WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Порівняльна ефективність блокатора кальцієвих каналів дилтіазему та Β-адреноблокаторів з різними фармакологічними властивостями в лікуванні хвори - Реферат

Порівняльна ефективність блокатора кальцієвих каналів дилтіазему та Β-адреноблокаторів з різними фармакологічними властивостями в лікуванні хвори - Реферат

З метою оцінки скорочувальної здатності міокарда ЛШ використовували стрес-ЕхоКГ пробу з дозованим підвищенням післянавантаження шляхом титрованого введення розчину 0,03% мезатону під безперервним контролем АТ до підвищення діастолічного тиску на 20-25 мм рт.ст. Пробу проводили всім хворим на 18-21 добу лікування та через 6 місяців спостереження з використанням ультразвукового сканера Toshiba 380 SSA Power Vision (Японія) і спеціалізованого кардіологічного датчика електронного фазованого типу із змінною робочою частотою від 2,5 до 3,8 МГц. Робоча частота обиралась залежно від конституційних особливостей пацієнта та необхідної глибини сканування. Початково і на максимальному підйомі АТ визначались об'єми лівого шлуночка та розраховували ФВ і індекс скоротливості КСТ/КСО. Оцінювали зміни ФВ та КСТ/КСО від початкової величини з відповідним знаком у відсотках – ΔФВ, ΔКСТ/КСО.

Для оцінки ТФН усім хворим та особам контрольної групи було проведено ВЕМ за загальноприйнятою методикою; перед випискою – по субмаксимальному протоколу і через 6 місяців – по симптом-обмежувальному. Дослідження проводилось на апаратно-програмному комплексі "Schiller CS-100" (Швейцарія) з використанням програми контролю та управління навантажувальними тестами EXECII фірми "Schiller-AG" (Швейцарія). Результати оцінки ТФН аналізували у взаємозв'язку з показниками гемодинаміки, які визначались з урахуванням величин ЧСС та АТ в стані спокою і на кожному ступені навантаження. Таким чином, оцінювали порогову потужність навантаження (ППН) (Вт) – потужність останнього виконаного етапу навантаження; подвійний добуток, який розраховували згідно формулі: ПД=АТсЧСС/100 (у.о.), де АТс – систолічний артеріальний тиск; загальний об'єм виконаної роботи: ∑А=Pt (кДж), де А – робота, P – потужність кожного ступеня (Вт), t – час тривалості кожного ступеня (сек.), а також показник економічності роботи серця (у.о.): ПЕ=ПД на висоті навантаження (у.о.)/ППН (у.о.). Також оцінювали максимальну величину депресії сегмента ST в одному відведенні і сумарну величину депресії сегмента ST у всіх відведеннях.

Усім хворим проводилось дослідження ВСР. Обстеження проводилось за допомогою апаратно-програмного комплексу "Schiller CS-100" (Швейцарія) із використанням вбудованого програмного забезпечення. Вимірювання показників проводилось за 128 інтервалами NN в спокої та при навантаженні об'ємом за рахунок пасивного підйому нижніх кінцівок під кутом 45° ("антиортостатична проба" за Л.Г. Воронковим (2002). Визначались показники лінійного розподілення: стандартне відхилення NN інтервалів (SDNN), pNN50 – відношення числа інтервалів NN, які відрізняються від сусідніх більш ніж на 50 мсек, до загального числа NN інтервалів. Серед показників спектрального аналізу серцевого ритму визначались амплітуди хвиль високої частоти HF (0,15-0,35 Гц), низької частоти LF (0,05-0,15 Гц) в нормалізованих одиницях (у.о.) і у відсотках до загальної потужності спектра з урахуванням хвиль наднизької частоти (HF% та LF% відповідно) та співвідношення HF/LF. Під час проведення антиортостатичної проби визначались зміни вищезгаданих показників ВСР: ΔSDNN, ΔpNN50, ΔHF, ΔLF ΔLF/HF σ відсотках.

Усім хворим проводили ХМ ЕКГ на апараті "Schiller CS-100" (Швейцарія) в V1 і V5 відведеннях тричі: при поступленні, на 18-21 добу і через 6 місяців. Визначали кількість больових і безбольових епізодів ішемії міокарда (БІМ, ББІМ) у денний та нічний час, їх сумарну тривалість, середню тривалість кожного епізоду, а також сумарну, середню і максимальну величини депресії сегмента ST.

Функцію ендотелію досліджували за допомогою визначення судинорухової функції плечової артерії (потокозалежна дилятація) методом дуплексного ультразвукового сканування шляхом проведення проби з реактивною гіперемією (ендотелійзалежна вазодилятація – ЕЗВД) і нітрогліцерином (ендотелійнезалежна вазодилятяція ЕНВД) на апараті "Philips SD 800" з використанням датчика 7,5 МГц за методикою, описаною D. Celermajer зі співавторами (1992). Враховували вихідний діаметр судини (d вих.), ступінь її розширення (у % від вихідного) під час проведення постокклюзійної проби та на тлі сублінгвального прийому нітрогліцерину (0,5 мг), який хворий отримував після відновлення діаметра судини. ЕНВД оцінювали на 3-й та 5-й хвилинах, а ЕЗВД – на 2-й хвилині шляхом реєстрації приросту діаметра судини (%). Нормою вважали постокклюзійне збільшення діаметра судини на 10% та більше від вихідного і на 20% на тлі дії нітрогліцерину [A.Vertes, 2003].

