WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Оптимізація хірургічного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки ускладненої перфорацією експериментально-клінічне дослідження (автореферат - Реферат

Оптимізація хірургічного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки ускладненої перфорацією експериментально-клінічне дослідження (автореферат - Реферат

Найбільш частими симптомами перфорації були: раптовий біль в епігастрії – 96,2% спостережень, дошкоподібне напруження м'язів передньої черевної стінки – 89%, позитивні симптоми подразнення очеревини – 97,5%

Для уточнення діагнозу перфорації виразки усім хворим виконувалась рентгеноскопія органів черевної порожнини. Пневмоперітонеум виявлено у 119 (70%) випадків. У 19 (11,2%) хворих після фіброгастродуоденоскопії виконана повторна рентгеноскопія. Діагностика перфоративної виразки грунтувалась на даних анамнезу, клініки, рентгенологічних та ендоскопічних методів дослідження. Також, з метою визначення важкості стану хворого з прогресуючим перитонітом фіксували частоту пульсу, артеріальний тиск, частоту дихання, функцію центральної нервової системи, хвилинний діурез. При інструментальному дослідженні хворих, переважно в денний час доби, з метою уточнення діагнозу і визначення методу операції, виконувалась фіброгастродуоденоскопія з одночасним вимірюванням рН шлунку. Дане обстеження виконане 71 (41,8%) хворому, під місцевою анестезією 2% розчином дикаїну апаратом фірми "Olympus". В інструментальний канал ендоскопа вводили багатоелектродний рН-мікрозонд (авторське свідотство №1667833 "Зонд для вимірювання рН при ендоскопії", 1987р., автор А.І.Суходоля) діаметром 1,7мм.,всередині якого розміщений мандрен. Реєстрували дані приладом ИКЖ-1.

Д

111 дослід

ля проведення аналізу безпосередніх та віддалених результатів оперативного лікування всі хворі були розділені на дві групи.

І

59 контроль

група – основна – 111 пацієнтів після радикальної операції: висічення виразки, дуоденопластики доповненої передньою (лівобічною) піддіафрагмальною стовбуровою ваготомією. Чоловіків – 95 (85,6%), жінок – 16 (14,4%). Вік хворих від 25 до 74 років. Місцевий перитоніт діагностований у 36 (32,4%), розлитий – у 49 (44,1%). По характеру ексудата: серозний перитоніт – у 52 (46,8%), серозно-фібринозний – у 31 (27,9%), фібринозно-гнійний – у 11 (9,9%), у 18 (16,2%) хворих ознак перитоніту під час операції не знайдено.

В другу, порівняльну групу увійшли 59 пацієнтів, яким була виконана паліативна операція – зашивання перфоративної дуоденальної виразки. Чоловіків – 48 (81,4%), жінок – 11 (18,6%).

М

Рис. 3.1.3 зонд для вимірювання рН при ендоскопії

етоди дослідження безпосередніх та віддалених результатів

Віддалені результати оперативного лікування хворих на перфоративну виразку ДПК оцінювали по класифікації Visick в модифікації Ю.М.Панцырева, А.А.Гринберга (1979), а також вивчали шляхом анкетування та комплексного обстеження хворих в умовах клініки. Ми вважаємо, що при вивченні віддалених результатів шляхом анкетування хворих потрібно перед випискою із стаціонару знайомити з питаннями анкети. При цьому їм наголошували, що у випадку появи перших симптомів порушення травлення, вони повинні звернутися в наше відділення. Тому при неотриманні відповіді на анкети, результати оперативного втручання ми вважали позитивними.

Для вивчення результатів хірургічного лікування хворих на перфоративну дуоденальну виразку у найближчому та віддаленому післяопераційному періоді аналізувались клінічні та лабораторні дані, які доповнювались ендоскопічними і рентгенологічними методами дослідження.

У 141 хворих досліджувалась шлункова секреція протягом року, далі в термін 1-3 роки, 3-5 років після оперативного лікування перфоративної дуоденальної виразки.

При проведенні внутрішньошлункової рН-метрії використовували експрес методику у вигляді базальної топографічної рН-метрії на протязі довжини шлунку, а також найбільш адекватну для неї рН-метричну техніку. Для визначення антитіл до Нр використовували стандартний набір "Anti-Helicobacter pylori EIA "Diaplus"" (Франція).

Морфологічні методи дослідження.

В експерименті.Було досліджено 10 шлунків щурів після передньої стовбурової ваготомії (через 3 місяці після проведеної операції) і 10 шлунків щурів контрольної групи (без оперативного втручання).

З кожного шлунка контрольної і досліджуваної груп, фіксованого в 10% розчині нейтрального формаліну, вирізали по 4 пластинки крізь усі шари стінки з усіх відділів; далі матеріал заливали в парафін. Серійні зрізи товщиною 5-7 мкм. Забарвлювали гематоксиліном та еозином, реактивом Шиффа.

В клініці. Нами були досліджені гастробіоптати 40 хворих, яким було проведене зашивання перфоративної виразки дванадцятипалої кишки (1 група) і 60 хворих, яким з приводу перфорації виразки дванадцятипалої кишки виконувалось висічення виразки в поєднанні з передньою стовбуровою ваготомією (2 група). Дослідження морфологічної картини слизової оболонки шлунка проводилось через 6 місяців і через 12 місяців після проведених операцій. У пацієнтів після операції до моменту досліджень спостерігалась ремісія.

