WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Порівняльна ефективність блокатора кальцієвих каналів дилтіазему та Β-адреноблокаторів з різними фармакологічними властивостями в лікуванні хвори - Реферат

Порівняльна ефективність блокатора кальцієвих каналів дилтіазему та Β-адреноблокаторів з різними фармакологічними властивостями в лікуванні хвори - Реферат

На початку спостереження у всіх хворих, порівняно із здоровими, за даними ЕхоКС відмічалось збільшення об'ємів ЛШ як в систолу, так і в діастолу (р<0,01) при збережених ФВ ЛШ і КСД/КСО без суттєвої міжгрупової різниці (всі рІ-ІІ-ІІІ>0,05). Внаслідок лікування у всіх групах виявлялась позитивна динаміка до 21 доби КДІ і КСІ (порівняно із початковими, р<0,05-0,01, всі рІ-ІІ-ІІІ>0,05) при зменшенні СІ за рахунок зменшення ЧСС (всі р<0,01-0,05, порівняно з початковими даними, всі рІ-ІІ-ІІІ>0,05). Відмічено, що більш виражений брадикардитичний ефект, що проявлявся до кінця 3-го тижня лікування (р<0,01), був у хворих, які отримували дилтіазем та атенолол, а у тих, хто приймав целіпролол, достовірне зменшення ЧСС відмічалось через 6 місяців лікування (р=0,05). Однак при цьому ЧСС у останніх була вищою, порівняно із хворими, які лікувались дилтіаземом та атенололом (р<0,01). В усіх групах протягом 6 місяців лікування в стані спокою була відсутня суттєва динаміка середніх величин індексу КСД/КСО і ФВ ЛШ (всі р>0,05).

Цікаві, на наш погляд, результати отримані при оцінці скоротливості міокарда за результатами проби із підвищенням післянавантаження шляхом дозованого введення мезатону (табл. 2). У всіх хворих на 18-21 добу відмічено достовірне зниження, порівняно із станом спокою (р<0,05-0,01), ФВ ЛШ в момент максимального підйому АТ, на відміну від практично здорових осіб, при цьому найбільш вираженим цей ефект був у хворих, які отримували атенолол, порівняно із здоровими та із хворими, які лікувались дилтіаземом або целіпрололом (рІ-ІІ і рІІ-ІІІ<0,05), що було незначним у пацієнтів останніх двох груп. При спостереженні протягом 6 місяців суттєва динаміка як абсолютних, так і відносних показників ΔФВ у всіх трьох групах була відсутня; в ІІ групі цей показник залишався зниженим порівняно із здоровими (р<0,05-0,01), а також порівняно із І та ІІІ групами (р<0,05). При аналізі зміни кінцевого систолічного індексу скоротливості ΔКСД/КСО на висоті підйому АТ у здорових і хворих І та ІІІ груп на 18-21 день захворювання, відмічене його суттєве збільшення, порівняно із величиною в стані спокою (p<0,05, табл. 2), що свідчило про підвищення скоротливої здатності міокарда в умовах збільшення післянавантаження ЛШ. Виявлена тенденція зберігалась протягом 6 місяців лікування, але вираженість приросту цього показника у всіх хворих на 18-21 добу була суттєво меншою, порівняно із такою у здорових (р<0,05), без суттєвих міжгрупових відмінностей.

Таблиця 2

Показники скоротливої здатності міокарда ЛШ (Mm) при проведенні проби із збільшенням після навантаження у хворих І, ІІ та ІІІ груп в динаміці лікування

Показники

Здорові

І група (n=41)

ІІ група (n=40)

ІІІ група (n=40)

18-21 доба

6 міс.

18-21 доба

6 міс.

18-21 доба

6 міс.

ΔΤВ абс., %

-1,400,54

-2,240,16

-1,920,19

-3,840,36

&**

-3,270,31

&**

-2,300,17∂

-2,020,34∂

ΔΤВ відн., %%

-2,300,85

-4,800,96

-3,680,91

-7,420,86

&**

-6,570,86

&**

-4,911,02∂

-3,570,98∂

ΔΚСД/КСО

абс., у.о.

0,430,08

0,200,05*

0,320,06#

0,160,02**

0,240,05

#&*

0,180,04*

0,300,03#∂

ΔΚСД/КСО відн., %

21,800,58

15,96

0,97*

21,020,81#

12,900,74**

15,900,29&*

14,481,10*

19,871,34#∂

ΔΐТ абс.,

мм рт. ст.

