WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом Х (діагностика, клініка, профілактика, лікування) (автореферат) - Реферат

Психічні та психосоматичні розлади у пацієнтів з метаболічним синдромом Х (діагностика, клініка, профілактика, лікування) (автореферат) - Реферат

За аналізом особливостей характера батька та матері в групі НМСХ рівень суворості батька вірогідно (ц*=2,45, р=0,006) перевищив усі інші якості (74,26 %), а в групі МСХ (67,19 %) він був вищий (ц*=2,25, р=0,012), ніж у контрольній групі (59,62%). Достовірно (р<0,05) частіше пацієнти з групи НМСХ вказували на мовчазність (54,41%) та прискіпливість (43,38 %) батька в порівнянні з особами з контрольної групи. Мовчазність як характерну рису батька також найчастіше (р<0,05) відмічали пацієнти з групи МСХ. Натомність, рівень прискіпливості батька (36,72%) у цій групі виявив тенденцію до зростання в порівнянні з контрольною групою, але не досяг рівня групи НМСХ. Щодо матері пацієнти з груп НМСХ та МСХ найчастіше (р<0,05) використовували характеристики "мовчазна" (52,21% та 52,23% в порівнянні з 23,08% у контрольній групі) та "прискіплива" (33,82% та 33,59% в порівнянні з 17,31 % у контрольній групі). Загальний рівень довіри батькам перевищив рівень відчуття батьківської любові в усіх групах, причому найменші показники любові та довіри також виявлено в групі НМСХ. Власне, насамперед мовчазність, неспроможність проявити почуття, а також прискіпливість та суворість батьків були тими характеристиками, що найчастіше корелювали з наявністю МСХ у зрілому віці.(rs=0,5363, rs>rs кр, р≤0,05). Аналогічні тенденції було виявлено при описі особливостей мікроклімату та оцінки відносин у батьківських родинах пацієнтів з МСХ. У групах НМСХ та МСХ переважали (р≤0,05) такі типи мікроклімату, як "конфліктний" (відповідно 44,12% та 40,63% в порівнянні з 15,38% у контрольній групі) та "кожен сам по собі" (відповідно 56,62 % та 48,44% в порівнянні з 7,69% у контрольній групі). Крім того, пацієнти з метаболічним синдромом при характеристиці мікроклімату використовували слово "ніякий" (17,65% в групі НМСХ та 14,84% у групі МСХ) на відміну від осіб контрольної групи, де це слово взагалі не згадувалось. Отже, в уяві пацієнтів з метаболічним синдромом Х мікроклімат в батьківській родині згадувався з позицій конфліктності та байдужості. Травмуючими для пацієнтів з НМСХ та МСХ були батьківські надмірні вимоги (58,09% та 57,03% в порівнянні з 23,08% у контрольній групі) та байдужість (42,65% та 37,50% в порівнянні з 9,62%), причому група НМСХ дала найбільш негативну оцінку цим факторам. В цілому, серед особливостей родинного життя в батьківських родинах відзначено дефіцит, деформацію або розрив комунікативних зв'язків із відповідним дефіцитом емоцій.

Аналіз емпіричних даних дисертаційного дослідження виявив особливості емоційно-раціонального співвідношення в сприйнятті пацієнтами просторово-часової об'єктивної реальності. Ступінь задоволення життям обстежених осіб зменшувався від контрольної групи до МСХ та НМСХ (діапазони 5 – 8, 3 – 7, 2 – 6 балів), а ступінь напруги зростав (2 – 5, 4 – 8, 4 – 9 балів). Порівняння груп за ступенем насиченості життя важливими подіями показало, що до 25 років всі респонденти віддавали перевагу позитивним подіям життя, але пацієнти з групі НМСХ зупинялись на на негативних подіях дошкільного та молодшого шкільного віку, а пацієнти з групи МСХ накопичували кількість негативних подій рік від року.

В цілому найбільш оптимістичною в усіх групах була оцінка вікового інтервалу 15-30 років. Після 30 років тенденції в оцінці подій життя виявилися схожими в контрольній та МСХ групах з тією відмінністю, що загальний рівень оцінки контрольної групи був на 20-40 % вищим в залежності від віклвого діапазону. Однаковість тенденцій була обумовлена сталістю поглядів на події життя як здорових осіб, так і пацієнтів з досвідом існування соматичного захворювання. В той же час оцінка подій життя пацієнтами з НМСХ виявилася суперечливою. З одного боку, вони прагнули до позитивної оцінки того, що відбувалося у житті, але, з іншого боку, цьому заважав уявний ступінь впливу на життя негативно означених подій. Невизначеність в оцінці подій власного життя, небачення його перспективи примушувало пацієнтів з групи НМСХ планувати найменшу серед інших респондентів тривалість життя.

