WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Соціальна адаптація дітей-сиріт засобами фізичного виховання і спорту (автореферат) - Реферат

Соціальна адаптація дітей-сиріт засобами фізичного виховання і спорту (автореферат) - Реферат

У той же час дівчата-сироти мають дещо іншу тенденцію взаємозалежності показників. Якість неприйняття себе корелює з прийняттям інших (r=0,57), тобто дівчата не впевнені в собі і потребують сторонньої підтримки. Але найбільший взаємозв'язок виявлено між емоційними дискомфортом і тривожністю (r=0,75), яка його викликає.

Юнаки 15-16 років, які виховуються в сім'ях, мають інший взаємозв'язок психологічних якостей, ніж дівчата цього віку. Високий рівень кореляції мають показники інтелекту та спілкування (r=0,77), а середній визначено між прийняттям себе і задовільністю собою (r=0,51) та домінуванням над іншими (r=0,52). Крім цього, встановлено, що тривожність пов'язана з внутрішнім локусом контролю (r=0,64).

Юнаки цього віку, які виховуються в інтернаті прийняття себе, переважно, пов'язують з внутрішнім локусом контролю (r=0,65), який дозволяє стримувати прояв особистих якостей. Тривожність, що виникає у юнаків-сиріт, пов'язана з емоційним дискомфортом (r=0,61).

Кожній дитині властиві певні страхи. Проте, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини. До теперішнього часу ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість учених вважає, що одна з основних причин полягає в порушенні дитячо-батьківських відносин, не говорячи вже про дітей, які виховуються в школах-інтернатах.

Діти-сироти в 12-13 років за всіма показниками особистої тривожності, окрім "магічної тривожності" (p>0,05), мають вірогідно вищі результати (p<0,001-0,05), ніж їх однолітки з сімей. У 15-16 років показники тривожності в обох групах знизилися, але різниця між показниками дітей-сиріт і дітей, які виховуються в сім'ях, залишилася вірогідною (p<0,001-0,01), крім "магічної тривожності" (p>0,05).

На підставі отриманих шкальних оцінок у 12-15 років видно, що рівень тривожності у дітей, які виховуються в сім'ях за всіма шкалами дорівнює 2 "стінам", а у дітей-сиріт – 4 (за шкільною, самооцінною і міжособовою тривожностями) та 5 (за логічною тривожністю).

Визначення загальної тривожності дозволило нам переконатися в тому, що в порівнянні з дітьми з сімей, де рівень тривожності нормальний, у дітей-сиріт – цей рівень – найвищий.

Таким чином, діти, які залишилися без батьків належать до групи ризику, дуже гостро сприймають навколишній світ, мають багато проблем у міжособистісному спілкуванні, дуже часто вони стають замкнуті, їх мало цікавлять питання, які обговорюють у групі їх однолітки, а тому вони гірше за своїх однолітків з сімей здатні адаптуватися до умом існування, що змінюються.

Порівняльний аналіз взаємозалежності соціально-психологічної адаптації та особистої тривожності дівчат з сімей визначив досить високу кореляцію (r=0,61) між міжособистісною тривожністю та конфліктами з іншими. У той же час дівчата-сироти цього ж віку мають більший діапазон взаємозалежності різних якостей. Так, неприйняття себе корелює зі шкільною тривожністю (r=0,60), загальна тривожність з внутрішнім локусом контролю (r=0,69) та магічною тривожністю (r=0,63), прийняття себе корелює зі шкільною (r=0,60) та магічною (r=0,65) тривожністю.

Юнаки, що мешкають зі своїми батьками, мають значну кореляційну залежність між міжособистісною тривожністю і конфліктністю з іншими (r=0,62), яка виникає під час різних сварок. Міжособистісна тривожність пов'язана з емоційним дискомфортом (r=0,58), яка не рідко виникає в сім'ях. Деяку іншу кореляційну залежність мають тести міжособистісної тривожності по відношенню до соціально-психологічної адаптації у дітей-сиріт 15-16 років. Так, як і у дівчат-сиріт, у хлопців, які не мають батьків, є кореляційна залежність між міжособистісною тривожністю та конфліктами з іншими (r=0,66), а також між магічною тривожністю та емоційним дискомфортом (r=0,65), зовнішнім локусом контролю (r=0,56), самооцінною тривожністю і внутрішнім локусом контролю (r=0,62).

У сучасному житті стреси виконують значну роль. Вони впливають на поведінку людини, її працездатність, здоров'я, взаємостосунки з оточуючими і в сім'ї. У зв'язку з цим ми зробили порівняльний аналіз рівня переборювання стресових ситуацій дітьми з повних сімей і дітьми-сиротами. За допомогою методики стрес-співволодіючої поведінки ми з'ясували, як діти справляються з проблемами, труднощами і неприємностями в їх житті. За всіма шкалами цієї методики ми отримали вірогідні різні результати дітей-сиріт і дітей з сімей як в 12-13 років, так при повторному тестуванні в 15-16 років.