Дослідження гастробіоптатів в обох групах було проведене для того, щоб порівняти морфологічну картину слизової оболонки шлунка і встановити чи є суттєві зміни в групі хворих з передньою стовбуровою ваготомією у порівнянні з групою, де вона не проводилась, тобто встановити, чи спричиняє передня стовбурова ваготомія суттєві зміни в слизовій оболонці шлунка. В нашому дослідженні групу пацієнтів без передньої стовбурової ваготомії можна вважати контрольною.

Гастробіоптати – шматочки слизової шлунка у кількості по 2-3 з антрального і фундального фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну, далі проводили за загальноприйнятою методикою, заливали в парафін. Парафінові зрізи товщиною 3-5 мкм забарвлювали гематоксиліном-еозином, проводили забарвлення ШИК-реакцією + альціановим синім для виявлення кислих і нейтральних глікозаміногліканів як складових компонентів слизу. В частині випадків використовували забарвлення методом Гімзи для виявлення Helicobacter pylory (Helicobacter pylory забарвлюється в темно-синій колір, бактерії добре видно як на поверхні епітелію, так і в глибині ямок). Для кількісного визначення парієтальних клітин на гістологічних зрізах за допомогою морфометричної сітки Г.Г.Автандилова при збільшенні мікроскопа 400 підраховували кількість даних клітин на 1 мм2 слизової оболонки шлунка. Статистичну обробку проводили по загальноприйнятій методиці з використанням критерія Стьюдента.

Статистична обробка результатів

В зв'язку з невеликим об'ємом вибірки, для перевірки розподілу на нормальність було застосовано W тест Шапіро-Уілксона. Імовірність похибки першого роду б > 0,05. Оскільки наші дані виявилися нормально розподілені ми розраховували середнє значення (М), похибку середнього (m). Порівняння вибірок проводилося за допомогою t-критерію Стьюдента та з використанням t-критерію Ньюмена-Кейлса [104]. Для наших даних ми приймали рівень значущості р<0,05. Статистичні розрахунки та побудову графіків та діаграм проводили за допомогою комп'ютера типу IBM PC Pentium з використанням Microsoft Excel Windows XP.

Результати дослідження та їх аналіз. В результаті проведених досліджень встановлено, що під час гострого експерименту лівобічна стовбурова ваготомія знижувала дебіт кислоти шлункового соку, стимульованого інсуліном, з 22,64+2,89 титр.од./3,5 год до 10,41+1,86 титр.од./3,5 год, або на 54%.

Через три місяці у щурів, яким була зроблена лише операція лапаротомії і які слугували контролем, рівень кислотопродукції, стимульованої інсуліном, складав 34,5+4,8 титр.од./3,5 год.

В групі щурів, яким була виконана лівобічна стовбурова ваготомія, через три місяці дебіт кислоти шлункового соку, стимульованого інсуліном, знижувався до 12,2+0,74 титр.од./3,5 год, або на 64,6%. Аналіз одержаних даних свідчить, що між показниками кислотності в ранньому післяопераційному періоді та через три місяці після вказаної операції статистично вірогідної різниці не було.

В наступній серії досліджень ми вивчали вплив лівобічної стовбурової ваготомії на дебіт кислоти шлункового соку, стимульованого гістаміном, та порівнювали її наслідки з впливом двобічної стовбурової ваготомії. В гострому експерименті лівобічна стовбурова ваготомія статистично недостовірно зменшувала дебіт кислоти шлункового соку, стимульованого гістаміном, з 11,79+0,87 титр.од./2 год до 9,69+1,83 титр.од./2 год, або на 17%. У щурів з стовбуровою двобічною ваготомією дебіт кислоти шлункового соку, стимульованого гістаміном, у ранньому післяопераційному періоді складав 5,92+0,94 титр.од./2 год, що було на 49,8% менше у порівнянні з контролем (p<0,001). Зважаючи на те, що за даними літератури після ваготомії гістамінова секреція залишається стабільною і не має змін у віддалені терміни після операції у порівнянні з раннім післяопераційним періодом, потреби досліджувати гістамінову секрецію через 3 місяці після операції не було. Лівобічна стовбурова ваготомія також статистично достовірно не впливала на шлункову секрецію кислоти в шлунку щурів, стимульовану пентагастрином. Хоча двобічна стовбурова ваготомія пригнічувала її на 44,9% (p<0,001).

Морфологічні зміни шлунку щурів після лівобічної стовбурової піддіафрагмальної ваготомії дослідженні нами через 3 місяці після операції. Підгрунтям для проведення даного дослідження слугувало те, що в клініці можливо дослідити лише стан слизового та підслизового шару, а не всю товщину стінки шлунку. В дослідній групі щурів у порівнянні з контрольною спостерігається помірне витончення слизової оболонки, сплощення епітелія залоз, заміна головних і парієтальних клітин мукоцитами. Оскільки за секрецію соляної кислоти відповідають парієтальні клітини, ми визначали кількість лише парієтальних клітин в залозах слизової шлунка щурів контрольної і досліджуваної груп. В контрольній групі кількість парієтальних клітин в залозах слизової шлунка на 1 мм2 становила 298,622,4; в групі щурів з передньою стовбуровою ваготомією 204,830,6 /р 0,05/. Отже спостерігається вірогідне зменшення парієтальних клітин в залозах слизової шлунка щурів досліджуваної групи.

Loading...

 
 

Цікаве