WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Розвиток санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії (II половина ХIХ ст. - 1917 р.) (автореферат) - Реферат

Розвиток санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії (II половина ХIХ ст. - 1917 р.) (автореферат) - Реферат


Рис. 3. Санітарно-епідеміологічна організація Катеринославського губернського земства (1901 рік)

Перший дільничний санітарний лікар міста Катеринослава Василь Тимофійович Скрильников опублікував ряд наукових праць "Лечение глиною" (1889), "Врачебные беседы с сестрами и санитарами о перевязках и уходе за ранеными и больными воинами" (1877). Його монографію „Популярные чтения по общественной гигиене" (1873), яка містить дані щодо гігієни повітря, води, ґрунту, житла, громадських споруд (лікарень, шкіл), харчування, бальнеології та інші, за змістом можна вважати одним з перших до цього часу фактично невідомим посібником з гігієни в Україні, виданим за 6 років до початку створення санітарно-виконавчої комісії міського самоврядування.

Голова санітарно-виконавчої комісії Адольф Адольфович Кнотте, у своїй діяльності (1885-1887) значну увагу приділяв організації контролю за харчовими об'єктами, лабораторним хімічним та бактеріологічним дослідженням води і продуктів харчування у лабораторії лікарняної управи. Особливістю діяльності комісії стала її доступність та відкритість для населення міста, її звіти та результати лабораторних досліджень періодично заслуховувались на публічних засіданнях Катеринославського медичного товариства та друкувались на сторінках місцевої газети „Степь" (1886).

Проблема видалення побутових відходів та нечистот вирішувалась при активному сприянні санітарно-виконавчої комісії під головуванням (1888-1889) санітарного лікаря Олександра Самсоновича Барафа. Саме по його доповіді на засіданнях міської Думи щодо обґрунтування потреби в асенізації, проект її здійснення, згідно протоколу Думи від 05.10.1888р. було віддано не приватним підприємцям, а міській асенізаційній комісії, як складовій санітарно-виконавчої комісії міського самоврядування. Завдяки зусиллям О.С.Барафа під час епідемії віспи у 1890 році у місті були відкриті пункти безкоштовного віспощеплення, тимчасова лікарня для хворих на віспу, отримані позачергові кошти для протиепідемічних заходів. Одночасно з цим санітарно-виконавча комісія вирішувала питання водопостачання та благоустрою міста, розглядала та надавала дозвіл на будівництво миловарного заводу, міських боєнь та худобного двору для до забійного огляду худоби ветеринарним лікарем, керуючись постановами Думи по санітарній частині.

У 1890 році на посаді голови Катеринославської міської санітарної комісії Олександр Іванович Яворський. Він вперше навів демографічні дані народжуваності, смертності, захворюваності населення в залежності від статі, віку, умов проживання, віросповідання тощо, проаналізував статистичні показники у порівнянні з іншими губерніями Росії та Європи, тим самим започаткував санітарну статистику та соціально-гігієнічні дослідження в місті Катеринославі, чим наприкінці ХIХ століття вивів санітарну організацію у передові поряд з Пермським, Казанським, Московським, Херсонським.

У складі санітарно-виконавчої комісії Катеринославського міського самоуправління періоду 1899-1915 рр. працював Леонід Олексійович Ребінін, який продовжував демографічні дослідження міста, забезпечував нагляд за школами, організацією гарячого харчування школярів, за біженцями, сім'ями військовослужбовців, призваних на дійсну службу та інш.

Скорочення у 1906 році губернським земством санітарно-епідеміологічної організації під приводом недостачі коштів, не знизило надбань суспільної гігієни, які підтримувались повітовими земствами і завдяки громадській відповідальності санітарних лікарів, що залишились на своїх постах.

У 1908 році завідувачем губернського санітарного бюро призначено земського лікаря А.Л.Смидовича, у майбутньому відомого організатора вітчизняної суспільної медицини. На посади повітових санітарних лікарів затверджені С.А.Томілін (Олександрівський повіт), В.П.Фіалковський (Бахмутський повіт), А.І.Ширман (Верхньодніпровський повіт), І.І.Степанов-Григор'єв (Катеринославський повіт), Н.Д.Степанов (Маріупольський повіт), С.А.Афанасьєв (Новомосковський повіт), П.Є.Ленчевський (Павлоградський повіт), А.А.Дзеваневський (Слов'яносербський повіт). Кількість спеціалістів постійно зростала: якщо в 1909 лікарів було 17, то в період з 1910 по 1915 разом з головними лікарями міст становило 32. Серед них працювали у подальшому видатні діячі та вчені профілактичної медицини і санітарної справи як Катеринославської губернії, так і Росії, Радянського Союзу: О.М.Марзеєв, С.А.Томілін, С.Н.Ігумнов, А.І.Пижов, М.Ю.Бродський та інш. Саме завдяки їх високому професіоналізму та блискучому таланту в Катеринославській губернії була створена одна із самих потужних санітарних організацій Російської імперії (А.М.Сердюк, В.Л.Прицкер, 2004).

А.Л.Смидович розпочав свою роботу з детального дослідження захворюваності населення, результати яких викладені у багатьох його наукових працях: "Холерная эпидемия", 1909; "О регистрации...", 1910; "Общий план противохолерных мероприятий" та "Значение дезинфекции" 1911; "О задачах губернского земства...", 1912; "Краткий очерк земской медицины...", 1913.