Виявлено, що дані отримані за шкалою "вирішення проблем", у дітей-сиріт як в 12-13 так і 15-16 років у два рази менші, ніж у їх однолітків з сімей: в 12-13 років – у дівчат (p<0,01), у хлопців (p<0,01); в 15-16 років у дівчат (p<0,01), у юнаків (p<0,001). Це свідчить про те, що діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування вирішують свої проблеми важче за дітей із сімей.

За шкалою "пошук соціальної підтримки", ми отримали результати дітей-сиріт майже в 3 рази менші. Так, в 12-13 років – дівчата (p<0,001), хлопці (p<0,001); в 15-16 років – дівчата (p<0,001), хлопці (p<0,001), тобто діти-сироти на відміну від дітей з сімей більш розраховують на свої можливості і не очікують на чиюсь підтримку, хоча більш ніж їх однолітки з сімей потребують цього.

Результати визначення показників стрес-співволодіючої поведінки за шкалою "уникнення" у дітей-сиріт та дітей з сімей також мають достовірні розбіжності: у 12-13 років – дівчата (p<0,05), хлопці (p<0,05); в 15-16 років – дівчата (p<0,01), хлопці (p<0,01). Так, діти-сироти в стресових ситуаціях, мають поведінку, яку можна визначити як стратегію виникнення або відхилення.

Дівчата-сироти цього ж віку уникають рішення проблем і потребують пошуку соціальної підтримки (r=0,68). Крім цього дівчата-сироти уникають рішення проблем, що пов'язані із залежністю від умов їх життєдіяльності (r=0,59) та станом зовнішнього локусу контролю (r=0,55).

Юнаки з сімей, також, як і дівчата, такого ж соціального стану, рішення своїх проблем пов'язують з домінуванням стійкого їх стану в суспільстві (r=0,65). У той же час, уникнення вирішення проблем пов'язано з емоційним комфортом (r=0,59) та внутрішнім локусом контролю (r=0,55).

У юнаків-сиріт відхід від розв'язання проблем тісно пов'язаний з пошуком соціальної підтримки (r=0,64), а втеча від цих проблем виникає через соціальний дискомфорт (r=0,62).

Таким чином, діти, які виховуються в інтернаті, як у підлітковому, так і в юнацькому віці, відрізняються від своїх однолітків відповідного віку, які навчаються в загальноосвітніх школах і живуть у нормальних сім'ях, суттєвим відставанням у соціальній компетентності, хоча рівень самостійності у них вищий, ніж у звичайних школярів. Діти-сироти мають більш низький інтерес до соціального життя, гірше ставляться до себе, своїх обов'язків та гірше спілкуються з іншими.

Відсутність сімейних умов виховання значно знижує у дітей-сиріт рівень пристосовних можливостей. Діти, які виховуються в інтернаті нижче оцінюють себе та приймають друзів, ніж їх однолітки з сімей. Також очевидно, що знижені функції міжособового спілкування дітей-сиріт призводять до зростання кількості конфліктогенних факторів у їх повсякденному житті та підвищують рівень їх конфліктності. При цьому, причини своїх проблем вони не шукають у собі, а пояснюють їх зовнішніми факторами, які не залежать від них. У зв'язку з наявністю сукупності перелічених властивостей особистості діти-сироти та діти, які залишилися без опіки батьків часто переживають емоційний дискомфорт.

Слід також відзначити, що з віком поглиблюються негативні процеси в психіці дітей-сиріт, які заважають соціальній адаптації і потребують застосування ефективних засобів їх корекції, запобіганням цього можуть бути активні заняття фізичними вправами і різними видами спорту.

У четвертому розділі "Вплив занять різними видами спорту на формування функцій і систем організму, розвиток фізичних якостей та соціальну адаптацію дітей-сиріт" розглянуті питання щодо мотиваційних засад занять спортом у дітей-сиріт, вплив різних видів спорту на формування рухових якостей, функціональну систему і психологічні якості дітей, що виховуються в закладах інтернатного типу.

Проведені соціологічні дослідження щодо мотивації занять спортом дітей-сиріт дозволяють нам зробити такі висновки: 1) заняття дітей та підлітків, які виховуються в закладах інтернатного типу в значній мірі повинні базуватися на формуванні мотивації, яка б забезпечувала більш ефективну індивідуальну соціальну адаптацію; 2) мотивація занять спортом повинна носити багаторівневий характер: від подальших перспектив у спортивному удосконаленні до ближніх цілей і завдань, які під силу для реалізації в даний момент; 3) найбільшу мотиваційну заінтересованість виявлено під час занять футболом, спортивними іграми, легкою атлетикою, боксом, боротьбою та різними видами оздоровчої гімнастики; 4) діти 12-13 років і підлітки 15-16 років мають різні мотивації, так, молодші головним вважають емоційне задоволення від занять та потребу в похвалі, в той час, як старші, більш за все виділяють соціально-емоційний мотив та естетичне задоволення від гостроти відчуттів.

Визначено, що заняття окремими видами спорту покращують психологічні якості дітей-сиріт, що призводить до їх соціальної адаптації:

Loading...

 
 

Цікаве