WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Патологія репродуктивної системи у жінок з оперованою маткою (автореферат) - Реферат

Патологія репродуктивної системи у жінок з оперованою маткою (автореферат) - Реферат

У науковій літературі зустрічається різноманітна оцінка інформаційної значущості визначення СD8+-антигенів – поверхневих маркерів субпопуляції Т-супресорів/кілерів. Так, за даними одних авторів, показник СD8+ лише відображає число Т-супресорів, тому що ці популяції містять у собі клітини, які істотно відрізняються за своїми функціями. Інші автори вказують, що система СD8+ є дійсно неоднорідною, але ефекти цих клітин залежать від особливостей клітини-мішені та стану самого лімфоцита. У свою чергу, Т8-клітини можуть виявляти як супресорний, так і кілерний ефект, а також бути індукторами супресії. СD8+-кілери відносяться до ефекторних клітин клітинного імунітету, а СD4+-лімфоцити і СD8+-супресори – до основних регуляторних лімфоцитів (А.А. Селиверстов, 1997).

Одержані нами результати через 3 місяці свідчать про достовірне зниження вмісту СD3+ (до 47,33,2%; р<0,05), СD4+ (до 32,82,7%; р<0,05), СD16+ (до 10,21,5%; р<0,05) і СD20+ (до 11,11,2%; р<0,05) за одночасного збільшення числа СD8+ (до 40,53,1%; р<0,05) і СD23+ (до 13,51,2%; р<0,05). Такі виражені зміни системного імунітету свідчать про вираженість запального процесу. Аналогічна закономірність збереглася і на наступних етапах проведених досліджень.

Одержані результати підтверджують наявність високого рівня запальних процесів геніталій у пацієнток після кесарева розтину. Проте для більш глибокого розуміння змін, що відбуваються, необхідно додаткове вивчення стану мікробіоценозу статевих шляхів (С.І. Жук, 2006).

Одним із механізмів контролю за вагінальною мікрофлорою є висока адгезивна здатність молочно-кислих бацил до поверхні епітеліальних клітин. Ендогенні штами лактобактерій, що мають високу адгезивну активність і тісно взаємодіють із слизовою оболонкою піхви, мають селективні переваги як перед умовно-патогенними мікроорганізмами, так і перед екзогенними лактобактеріями. Прикріплюючись до епітеліоцитів, автохтонні штами забезпечують, тим самим, феномен резистентності колонізації (Ю.П. Вдовиченко, 2002). Тому нами проведено детальне бактеріологічне дослідження.

У пацієнток контрольної-1 підгрупи виявлено представники лактофлори, які переважають в кількісному відношенні. Умовно-патогенні мікроорганізми зустрічалися кількістю, що не перевищує 4 lg КУО/мл. При цьому найчастіше висівалися S. epidermidis і представники роду Corynebacterium. В підгрупі 1.1 нами встановлено достовірне зниження Lactobacillus spp. (до 3,40,2 КУО/мл; р<0,01) і Bifidobacterium spp. (до 3,00,2 КУО/мл; р<0,05) за одночасного збільшення числа E. coli (до 5,60,4 КУО/мл; р<0,05); Enterococcus spp. (до – 6,20,3 КУО/мл; р<0,01) і S. aureus (до 5,80,2 КУО/мл; р<0,01), а також появу Bacteroides spp. (3,20,2 КУО/мл), Peptococcus spp. (3,90,3 КУО/мл) і Peptostreptococcus spp. (3,70,3 КУО/мл). Причому, така закономірність була характерною як за типом моноінфекції, так і у складі багатоклітинних асоціацій. Надалі отримані результати повністю збереглися.

Отже, як свідчать результати проведених мікробіологічних досліджень, у пацієнток після кесарева розтину спостерігаються значні зміни у складі мікрофлори, що проявляються пригніченням лактофлори та забезпечують резистентність колонізації. На цьому фоні відбувається розширення спектру та збільшення численності умовно-патогенної мікрофлори. Хоча мікроскопічна картина вагінальних виділень характеризується відносним збідненням мікробного рисунка, за бактеріологічного дослідження в значною кількістю виявляються асоційовані мікроорганізми, особливо їх анаеробні представники. Очевидно, що така мікробіологічна картина становить загрозу репродуктивному здоров'ю жінки. У зв'язку з цим є доцільним проведення не тільки бактеріоскопічного, але і детальне бактеріологічне дослідження, що дозволяє виявити потенційні патогени. Оскільки такі зміни мікроекології піхви становлять серйозну загрозу репродуктивній системі, виникає необхідність їх своєчасної корекції (В.К. Чайка, 2003; С.І. Жук, 2006).

Таким чином, як свідчать результати проведених досліджень на 1 етапі, пацієнтки після кесарева розтину складають групу високого ризику з розвитку патології репродуктивної системи – хронічні запальні процеси, аденоміоз і гіперпластичні процеси ендометрія. Недостатня ефективність загальноприйнятих лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів свідчить про необхідність їх удосконалення, чому і присвячено це наукове дослідження.

2 етап досліджень – віддалені наслідки ендоскопічної консервативної міомектомії.