Були окреслені стратегічні напрями роботи земської медицини – впровадження реєстрації захворюваності по єдиній номенклатурі, поліпшення безоплатної медичної допомоги населенню, устаткування інфекційних відділень при лікарнях і будівництво у 1913 р. в м. Катеринославі інфекційної лікарні, організація бактеріологічних і санітарно-гігієнічних лабораторій в повітах.

В цілому структура Катеринославської санітарної організації в цей період вже була стрункою і добре продуманою, відповідала кращим в цьому відношенні на той час губернським земствам Росії – Московському, Херсонському, Пермському. В ній були губернські з'їзди лікарів і представників земств, губернська санітарна рада, санітарні опікунства, санітарні бюро і санітарні лікарі (рис. 4).


Рис. 4. Структура санітарної організації Катеринославського губернського земства 1911-1914 р.р.

Але в умовах Півдня Росії Катеринославська земська губернія мала ще більш розвинуту інфраструктуру, ніж навіть найстаріше в Малоросії Херсонське земство. До цих прогресивних складових належить віднести санітарно-бактеріологічний інститут з санітарно-гігієнічним відділенням, гідротехнічне бюро, лікувально-продовольчі пункти, лікувально-спостережливі пункти, ясла-притулки, інститут лікарів лекторів, повітові санітарно-бактеріологічні лабораторії, мережа повітових санітарних опікунств.

ВИСНОВКИ

Системно-історичним дослідженням здобутків санітарної організації Катеринославського земства, як складової земської медицини, вперше виявлені особливості етапів її становлення і розвитку, функціонування моделей, встановлені дати заснування міської та губернської санітарних організацій, доведена дієвість впровадженого ними профілактичного напряму в частині протиепідемічних заходів та шкідливих чинників довкілля, що позначилось на розширенні досяжності медико-санітарної допомоги і покращенні стану здоров'я населення, оцінений з наукових позицій внесок ідеологів земської санітарії Катеринославщини, досвід яких став підґрунтям для організаційної побудови перших у світі закладів санітарно-епідеміологічної служби України і не втратив своєї актуальності. Автором наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає в науковому обґрунтовані виникнення, становлення та розвитку санітарно-профілактичного напряму земської медицини Катеринославської губернії. На основі здійсненого дослідження зроблено такі висновки і пропозиції:

  1. Показано, що витоки профілактичного напряму в діяльності земської медицини в українських губерніях, як системи надання медико-санітарної допомоги сільському населенню, створеної земським самоврядуванням, нерозривно пов'язані зі становленням громадської гігієни, викликаним реформами 60-х років XIX ст. в Російській державі, і безпосередньо самої земської медицини, яка вперше у світі проголосила безкоштовність надання медичної допомоги, вжиття запобіжних протиепідемічних та санітарних заходів.

  2. Встановлено, що земство Катеринославської губернії – однієї з найбільших у Російській державі – стало третім в Україні за часом запровадження земської медицини (1866) після Полтавської, Херсонської губерній (1865), отримавши у спадщину від Приказів громадської опіки високий рівень смертності населення (33,8%0), зокрема, дитячої (152,0%0), хоча він і не перевищував аналогічні середні показники Європейської частини Росії - відповідно 36,5%0 і 271,0%0, а також складні санітарно-епідеміологічні умови, якими традиційно характеризувався Південь Росії.

  3. Показано, що крім основних напрямів діяльності земської медицини, саме санітарне неблагополуччя в умовах поступового переходу Катеринославської губернії від аграрного сектору до потужного промислового центру, що пов'язувалось зі значною кількістю прийдешніх найманих робітників, стало одним з провідних чинників зародження санітарно-профілактичного напряму діяльності земства і відноситься до 1867 року –початку впровадження запобіжних заходів щодо інфекційних захворювань в Олександрівському, Верхньодніпровському і Бахмутському повітах, що спростовує існуючі погляди на пріоритетність в цьому Полтавського земства (1868).

  4. Результати дослідження дозволили виділити у становленні санітарної організації Катеринославської губернії два періоди – підготовчий і розвитку санітарної служби, перший з яких позначився створенням міською Думою Катеринослава в період епідемії холери (1873-1874) тимчасової санітарної комісії , а 24 січня 1879 року – постійної міської санітарної комісії (голова – санітарний лікар І.М. Філіп'єв) у складі дорадчого, розпорядчого і виконавчого (4 санітари, 20 робітників-прибиральників) відділень, на яку покладався обов'язок з нагляду за чистотою вулиць, контроль за якістю харчових продуктів та напоїв, нагляд за бойнями та місцями продажу м'яса, що за часом заснування ставить її до ряду однієї з перших у Російській державі (Пермське земство - 1872, Московське - 1873, м. Одеса - 1886), в тому числі і за моделлю організаційної структури.

  5. Доведено, що період розвитку санітарної служби Катеринославської губернії бере свій відлік від часу прийняття нового урядового Положення про земські установи (1890), що активізувало її діяльність, свідченням чого стало заснування на громадських засадах повітових медико-санітарних рад (1894), губернського медико-санітарного бюро (1898), міської хімічної лабораторії (1896), системи лікарсько-продовольчих пунктів (1898), в яких за 1899-1912 роки отримали медичну допомогу, ночівлю і харчування 627,2 тис. прийшлих робітників, перших в Російській державі сезонних дитячих сільських ясел-притулків (1899), організаційного ствердження в грудні 1901 року санітарно-епідеміологічної служби, чим завершилась десятирічна (1891-1901) дискусія лікарів і земців щодо її створення, що дозволяє віднести Катеринославське земство до числа передових у медичному відношенні земств не тільки в Україні, а й в цілому в Російській державі.

Loading...

 
 

Цікаве