Статистична обробка результатів досліджень виконувалась на персональному комп'ютері з використанням пакета прикладних програм Statistica 6,0 for Windows фірми Statsoft (Сполучені Штати Америки) та Exell 2000 з Office 2000 Professional фірми Microsoft (Сполучені Штати Америки). Для обрахунку застосовували непараметричні методи: для пов'язаних сукупностей – парний критерій Вілкоксона, для незалежних – критерій Манна – Уїтні [Ю.С. Малета, В.П. Тарасов, 1982]. Порівняння частоти ознак проводили методом альтернативного варіювання. Для кореляції аналізу використовували коефіцієнт кореляції Пірсона та рангову кореляцію по Спірману.

Основні результати дослідження. За даними клінічного спостереження, комплексна терапія із включенням дилтіазему, атенололу та целіпрололу супроводжувалась чітким антиангінальним ефектом. В динаміці спостереження в усіх трьох групах значно зменшилась середня кількість нападів стенокардії за добу (в І групі в 4,6 рази до 18-21 доби та в 10,5 раз через 6 місяців порівняно з початковими даними, ІІ групі відповідно в 4,4 та в 9,1 рази та в ІІІ групі – відповідно в 5,2 та в 9,4 рази; всі р<0,01). Ефект при лікуванні дилтіаземом, атенололом та целіпрололом був однаковим на 18-21 добу лікування та зберігався протягом 6 місяців спостереження. В результаті до кінця спостереження у більшої кількості хворих усіх груп – відповідно у 33 осіб (80,4%) І групи, 34 осіб (85,0%) ІІ групи і 33 осіб (82,5%) ІІІ групи (р>0,05) – вираженість стабільної стенокардії напруги не перевищувала ІІ клас за Канадською класифікацією. Практично однаковою була і частота стенокардії ІІІ класу – відповідно у 4 осіб (9,7%) І групи, 5 осіб (12,5%) ІІ групи і 4 осіб (10,0%) ІІІ групи (р>0,05).

При цьому зменшення ЧСС, порівняно з початковим, було достовірним у хворих І та ІІ груп (в І групі до 21 доби – на 13,8% і до 6 місяця – на 14,5%, а в ІІ – відповідно, на 13,7% і на 16,6%, р<0,01). У хворих ІІІ групи достовірне зниження ЧСС, порівняно з початковим, відмічалось через 6 місяців лікування (р=0,05), проте, порівняно із такою у пацієнтів І та ІІ груп, залишалась суттєво вищою (р<0,01). Однаково вираженим у хворих трьох груп було зниження систолічного АТ (в І групі – на 7% 21 доби і на 9,1% через 6 місяців, порівняно з 1-ю добою p<0,01; в ІІ групі – відповідно на 7,5% до 21 доби і на 10,2% через 6 міс.; p<0,01 і в ІІІ групі – на 6,8% та на 7,4% відповідно, p<0,01; всі рІ-ІІ-ІІІ>0,05).

Необхідно відмітити, що у хворих, які отримували дилтіазем та целіпролол, протягом спостереження середній рівень загального холестерину (ЗХС) в сироватці крові достовірно не змінювався (відповідно: 5,81 ммоль/л на початок лікування, 6,06 ммоль/л через 21 добу і 5,08 ммоль/л через 6 місяців лікування та 6,09 ммоль/л, 6,11 ммоль/л і 5,95 ммоль/л), в той час, як у тих, хто отримував атенолол, він збільшився від початкового рівня (6,07 ммоль/л на початок лікування, 6,11 ммоль/л через 21 добу та 6,69 ммоль/л) (р<0,05) і став суттєво вищим, ніж в І та ІІІ групах (р<0,05-0,01).

Повторні ГКС у вигляді нефатальних ІМ з зубцем Q за 6-місячний період в усіх групах хворих відмічались з однаковою частотою – відповідно у 3 хворих (7,3%) І групи, 4 (10,0%) – ІІ групи і у 3 (7,5%) – ІІІ групи (р>0,05). Фатальний ІМ і коронарна смерть відмічені у 1 хворого (2,4%) І групи і 1 (2,5%) – ІІ групи (р>0,05). У 1 хворого (2,5%) ІІІ групи в госпітальному періоді було проведено хірургічну реваскуляризацію. Побічним ефектом лікування був розвиток у госпітальний період минущої атріовентрикулярної блокади І ступеня на тлі лікування дилтіаземом у 3 (7,3%) хворих і атенололом у 4 (10,0%) хворих (р>0,05). Ще у 1 хворого (2,4%) І групи виник шкірний свербіж, що потребувало відміни препарата. У 2 хворих (5%) ІІІ групи відмічався головний біль, який зник після зменшення дози препарату. В жодному випадку ми не відмітили появи або поглиблення клінічних симптомів і ознак серцевої недостатності та периферичних набряків.

Loading...

 
 

Цікаве