Згідно з отриманими нами результатами середній вік жінок обох основних підгруп коливався в межах 31-32 роки (підгрупа 1.2 – 32,22,2 року і 2.2 – відповідно 32,32,1 року), при тому, що в контрольній групі цей показник складав 29,32,1 року.

Безумовно, певний інтерес становлять дані щодо клінічної симптоматики обстежених жінок. Так, пацієнтки із лейоміомою матки до лікування відмічали порушення менструального циклу (30,0%), а також високий рівень хронічного больового синдрому (до 30,0%) і диспаревнії (20,0%) (рис.3).

Рис. 3. Віддалені наслідки консервативної міомектомії

Крім того, метрорагії зустрічалися в кожному десятому випадку (10,0%), а в більш ніж половині випадків – первинна і вторинна неплідність (63,3%). Вивчення тривалості основного захворювання показало, що цей показник був ідентичним в обох основних групах і складав близько 2,2 року. Серед застосовуваних лікувально-профілактичних заходів слід вказати на значну перевагу протизапальної терапії (підгрупа 1.2 – 96,7% і 2.2 – 96,7%) та антибактеріальної (підгрупа 1.2 – 76,7% і 2.2 – 66,7%), але разом з тим дуже низьку частоту гормональної корекції (підгрупа 1.2 – 3,3% і 2.2 – 6,7%) та відсутність гомеопатії. Отримані результати свідчать про істотні складності при веденні жінок основних підгруп, що було зумовлено тривалістю захворювання, вираженою клінічною симптоматикою і використанням неефективного комплексу лікувально-профілактичних заходів(Л.В. Адамян, 2000; В.Н. Запорожан, 2000; І.З. Гладчук, 2006).

В наших дослідженнях у якості додаткового методу діагностики лейоміоми матки використано трансвагінальну ультразвукову ехографію. Вивчення результатів ехографії виявило, що можливості трансвагінального ультразвукового сканування слід оцінювати лише з позицій диференціації акустичних ознак об'ємних утворень, локалізованих у малому тазі (П.Є.С. Пальмер, 2000; В.І. Кулаков, 2000).

За оцінки кількості міоматозних вузлів нами встановлено, що найчастіше мав місце 1 вузол (56,7%). Рідше зустрічалися 2-5 (43,4%) і тільки в поодиноких випадках – 6-9 міоматозних вузлів (1,7%). За локалізацією частіше за інші зустрічалися субсерозні (93,5%) та інтрамуральні (13,3%), а в 10% випадків – вузли різної локалізації. Зазначене свідчить, що трансвагінальне ультразвукове сканування є найбільш оптимальним методом діагностики лейоміоми матки.

Нині ендоскопічні методи вважаються найефективнішими за оперативного лікування лейоміоми матки в репродуктивному віці (Л.В. Адамян, В.І. Кулаков, 1997, 2000, 2006; І.З. Гладчук, 2005; В.Г. Дубініна, 2003; В.М. Запорожан, 1998). Так. на рисунках 4 та 5 видно, як виглядає рубець на матці після лапаротомної операції та після гістероскопічної міомектомії відповідно.

Рис. 4. Рубець на матці після Рис. 5. Рубець після гістеро-

кесарева розтину скопічної міомектомії

Основними показаннямидо лапароскопічного лікування хворих з лейоміомою матки були: бажання пацієнток зберегти репродуктивну і менструальну функції (93,4%), неплідність та невиношування (67,2%), наявність вираженого больового синдрому (23,3%), відсутність ефекту від консервативної терапії (16,7%), кісти та кістоми яєчників, параоваріальні кісти (13,3%), позаматкові вагітності (4,9%) та мено- і метрорагії, що призводять до анемізації (1,7%) (Л.В. Адамян, В.І. Кулаков, 2006).

Особливий інтерес становлять дані щодо обсягу оперативних втручань, крім консервативної міомектомії. При цьому, майже в кожному третьому випадку (29,8%) виконано адгезіолізис та сальпінгооваріолізис, електрокаутеризацію одного або обох яєчників у 9,9% пацієнток; тубектомію однієї або двох маткових труб – у 15,5%, цистектомію – у 7,2%; коагуляційну інактивацію маткової труби – у 6,5%, електрокаутеризацію ендометріоїдних вогнищ – у 4,2%; аднексектомію – у 1,8%; резекцію маткової труби – у 1,2%. Хромосальпінгоскопію проводили в кожному п'ятому випадку (20,6%), фімбріолізис – у 1,5% пацієнток, abrasio cavi uteri – у 2,2%. У разі морфологічного дослідження видаленої тканини яєчників встановлено переважання полікістозу порівняно з рештою варіантів.

Отже, як показали клінічні результати, для обстежених пацієнток було характерно: обтяжена спадковість, несприятливий преморбідний фон, особливо щодо соматичної патології, наявність вираженої клінічної симптоматики (больовий синдром, менорагії, порушення функції суміжних органів) та ріст пухлини; наявність значних порушень менструальної та генеративної функцій. Водночас, з огляду на основну мету і завдання даної наукової праці, особливий інтерес становлять віддалені наслідки ендоскопічної консервативної міомектомії, які висвітлюються в сучасній літературі в поодиноких випадках (Л.К. Гегія, 1977;Л.В, Адамян, 2000; І.Б. Вовк, 2001).

Loading...

 
 

Цікаве