WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом Х (діагностика, клініка, профілактика, лікування) (автореферат) - Реферат

Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом Х (діагностика, клініка, профілактика, лікування) (автореферат) - Реферат

Виснаженість ресурсної бази призводила до змін у способі життя пацієнтів, до деформації актуальної життєвої стратегії (необгрунтоване розширення зони хворо-би/звуження потреб), а зміна життєвої стратегії пацієнта деформувала його життєві цілі. За таких умов більшість людей вела "дефіцитарне" життя, задовольняючи потреби нижчого рівня – у підтриманні елементарних умов фізичного існування, в особистісній безпеці, у повазі з боку оточення. Вищі потреби – самоактуалізації, розкриття свого особистісного потенціалу – залишались незадоволеними. За індиві-дуальними графіками насиченості подіями, задоволення и напруги у життєвих стратегіях пацієнтів з МСХ відстежувались три варіанти. Перший варіант – реверсивний з переважанням ситуативних, маніпульованих типів соціальної поведінки. Другим варіантом була протестна поведінка, нетерпимість, відчуття соціальної незахищеності. Третім був варіант розвитку з зовнішньою адаптацією (спрямуванням на конкретні прагматичні цілі) або з внутрішньою адаптацією (прагненням зменшити невизначеність своєї життєвої ситуації). Але за способами використання пацієнтами з МСХ ресурсів життєзабезпечення переважав тип адаптивної поведінки з орієнтацією на підтримку ззовні, а не з опорою на себе.

Вважаючи на те, що соматичне лікування недостатнє для підтримання високої якості життя пацієнтів з МСХ, до комплексної схеми лікування "Сана" були залучені психофармакотерапевтичні та психотерапевтичні методи.

Прогресивною рисою такою програми було намагання активізувати власну позицію пацієнтів з МСХ щодо своєї хвороби за рахунок зміни патерналістської позиції лікаря на партнерську, тому що запровадження суб'єкт-суб'єктних відносин між лікарем і пацієнтом сприяло вірному розумінню хвороби пацієнтом, його самоконтролю та активному звертанню до лікаря. Другою прогресивною рисою програми було об'єднання сомато- та психофармакотерапії з психотерапією не тільки метою, а й шляхом одужання – трансформацією сталих життєвих стратегій пацієнтів з МСХ, які не передбачали змін способу життя.

У дисертаційній роботі представлено дані щодо розробки доцільних схем надання допомоги пацієнтам з НМСХ і МСХ, а також результати застосування комплексної корекції. На основі запропонованої автором альтернативної теоретичної моделі системи МСХ було зроблено перехід від несистемного використання різних терапевтичних методів до управління системою МСХ з кінцевою метою отримання вищої якості життя пацієнтів: стратегія лікування базувалась на зміні актуальної життєвої стратегії пацієнтів з МСХ та поєднувала різні методи терапії в комплексну програму "Сана".

Автором виважено оцінено можливості різних засобів лікування на різних етапах становлення НМСХ та МСХ. У функціональній, початковій стадії захворювання НМСХ психотерапія і психофармакотерапія виконували функцію основних – патогенетичних, а нерідко – і єдиних методів лікування. Формування органічного соматичного дефекту (ожиріння, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету 2 типу, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу в межах МСХ) створювало умови для аутокінезу патологічного процесу й обмежувало ефективність психотропної терапії, покладаючи на неї стримування подальшого розвитку захворювання. Психотерапевтичні методи в цьому випадку відігравали здебільшого симптоматичну роль. Це означало, що вони в більшому ступені були спрямовані безпосередньо на функціональні "нашарування", динамічні симптоми й у меншому – на патогенетичні механізми розвитку МСХ, враховуючи його інституалізацію як сталої системи.

При вирішенні питання про доцільність і ефективність застосування щодо пацієнтів з НМСХ та МСХ психофармакологічних засобів для корекції особистісних реакцій, зменшення питомої ваги емоційних розладів і профілактики дезадаптаційних порушень психічної діяльності в умовах психоемоційного напруження, автором ретельно вибирались психотропні препарати і чітко визначались їхні оптимальні дози. Характер та обсяг психофармакотерапії визначався видом психічного розладу або типом психопатологічного синдрому психосоматичного розладу, але її метою було зниження виразності афективних порушень та вегетативної дисфункції. Дослідженням доведено ефективність застосування у пацієнтів з НМСХ та МСХ натуропатичних психотропних засобів: гіперіцина, гліцина та мелатоніна. При лікуванні гіперицином відстежено зменшення проявів депресії та тривоги за НАD до 37,5% та 5,90% відповідно. Дія гліцина сприяла зменшенню астенічних проявів на 54,2% (rs=0,4969, rs>rs кр, р≤0,05), тривожних – на 67,3%.(rs=0,5264, rs>rs кр, р≤0,05). Регуляція циклу сон–бадьорість за допомогою мелатоніна визначена в покращенні сумарної оцінки якості сна (Д=8,23; р<0,01) та редукції факторів 6 – 8 HAM-D17 (Д=2,8; р<0,01) (ц*=2,55, р=0,004). Препарати мали сприятливий профіль переносимості, що забезпечувало високу комплаєнтність і значно підвищувало ефективність психотерапевтичної роботи з пацієнтами.

При формуванні психотерапевтичної частини лікувальної програми було враховано, що в психосоматичній медицині зазвичай застосовуються дві групи психотерапевтичних методів: глибинно-орієнтовані та орієнтовані на симптом і модифікацію поведінки. Глибинно-орієнтовані методи ставлять за мету опрацювання внутрішнього конфлікту, що ховається за соматичною патологією (психодинамічна терапія, екзистенційно-гуманістичні методи – гештальт, психодрама). До орієнтованих на симптом і модифікацію поведінки методів віднесено когнітивно-біхевіоральну терапію, сугестивні та ауто-сугестивні методи.

Loading...

 
 

Цікаве