23,800,67

21,920,49

23,100,91

21,700,55

22,400,86

21,85

0,57

22,500,60

ΔΐТ відн., %

25,020,47

23,700,70

24,970,58

23,750,38

24,400,34

22,141,50

24,561,70

Примітки:

1. – р<0,05, – р<0,01 порівняно із початковою величиною в стані спокою

2. & – p<0,05, && – р<0,01 порівняно із І групою

3. # – p<0,05, ## – р<0,01 порівняно із 18-21 добою

4. ∂ – p<0,05, ∂∂ – р<0,01 порівняно із ІІ групою

5. * – р<0,05, ** – р<0,01 порівняно із здоровими

6. Вказані тільки достовірні відмінності.

До кінця 6 місяця лікування абсолютні і відносні величини ΔКСД/КСО у хворих всіх груп суттєво зростали (р<0,05), однак досягали величин норми тільки у хворих, які отримували дилтіазем та целіпролол, а у хворих, які отримували атенолол, зберігались достовірно зниженими (р<0,05 порівняно із здоровими і із хворими І та ІІІ груп в цей період). Це може свідчити про наявність стійкої кардіодепресивної дії атенололу, яка у целіпрололу та дилтіазему була минущою. Нормалізація інотропного резерву міокарда в ході тривалої терапії цими препаратами, можливо, зумовлена їх більше вираженою, порівняно з атенололом, антиішемічною дією, що було виявлено нами при аналізі показників ВЕМ та ХМ ЕКГ.

При аналізі діастолічної функції ЛШ, у пацієнтів всіх трьох груп з самого початку виявлявся переважно гіпертрофічний тип ДД (в І групі у 56,1% хворих, в ІІ – у 55,0% і в ІІІ – у 57,5% хворих). Частота псевдонормального типу ДД була відповідно у 31,7%, 32,5% та у 30,0% хворих, а у 12,2%, 12,5% і у 12,5% хворих відповідно ДД була відсутня. Рестриктивного ("декомпенсованого") типу ДД ЛШ у обстежених нами хворих виявлено не було. Якщо на початок спостереження суттєвих міжгрупових відмінностей всіх показників не спостерігалось, то на тлі лікування до 21 доби у всіх хворих отримана позитивна динаміка показників діастолічної функції – достовірне (р<0,05-0,01) збільшення, порівняно із початковим, кількості хворих з нормальними показниками трансмітрального кровотоку за рахунок зменшення числа пацієнтів з гіпертрофічним та псевдонормальним типами ДД. При цьому більш виражені позитивні зміни виявлені у хворих, які отримували дилтіазем. Через 6 місяців прийому препаратів нормалізація показників, які відображають діастолічну функцію ЛШ, відмічалась у 58,5% хворих І групи, 45% – ІІ групи і у 52,5% – ІІІ групи (р<0,01 порівняно з початковими даними; p>0,05 порівняно із такими на 18-21 добу). При цьому достовірно зменшувалось число пацієнтів з псевдонормальним та гіпертрофічним типами ДД в групах хворих, які отримували дилтіазем та целіпролол, (р<0,05), а у пацієнтів, які приймали атенолол, – з псевдонормальним типом (р<0,05). Виявлена позитивна динаміка змін діастолічної функції ЛШ у хворих всіх трьох груп поєднувалась з регресом гіпертрофії міокарда та зниженням початково збільшеного ІММЛШ. Так, зниження початково збільшеного порівняно із здоровими (р<0,05) ІММЛШ до 6 місяця лікування відмічалось у всіх трьох групах хворих, проте, досягнута середня величина цього показника у пацієнтів, які лікувались атенололом, була достовірно більшою, ніж у тих, хто отримував дилтіазем та целіпролол (р<0,01). При цьому в двох останніх групах вона суттєво не відрізнялась (р>0,05). Слід відмітити, що через 6 місяців лікування виявлена спрямованість до покращення діастолічної функції ЛШ зберігалась. Найбільш виражене зменшення ММЛШ відмічено у хворих, які отримували дилтіазем та целіпролол, без суттєвої міжгрупової різниці (р>0,05).

Таким чином, тривале (протягом 6 місяців) лікування хворих, які перенесли ГКС без зубця Q із ФВ ЛШ≥45%, дилтіаземом і целіпрололом надає однаково виражений позитивний вплив на початково знижений інотропний резерв міокарда ЛШ за даними стрес-ЕхоКГ проби при меншій вираженості цього ефекту на тлі терапії атенололом. В той же час на тлі терапії із включенням вище згаданих препаратів відмічається однаково виражене зменшення частоти ДД ЛШ, що поєднується із зворотнім розвитком гіпертрофії його міокарда. Останнє більш виражене при лікуванні дилтіаземом і целіпрололом, ніж атенололом.

Loading...

 
 

Цікаве