідження проводили в положенні лежачи на спині через 12 годин після операції, на 2-у, 3-ю, 4-у й 5-у добу післяопераційного періоду. Електроди фіксували на кінцівках пацієнта й в ділянці пупка праворуч або ліворуч від операційного шва, залежно від виду виконаної операції.

Статистичну обробку результатів досліджень виконували за допомогою статистичних програм Biostatistics (Statistical Graphics Corp., USA), version 4.03 у варіанті для Windows. Вірогідність відмінностей між групами оцінювалась за критерієм Ст'юдента.

Результати досліджень. При ретроспективному аналізі 567 історій хвороб установлена наявність післяопераційного парезу ШКТ в 213 спостереженнях (37,6%). Парез мав місце у всіх випадках після резекції шлунка, гастректомії й панкреатодуоденальної резекції з розширеною лімфодисекцією. Висока частота парезу відзначалася після органозберігаючих операцій на шлунку - 93,5% і передньої резекції прямої кишки - 76,2%. У більшості хворих, що перенесли стовбурову ваготомію з пілоропластикою, у ранньому післяопераційному періоді спостерігався шлунковий стаз, в основному легкого ступеня. Низькі показники частоти післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту відмічені після лапароскопічної холецистектомії (6,5%), субтотальної колектомії (8,7%) і апендектомії (13,2%). Більш тривалі порушення моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту мали місце після гастректомії, резекції шлунка й панкреатодуоденальної резекції з розширеною лімфодисекцією. Висока частота й тривалість парезу кишечнику після операцій на шлунку й підшлунковій залозі пов'язана з післяопераційним панкреатитом через травматизацію самої залози при операціях з приводу пілородуоденальних виразок і пухлин панкреато-дуоденальної зони, а при розширеній лімфодисекції при пухлинах шлунку. З 213 пацієнтів з розвиненим післяопераційним парезом кишечнику в 158 (74,2%) випадках він був легкого ступеня, у 45 (21,2%) - середньої тяжкості й у 10 (4,6%) – тяжкий.

У пацієнтів з розвиненим парезом кишечнику вихідні показники центральної гемодинаміки(частота пульсу, систолічний й діастолічний артеріальний тиск), показники гематокриту й об'єму циркулюючої крові (ОЦК) відрізнялися від подібних показників у пацієнтів без ознак післяопераційного парезу кишечнику. У пацієнтів з парезом кишечнику, що триває, частота пульсу після операції була вірогідно вищою (р<0,05), а показники гематокриту - вірогідно нижчими (р<0,05), ніж у пацієнтів зі сприятливим перебігом післяопераційного періоду. Аналіз показав, що в післяопераційному періоді інфузійна терапія, проведена без урахування параметрів центральної гемодинаміки в реальному масштабі часу, спричиняло перевантаження міокарду, особливо в осіб літнього віку й при обмежених компенсаторних можливостях серцево-судинної системи й призводила до подальшого зниження об'ємного кровотоку.

Ретроспективний аналіз показав, що частіше слід розвитку парезу після тривалих і більших за обсягом оперативних утручань у хворих з післяопераційним гострим панкреатитом, наявністю супутнього цукрового діабету й хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту, після операцій з приводу гострої кишкової непрохідності, пухлин шлунково-кишкового тракту й виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки. Хворих з перерахованими факторами необхідно включати в групу ризику, яка потребує в післяопераційному періоді підвищеної уваги. З різних методів профілактики й лікування післяопераційного парезу високу ефективність показала назоїнтестинальна інтубація кишечнику, але частота ускладнень у порівнянні з іншими методами залишалася високою.

При виконанні розширеної лімфодисекції при пухлинних захворюваннях органів черевної порожнини з першої післяопераційної доби відзначалося зниження кровонаповнення підшлункової залози, переважно за рахунок зниження термінального кровотоку. Тенденція до зниження ПІТК після розширеної лімфодисекції зберігається до п'ятої доби.

Для порівняльної оцінки ефективності розробленого комплексу профілактичних заходів при післяопераційних моторно-евакуаторних порушеннях шлунково-кишкового тракту ми провели проспективний аналіз результатів хірургічного лікування чотирьох клінічних груп хворих. У першій клінічній групі проводилася традиційна стандартна терапія післяопераційного парезу. У другій клінічній групі для профілактики післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту проводилася фармакологічна симпатична блокада. У третій клінічній групі для відновлення адекватної моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту проводилося раннє ентеральне харчування через мікроеюностому. У четвертій клінічній групі (основна група) раннє ентеральне харчування через мікроєюностому доповнювалося селективною стимуляцією різних відділів шлунково-кишкового тракту. При цьому медикаментозна стимуляція здійснювалася під контролем біоелектричного моніторингу шлунково-кишкового тракту.

Аналіз показників центральної гемодинаміки й панкреатичного кровотоку в групах з різними варіантами профілактики післяопераційного парезу шлунково-кишкового тракту показав, що в усіх з них простежуються загальні закономірності фазових змін кровотоку. Оцінка показників реопанкреатографії виявила, що на першу добу після операції у всіх клінічних групах відзначалося повнокрів'я підшлункової залози, що проявляється підвищенням РСІ, АЧП, ПІМК і ПІТК. До кінця даного періоду розвивалася ішемія підшлункової залози, про що свідчить зниження РСІ, АЧП, ПІМК і ПІТК. Нормалізація панкреатичного кровотоку, при сприятливому перебігові післяопераційного періоду, настає до п'ятої доби. Підвищення РДІ, що свідчить про порушення венозного відтоку, відзначалося у всіх клінічних групах на другі-третю добу. Зростання показників ИПС у всіх групах спостерігалося на другу-п'яту добу. Протягом першої доби як за рахунок збільшення ВБК, так і ВМК, відзначалося підвищення ВПА у всіх клінічних групах.

При кожному варіанті профілактики післяопераційного парезу кишечнику виявлені характерні закономірності змін панкреатичного кровотоку. Так, у групі хворих, яким проводилася фармакологічна симпатична блокада (друга клінічна група), відзначалося зниження панкреатичного кровотоку, що проявляється падінням показників РСІ й АЧП (див. табл. 3) і підвищенням ІПС. При застосуванні раннього ентерального харчування через мікроеюностому (третя клінічна група) тимчасові й амплітудні показники вірогідно не відрізнялися від таких у першій контрольній клінічній групі, де проводилась традиційна профілактика післяопераційного парезу кишечнику, і тільки ІПС мав достовірне підвищення.

Loading...

 
 

Цікаве