WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Черезкістковий остеосинтез стержневими зовнішніми фіксаторами переломів виростків великогомілкової кістки (автореферат) - Реферат

Черезкістковий остеосинтез стержневими зовнішніми фіксаторами переломів виростків великогомілкової кістки (автореферат) - Реферат

З метою перевірки результатів, отриманих при біомеханічному експерименті черезкісткового остеосинтезу стержневим зовнішнім фіксатором перелому виростків великогомілкової кістки нами, разом з доцентом кафедри технології виготовлення літальних апаратів Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського „Харківського авіаційного інституту" Борисевичем В.В. проведено дослідження надійності черезкісткового металоостеосинтезу стержневим зовнішнім фіксатором перелому виростків великогомілкової кістки на моделі кінцевих елементів за допомогою програми "Cosmos Work 2004".

Модель черезкісткового металоостеосинтезу перелому виростків великогомілкової кістки була побудована на підставі даних рентгеноанатомічного аналізу, розміри стержневих систем повністю відповідають пристроям, що застосовують у практичній медицині.

Моделювали розкольний перелом виростка ВГК (I тип за класифікацією Schatzker J., 1973) з кутом нахилу площини перелому α близько 45° відносно осі нижньої кінцівки у фронтальній площині. Відламок фіксували двома стержнями в „діафізарну" частину великогомілкової кістки, встановлювали один або два стержня. Всі стержні діаметром 6 мм. Найбільше зовнішнє зусилля Р, прикладене до осі системи „апарат-кістка", узято за 1000 Н, при цьому здійснювали ступінчасте навантаження з інтервалом ΔР=100 Н, потім знімали показання перемінних. Нами досліджені переміщення відламка виростка великогомілкової кістки під навантаженням, що діє як у вертикальній, так і в горизонтальній площині.

В результаті проведеного дослідження переміщення відламка виростка великогомілкової кістки під впливом навантаження у вертикальній площині нами встановлено, що під дією зовнішнього навантаження у 100 Н переміщення відламка виростка практично не виникають і складають величину менше 0,05 мм (див. рис.5).

Рис.5. Кінцевоелементна модель черезкісткового остеосинтезу стержневим зовнішнім фіксатором перелому виростка великогомілкової кістки під дією навантаження у 100 Н.

При впливі зовнішнього навантаження у 500 Н, яке діє у вертикальній осі, реєструються незначні переміщення, що складають не більше 0,65-0,7 мм. Наявність трьохстержневої конструкції ефективно протидіє переміщенням виростка.

Нами також досліджено кінцевоелементну модель при установці двох стержнів у діафізарну частину, при цьому зовнішнє навантаження складало 1000 Н та діяло у вертикальній осі. Встановлено, що додатковий стержень в діафізарній частині суттєво не впливає на виникнення переміщень виростка ВГК, а, отже, немає необхідності в його установленні (див. рис. 6).

Рис.6. Кінцевоелементна модель черезкісткового остеосинтезу чотирьохстержневим зовнішнім фіксатором перелому виростка великогомілкової кістки під дією навантаження у 1000 Н.

Проведене дослідження кінцевоелементної моделі черезкісткового остеосинтезу стержневим зовнішнім фіксатором перелому виростка великогомілкової кістки під впливом навантаження в діапазоні від 100 до 1000 Н, що діє у різних напрямках, є надійним та ефективно запобігає переміщенню відламка виростка. Найбільш раціональною та біомеханічно обґрунтованою слід вважати конструкцію з трьох стержнів, два з яких будуть фіксувати ушкоджений виросток.

У п'ятому розділі описана методика черезкісткового остеосинтезу переломів виростків великогомілкової кістки стержневими зовнішніми фіксаторами. Запропонована модель фіксатора має просту конструкцію, забезпечує точну репозицію та надійну фіксацію відламків, створює достатню компресію у місці перелому (рис. 8, 9), тим самим оптимізує строки загоєння перелому.

1

Рис. 8. Компримівний зовнішній фіксатор.

Рис. 9. Схема остеосинтезу стержневою системою з компримівним зовнішнім фіксатором(1).