Очікувана тривалість життя пацієнтів з НМСХ та МСХ була вірогідно (р<0,05) меншою, ніж у контрольній групі (відповідно 59,9; 62,7 та 76,1 років), що підтвердило спрямованість пацієнтів з психосоматичними розладами в минуле та заперечення існування майбутнього.

Формування МСХ було відбитком особистісного реагування на проблеми, що супроводжували людину протягом життя. Здорові особи скаржились переважно на матеріальне (59,62%) та соціальне невдоволення (42,31%). Пацієнти групи НМСХ вказали на найвищий серед 3-х груп загальний обсяг окреслених проблем, причому найактуальнішими (р<0,01) були психологічне невдоволення (64,71%) (ц*=1,85, р=0,032) та складності в міжособистісних стосунках (63,97%) (ц*=2,45, р=0,006), сімейні (55,88 %) та виробничі (43,38%) проблеми (р<0,05). Особливістю респондентів з групи МСХ була заклопотаність власним фізичним здоров'ям (68,75%; р<0,01) та складності в міжособистісних стосунках (40,63%; р<0,05). Загалом зміст проблем здорових осіб групи відобразив самопочуття пересічної особистості в сучасному перехідному українському суспільстві; проблеми, на яких наголошували пацієнти із НМСХ, вказали на низький рівень адаптивності в усіх сферах міжособистісних контактів; проблеми, якими переймалися пацієнти з МСХ, висвітили фіксацію на стані фізичного здоров'я, що також супроводжувалася складностями в міжособистісних стосунках.

Оцінка серйозності існуючих проблем відповідала розподілу на групи здорових осіб і пацієнтів з ознаками МСХ, причому оцінка в групі НМСХ була найбільш песимістичною. Пацієнти з НМСХ та МСХ вважали свої проблеми дуже серйозними (відповідно 40,44% та 45,32%) і украй серйозними (відповідно 38,24% та 37,50%). Пацієнти з НМСХ (9,56%) та пацієнти з МСХ (7,03%) зауважили, що проблеми цілком виводили їх з ладу. В той же час здорові респонденти зазначали, що існуючі проблеми турбували їх небагато (34,62%) або помірковано (55,77%). Крім того, пацієнти з ознаками МСХ вказували на вірогідно більший (р<0,01) термін існування проблем: 76,47% (ц*=3,145, р=0,000) пацієнтів з НМСХ та 80,47% (ц*=4,065, р=0,000)пацієнтів з МСХ визначали тривалість проблем до десяти і більше років, здорові особи обмежували їх тривалість п'ятьма роками у 63,46% випадків. Позитивна кореляція проблемного сприйняття життя з наявністю МСХ була підкріплена низкою названих респондентами чинників підсилення проблем. Пацієнти з НМСХ та МСХ значно частіше, ніж здорові особи, наголошували на непорозуміннях з колегами (відповідно 33,82% та 32,81%), нерозумінні рідних (42,65% та 32,03%), самотності (19,85% та 21,09%; р<0,05). Недосяжність мети у групі НМСХ (32,35%) удвічі перевищувала вагу цього чинника в порівнянні з іншими групами.

Респонденти мали різний рівень сенсибілізації до подій минулого та сьогодення, тому вони оцінювались різним ступенем психотравматизації та подальшої психосоціальної дезадаптації: модальний аналіз проблем виявив сенсибілізацію пацієнтів з МСХ до психотравмуючих чинників, причому рівень соціально-психологічної травматизації в осіб з НМСХ виявився вищим (Д=37,22%; р<0,01), ніж у пацієнтів з МСХ (Д=−5,89%) у порівнянні з контрольною групою. Відчуття недостатності розслаблення і відпочинку (79,42%), незадоволення соціальною роллю (86,76%), наявність неадекватної сімейної підтримки (71,32%) переважали в групі НМСХ. Складна або атипова батьківська ситуація, як відображення проблем у спілкуванні з дітьми, була вагомою для 43,38% групи НМСХ та 31,25% групи МСХ, що перевищили 9,61% контрольної групи. Відчуття ізоляції серед оточуючих у дорослому житті відмітили 41,91% пацієнтів з НМСХ та 30,47% пацієнтів з МСХ. Для них також були притаманні емоційні проблеми, причому для групи НМСХ вона була в 8,7 разів вищою, ніж у контрольній групі та в 2,5 рази вищою, ніж у групі МСХ. Труднощі адаптації при переході від одного етапу життєвого циклу до іншого були майже втричі частішими в осіб групи НМСХ (47,79%) та вдвічі частішими в осіб групи МСХ (32,03%), ніж у контрольній групі (15,38%). Відчуття недостатності розслаблення та відпочинку в групі МСХ (55,47%) також значно (р<0,01) перевищувало дані контрольної групи (42,31%). Чинник стресу сягав понад 50% для всіх груп без винятку. Виснаження було найбільшим (р<0,01) у групі МСХ (60,94%); у групі НМСХ – 50,73%. Недостатня фізична активність була притаманна усім респондентам, але частіше на ній зауважували особи з груп НМСХ (р<0,05) та МСХ. Неадекватне харчування було більш важливим для 49,26% групи НМСХ та 45,31% групи МСХ (р<0,01), ніж для контрольної групи (23,08 %).

