WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Перспективи розвитку хірургії раку дистального відділу шлунка (автореферат) - Реферат

Перспективи розвитку хірургії раку дистального відділу шлунка (автореферат) - Реферат

У 317 хворих, які перенесли дистальні резекції при наявності у них синдрому агастральної астенії, в результаті проведеного лікування 159 (76,13,0%) хворим після субтотальної резекції змогли купіювати даний патологічний стан. Вищезгаданий показник у групі хворих після резекції за Більрот-II і субкардіальної резекції склав, відповідно 52,56,5% - 31 пацієнт і 49,07,1% - 24 пацієнти.

115 пацієнтів, які одержали коригуючу терапію, перенесли субтотальну резекцію з вираженими явищами гастриту кукси шлунка, відзначили позитивний ефект 102 (88,73,0%) хворих, з 36 хворих після субкардіальної резекції шлунка покращання стану констатовано у 14 (38,98,1%), а після резекції шлунка за Більрот-II у 19 (38,87,0%) з 49 хворих (відмінність статистично значуща, p<0,001). Отримані результати лікування гастриту кукси шлунка при різних обсягах його резекції корелюють зі способом формування гастроентероанастомозу при відновленні безперервності шлунково-кишкового тракту.

Демпінг-синдром тяжкого ступеня з дефіцитом маси тіла до 20 кг став основною причиною інвалідності у 6 (4,41,8%) хворих контрольної групи, а у сполученні з гастритом кукси шлунка – у 3 пацієнтів - 2,21,3%.

У більшості, 597 (67,81,6%) хворих, відзначена різна варіабельність зниження ваги, у порівнянні з їх фізіологічним стандартом. Особливо значним було зниження ваги в групі хворих з тяжкими пострезекційними ускладненнями з дефіцитом маси тіла до 20%. При цьому, втрата ваги в першу чергу пояснюється вираженням характеру і клінічної картини ускладнень. Особливо значною вона була в пацієнтів з тяжким демпінг-синдромом і/або ентероколітом – 95 (10,81,0%) хворих, дефіцит ваги свідчив про недостатнє надходження в організм живильних речовин внаслідок глибоких порушень процесів травлення. В той час, як у групі пацієнтів з відсутністю клінічних проявів пострезекційних ускладнень загальний стан пацієнтів оцінювався як "добрий", і в них маса тіла наближалася до фізіологічної норми.

Аналізуючи вищевикладене, можна дійти такого висновку: різні порушення харчування в багатьох хворих можуть бути обумовлені обсягом резекції шлунка. Однак їхня частота і тяжкість значною мірою обумовлені індивідуальністю організму, а також наявністю або відсутністю в післяопераційному періоді функціональних порушень, розвиток яких, у свою чергу, залежить від методик хірургічного втручання. У хворих з вираженим демпінг-синдромом після субтотальної резекції шлунка і проведеного лікування вдалося досягти позитивного клінічного ефекту у 97,03,0% випадків. Після субкардіальної резекції шлунка у 8010,3% хворих змогли досягти стійкого зменшення проявів тяжкого демпінг-синдрому й у 7512,5% хворих після резекції шлунка за Більрот-II.

З 95 хворих, що одержували симптоматичну терапію ентероколіту, позитивний ефект вдалося досягти не у всих хворих. Однак хочеться відзначити, що 59,57,6% хворих після субкардіальної резекції і 53,310,9% після резекції за Більрот-II мали потребу в проведенні повторного медикаментозного лікування і підтримуючих курсах фітотерапії.

В дослідній групі хворих глікемічний синдром найчастіше зустрічався у пацієнтів після субкардіальної резекції шлунка в 9,32,8% спостережень, після резекції шлунка за Більрот-II – 5,11,9%, субтотальної резекції – 3,10,7% (відмінність статистично значуща на рівні p=0,01). В основному це були хворі після субкардіальної резекції шлунка – 8 і після резекції шлунка за Більрот-II – 5 пацієнтів. Хворі, які перенесли субтотальну резекцію шлунка за методикою, розробленою в клініці, медикаментозної корекції потреби не мали.

Рефлюс-езофагіт спостерігався у 4,90,9% пацієнтів після субтотальної резекції шлунка, 7,42,2% у хворих після резекції шлунка за Більрот-II і у 2,81,6% хворих після субкардіальної резекції шлунка (статистично значущих відмінностей не виявлено, p=0,26). Курс лікування тривав не менше 2-х місяців. Після настання ремісії для попередження загострення необхідний тривалий прийом підтримуючих доз лікарських препаратів.