Прототипом методики оперативного лікування переломів виростків великогомілкової кістки постала технологія оперативного лікування внутрішньосуглобових переломів кісток, що утворюють колінний суглоб, запропонована К.К. Нигматуліним (1996). При цьому наша методика відрізняється тим, що застосовується компримівний канюльований стержень замість спиць з упором і стержневий апарат замість спицевого апарата. У той же час аналіз літературних даних (В.Г Климовицкий, 2001) і власні клінічні нагляди обґрунтували виконання у деяких пацієнтів зі значними ушкодженнями м'яких тканин колінного суглоба (ушкодження менісків, колатеральних і (або) схрещених зв'язок) жорсткої лікувальної іммобілізації у найближчому післяопераційному періоді, що з успіхом досягається при використанні однобічного стержневого апарата зі схемою монтажу „ стегно-гомілка". Строк іммобілізації колінного суглоба складав при цьому від 3 до 6 тижнів. Тривалість лікувальної іммобілізації колінного суглоба визначали за тяжкістю ушкоджень його м'якотканинних структур та обсягом артротомії, що виконували. Використання артроскопії при переломах виростків великогомілкової кістки дозволяє точно оцінити величину компресії кісткової тканини, обрати оптимальну зону для артротомії й максимально зменшити розтин капсули суглоба, провести коригувальні маніпуляції зі зв'язками та менісками колінного суглоба.

У п'ятому розділі відображені результати лікування пацієнтів основної групи. У нашому дослідженні у пацієнтів основної групи прийнятні клінічні результати склали 89,65 %, прийнятні рентгенологічні - 70%. Аналіз клініко-рентгенологічного результату лікування пацієнтів усіх груп за системою бальної оцінки результатів, запропонованою Rasmussen P.S. (1973), дозволив нам встановити деякі закономірності перебігу післятравматичного періоду в залежності від застосовуваного методу лікування й типу перелому за класифікацією АО/ASIF (1990). Встановлено, що найкращих результатів слід очікувати у пацієнтів з переломами без зміщень (тип В1 за АО/ASIF), при цьому метод скелетного витягнення дає гірші результати порівняно з іншими методами лікування (р<0,01) при даному типі перелому. Наявність компресійного перелому проксимального метаепіфіза великогомілкової кістки (тип В2) слід вважати показанням для відкритої репозиції та внутрішньої фіксації опорними пластинами або гвинтами. Якщо компресія проксимального метаепіфіза поєднується з розколом і (або) продовженням лінії перелому на діафізарну частину великогомілкової кістки (В3, С1, С2), то кращі результати лікування забезпечує метод черезкісткового остеосинтезу стержневими зовнішніми апаратами, що, на нашу думку, зумовлено меншою травматизацією навколосуглобових тканин при наданні оперативної допомоги й можливістю забезпечити жорстку динамічну лікувальну іммобілізацію колінного суглоба. При наявності найбільш „тяжкого" перелому типу С3, згідно даним нашого дослідження, метод функціонального скелетного витягнення за Н.Н. Василевским забезпечує найкращі результати лікування. Отриманий результат пояснюється тим, що виконання оперативного втручання при даному переломі обов'язково супроводжується значною ятрогенною травматизацією навколо- і внутрішньосуглобових тканин колінного суглоба, що в подальшому не сприяє медичній реабілітації пацієнта. У той же час не можна не враховувати значну тривалість постільного режиму, неминучого при лікуванні методом скелетного витягнення, що є одним із основних факторів ризику розвитку тромбоемболії легеневої артерії - ведучої причини смерті ортопедо-травматологічних пацієнтів. При всіх типах переломів, що супроводжуються зміщенням відламків, лікування за допомогою зустрічно-компресійного остеосинтезу забезпечило гірші результати. Це є наслідком нездійсненності якісної репозиції суглобової поверхні та відсутності можливості коригувати м'якотканинні внутрішньосуглобові ушкодження при даній методиці лікування.

Обстеження пацієнтів в лабораторії біомеханіки Українського науково-дослідного інституту протезування, протезобудування і відновлення працездатності (м. Харків) встановило, що пацієнти, які перенесли перелом виростків великогомілкової кістки, у віддаленому періоді травми (не менше 1 року), при ходьбі подовжують період опори з акцентом на п ятку, скорочують період опори на всю стопу, подовжують переносний період для травмованої кінцівки. Значно скорочується двохопорна фаза кроку, зменшуються кути згинання і підгинання в колінному суглобі.

Loading...

 
 

Цікаве