Спільним для пацієнтів груп НМСХ та МСХ був також комплекс проблем дитячого віку, а саме: змінений паттерн сімейних взаємин у дитинстві (52,21% та 48,44% проти 21,15%), неадекватне батьківське втручання (52,21% та 35,94% проти 25,00%), переживання сильного страху в дитинстві (44,85% та 21,88% проти 5,77%), а також відчуття ізоляції серед однолітків (43,38% та 14,06% проти 3,85%). Вагомість агресивності та реакцій на фрустрацію в етіопатогенезі МСХ підтверджувалась тим, що за аналізом проблем дитячого віку, епізоди перебування в ролі "агресор-жертва" відзначалися частіше (р<0,01) у групі МСХ, ніж у контрольній групі. В свою чергу, частота епізодів у групі НМСХ перевищувала як дані контрольної групи (р<0,01), так і групи МСХ (р<0,05). Більшу сенсибілізацію пацієнтів з ознаками МСХ до психотравмуючих чинників підтверджували достовірно більші показники кількості психосоціальних дезадаптивних факторів протягом їх життя; причому, рівень соціально-психологічної травматизації в осіб з НМСХ виявився вищим, ніж у пацієнтів з МСХ.

Вибір стратегії подолання проблем також залежав від наявності МСХ. Здорові респонденти вдвічи частіше звертались за допомогою до родини та друзів, ніж пацієнти з НМСХ та МСХ. Вони були орієнтовані на нетрадиційну (26,42% проти 19,95% та 21,09%), а не на медико-психологічну допомогу (13,46% проти 27,21% та 30,47%). Для групи НМСХ спостерігалось намагання більше працювати для подолання своїх проблем (43,38%; р<0,01), що підкреслювало наявність труднощів міжособистісного спілкування. Взагалі в усіх групах була виявлена неготовність до партнерських відносин. Респонденти переважно були орієнтовані на отримання поради, особливо група НМСХ (61,72 %; р<0,05); МСХ – 47,06%, контрольна група – 46,15%. Респонденти з НМСХ приділяли увагу емпатичним відносинам: вони найчастіше сподівалися на підтримку (41,18%; р<0,01), співчуття (35,29%) та розуміння (38,97 %) (р<0,05).

Тривалість лікування, яке не обмежувалось терміном госпіталізації, пацієнти з метаболічним синдромом оцінювали в 4-5 тижнів (НМСХ – 28,63,4 дні, МСХ – 36,35,7 дні). Такі терміни вказували на відсутність психотерапевтичного досвіду лікування та неготовність для довготривалої терапевтичної програми. Втім, пацієнти з НМСХ та МСХ сподівались на поліпшення стану (67,65 % та 78,91 %). Видужання очікували вдвічи більше пацієнтів з НМСХ, ніж з МСХ. Вони частіше сподівались на отримання впевненості в майбутньому (33,09% проти 21,09%) зі спокійним поглядом на життя (43,38% проти 35,94%). Ймовірність подолання проблем була більш значима для групи НМСХ (56,62% проти 32,03 %; р<0,01) (ц*=2,39, р=0,006).

Дані емпіричного дослідження підтвердили робочу гіпотезу, що негативна динаміка ресурсної бази під впливом макро- та мікрочинників супроводжується деформацією актуальних життєвих стратегій і приводить до маніфестації МСХ. Виснаження цілісної ресурсної бази починалось зі зменшення окремих її складових, при чому частина "біо-" відображала здоров'я тіла, "психо-" – психічне благо-получчя, "соціо-" – міру соціальної активності. Ці складові були взаємопов'я-заними, тому що змінення рівня однієї зі складових призводило до зміни інших. Поява соматичної хвороби в межах МСХ певною мірою пригнічувала психічний стан та зменшувала соціальну активність. Наявність психічних феноменів (страху, агресивності, алекситимії та відчуття відсутності екзістеціальної безпеки) було підгрунтям соматизації та подальшої деформації соціальної активності. В той же час негативні зміни у соціальній активності (розлучення, безробіття, соціальні обмеження) сприяли появі МСХ. За даними модального аналіза існуючих проблем пацієнта соціальна складова була чітко поділена на мікро- та макро- чинники, а саме на родинні та інші (робота, навчання, відпочинок) стосунки. Збереження більш значимої для пацієнта сфери стосунків на тлі руйнування менш значимої сприяло меншому виснаженню цілісної ресурсної бази, а руйнування сталого комунікативно-го поля пацієнта призводило до швидких змін психічного та соматичного здоров'я.

Loading...

 
 

Цікаве