В усіх хворих після субтотальної і субкардіальної резекції шлунка, при наявності рефлюкс-езофагіту в результаті проведеного лікування була одержана стійка ремісія, у той час, як 2 хворих, оперованих за способом Більрот-II, незважаючи на проведену терапію, вимагали подальшого лікування.

В усіх 49 оперованих хворих з гіпохромною анемією в результаті проведеного лікування досягався позитивний ефект. Однак 2 з 8 хворих після субкардіальної резекції і 1 з 8 після резекції шлунка за Більрот-II мали потребу в проведенні повторних курсів. У той час, як після субтотальної резекції шлунка повторного лікування вимагали 6,14,2% хворих.

В основу визначення груп інвалідності лягли: нозологічна одиниця, стадія захворювання, клінічна група, вид лікування, яке проводиться, функціональний стан оперованого органа, наявність супровідної патології, а також здатність пацієнта повернутися до доступної суспільно-корисної праці.

Необхідно відзначити, що мала кількість спостережень серед групи хворих, яким виконана субкардіальна резекція (7 пацієнтів), обумовлена тією обставиною, що показанням до виконання даного обсягу оперативного втручання стали ендофітний або змішаний характер росту пухлини і її агресивні гістологічні варіанти (низькодиференційовані аденокарциноми, персневидноклітинний, недиференційований і некласифікований рак) при наявності III – IV ст. захворювання. Ця обставина в більшості пацієнтів послужила причиною розвитку продовження хвороби і стала основним інвалідизуючим фактором у 28,617,1% оглянутих з першою групою інвалідності, а в 1 пацієнта інвалідизуючою патологією був дефіцит маси тіла більше 20 кг. Для 71,42,4% хворих підставою для встановлення II – III групи інвалідності стали різного ступеня тяжкості постгастрорезекційні ускладнення. Один пацієнт з III гр. інвалідності продовжував свою трудову діяльність за основною спеціальністю, тому що в його роботі були відсутні протипоказані фактори і була можливість дотримуватися режиму харчування. Двом пацієнтам були змінені умови праці, залишивши їх працювати за місцем свого працевлаштування. Один пацієнт був пенсіонером без обмеження свого трудового режиму.

Аналізуючи групу з 292 хворих, переоглянутих на МСЕК через 5 років, прооперованих за розробленою у клініці методикою в обсязі субтотальної резекції шлунка з ізоляцією його кукси від вільної черевної порожнини, з формуванням штучного параперитоніуму, встановлено, що основна частина – 189 (64,72,8%) пацієнтів є потенційно працездатними, з них 149 (78,83,0%) хворих оглянуті на III гр. інвалідності, а в 40 (21,23,0%) немає інвалідизуючої патології. При цьому 28 (9,61,7%) чоловік продовжують працювати за своєю основною спеціальністю, а 12 (4,11,2%) не працюють у зв'язку з виходом на пенсію зі своєї основної роботи. 89 (30,52,7%) пацієнтів працевлаштовані, однак змінили умови праці і були переведені на "легку працю". В процесі спостереження 20,52,4% (60 хворих) пішли на пенсію, однак залишалися працездатними. Інвалідизуюча патологія, яка призвела до втрати працездатності, мала місце в 103 хворих 35,32,8%. Основною причиною, що призвела до стійкої втрати працездатності, стало продовження основного захворювання у 24 (8,21,6%) хворих з першою групою інвалідності й у 68 (23,32,5%) хворих з 4 клінічною групою, які переоглянуті на другу групу інвалідності, й 11 (3,81,1%) пацієнтів, у яких підставою для присвоєння їм другої групи інвалідності послужили виниклі тяжкі пострезекційні ускладнення внаслідок перенесеного оперативного втручання з настанням виражених обмежень життєдіяльності і які призвели до соціальної дезадаптації.

При вивченні існуючих даних на 43 хворих, оперованих за методикою Більрот-II, за результатами огляду МСЕК після закінчення п'ятирічного терміну спостереження ми одержали такі дані, які говорять про те, що в 9,34,4% пацієнтів у результаті генералізації і рецидиву хвороби була встановлена I гр. інвалідності. Демпінг-синдром 2-3 ступеня тяжкості й анемія стали основною інвалідизуючою патологією в 4 хворих, яким виставлена II гр. інвалідності, а в 11 (25,66,7%) пацієнтів мала місце 4 клінічна група. Потенційно працездатними після резекції шлунка за Більрот-II стали 24 (55,87,6%) оглянутих. При цьому в 3 хворих (7,0%) інвалідизуюча патологія була відсутня, хворі почували себе задовільно, продовжуючи працювати за основною спеціальністю.

Loading...

 
 

Цікаве