WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Прогнозування та профілактика спайкової хвороби очеревини на основі прогностичних критеріїв її виникнення (автореферат) - Реферат

Прогнозування та профілактика спайкової хвороби очеревини на основі прогностичних критеріїв її виникнення (автореферат) - Реферат

У хворих цієї групи після операції відбулось достовірне зниження лише показників тахікардії (р<0,05), артеріального тиску (р<0,05), зниження рівня загального білка (р<0,01).

Відновлення перистальтики у цій групі хворих відбулось через 44,4 4,2 годин після операції, тривалість перебування в стаціонарі склала 15,5 1,3 ліжко-днів.

У цих хворих спостерігалась наступна група ускладнень. Внутрішньочеревні ускладнення відмічено у 7 пацієнтів. Серед них - неспроможність швів анастомозів розвинулась у 1 хворого, рання післяопераційна спайкова непрохідність кишечника - у 2 хворих. У 3 хворих старше 70 років ранній післяопераційний період був ускладнений евентрацією. У 1 хворого розвинувся післяопераційний перитоніт, обумовлений абсцесом черевної порожнини.

Крім того, нагноєння післяопераційної рани було наявне в 3 випадках. Пневмонія в післяопераційному періоді розвивалась у 5-ти хворих. Делірій змішаного генезу ускладнював післяопераційний період у 4-х хворих. Таким чином, ускладнення склали 16,95 4,22%.

Померло 3-є хворих: 1 - внаслідок прогресування перитоніту та розвитку поліорганної недостатності, 2 хворих - внаслідок тромбоемболії легеневої артерії. Летальність склала 5,1 3,4%.

При порівнянні значень перелічених показників до операції істотних їх відмінностей між двома групами хворих не встановлено.

При порівнянні значень показників на 2-гу добу після операції виявлено, що у хворих основної групи достовірно нижчими є показники лейкоцитарного індексу інтоксикації (р<0,05), рівня лейкоцитозу (р<0,05), концентрації молекул середньої маси (р<0,01), вищий протромбіновий індекс (р<0,01), нижчий показник післяопераційних ускладнень (р<0,05) та коротша тривалість перебування в стаціонарі (р<0,05), порівняно з хворими контрольної групи. Відмінності між рештою післяопераційних показників, а також між значеннями часу від початку захворювання до проведення операції, часу відновлення перистальтики та летальності у цих двох групах недостовірні.

Із загального числа 208 хворих, прооперованих з приводу гострої спайкової непрохідності кишечника, НІІ тонкої кишки була застосована у 116. Із них у 64 (основна група хворих) вона проводилась з використанням запропонованої методики проведення інтубаційного зонда через дванадцятипалу кишку при антеградних методах інтубації (Патент України № 36076 А), а у 52 - з використанням раніше розроблених технічних прийомів (контрольна група хворих).

На рис. 1 зображений кишковий зонд на розрізі. Зонд містить еластичну трубку 1 з боковими отворами 6, провідник 2, співосно вставлений на трубці 1 з можливістю вільного переміщення вздовж неї. Біля робочого кінця на провіднику 2 закріплено еластичну манжету 3, до якої веде повітропровідний канал 4 з канюлею 8, ще один повітропровідний канал 5 з канюлею 9 закінчується отвором 7, розміщеним дистальніше манжетки 3.

Зонд використовують наступним чином. Провідник 2 одягають на трубку 1 із спущеною манжетою 3. Зонд вводять через рот в шлунок і далі в дванадцятипалу кишку. При наявності затруднень до проведення зонда через останню, через повітропровідний канал 4 з канюлею 8 вводять повітря для роздування манжетки 3, за допомогою чого перекривають просвіт дванадцятипалої кишки, що запобігає проникненню повітря в ретроградному напрямку та сприяє кращому розширенню та розправленню дванадцятипалої кишки, яке досягається введенням повітря через повітропровідний канал 5 з канюлею 9 після роздування манжетки. Після розправлення та розширення кишки зонд 1 просувають за місце перешкоди, по можливості якнайдалі. Після цього відсмоктують повітря із манжетки 3, що веде до її спадання.

Рис. 1 Інтубаційний зонд на розрізі.

Після проведення зонда 1 в початковий відділ тонкої кишки провідник 2 із спущеною манжетою 3 виймають. Після завершення інтубації тонкої кишки кінець зонда 1 виводять через нижній носовий хід.

У 64 хворих основної групи НІІ проводилась з використанням власної методики проведення зонда через дванадцятипалу кишку. Тривалість оперативного втручання в цій групі становила 90,5 4,7 хвилин.

У 52 хворих контрольної групи середня тривалість оперативного втручання склала 120,2 7,5 хвилин.

Таким чином, виявлено відмінність у тривалості оперативного втручання – у хворих, в яких застосовано власну методику проведення інтубаційного зонда ця тривалість була коротшою (р< 0,01).

Зі 102 хворих основної групи у 56, після завершення основного етапу операції, проводили запропоновану профілактичну програму. Ефективність цієї програми оцінювали в найближчому та віддаленому післяопераційному періоді протягом 3-х років кожних 6 місяців.

У 106 хворих контрольної групи оперативне втручання завершували без проведення запропонованої профілактичної програми. З метою порівняння результатів проведення профілактики спайкоутворення проводилась оцінка стану 60 хворих з контрольної групи в найближчому та віддаленому післяопераційному періоді протягом 3-х років також кожних 6 місяців.

Відповідно до сучасних уявлень одними з провідних ланок патогенезу утворення спайок є фактор тканинної ішемії (Duffy D.M., diZerega G.S, 1994), прискорення репаративних процесів в пошкодженому мезотелії (Diamond M.P.,1997), зниження фібринолітичної активності мезотеліоцитів та тривалий післяопераційний парез кишечника ( Радзіховський А.П, 2005).

Відповідно до вказаних ланок патогенезу запропонована багатовекторна профілактична програма (деклараційний патент України на винахід 71368 А), яка передбачає після виконання основного етапу операції, санації та дренування черевної порожнини, введення в черевну порожнину сандостатину 100 мкг, 40000 ОД фібринолізину, 250 мг гідрокортизону у 400 мл 0,9% р-ну NaCl та внутрішньовенно крапельно вазапростану по 40 мкг на 250 мл 0,9% р-ну NaCl 1 раз на добу протягом 3-5 днів.

Ефективність профілактичної програми оцінювали за такими критеріями: наявність чи відсутність больового синдрому, частота його виникнення, поява ознак непрохідності кишечника (нудота, блювота, здуття живота, затримка випорожнення та газів), виникнення рецидиву захворювання, який потребував лікування в умовах стаціонару та хірургічного втручання, лапароскопічний контроль.

У 28 хворих основної групи, яким проводились запропоновані профілактичні заходи, за період спостереження взагалі був відсутній больовий синдром в черевній порожнині, тоді як в контрольній групі хворих лише у 9 встановлено відсутність больового синдрому. Крім того, у 19 хворих контрольної групи виник рецидив гострої спайкової непрохідності, який потребував госпіталізації в хірургічний стаціонар. Серед них 11 хворих були прооперовані і у 8 явища непрохідності було ліквідовано консервативним шляхом. У хворих основної групи тільки у 3 виник рецидив гострої спайкової непрохідності, який у 1-го хворого потребував невідкладного оперативного втручання. В ранньому післяопераційному періоді у 2-х хворих контрольної групи розвинулась рання післяопераційна гостра спайкова непрохідність кишечника (РПСНК). У хворих основної групи випадків розвитку РПСНК не було.

Контроль процесу спайкоутворення проводили не тільки за допомогою клінічного спостереження, а і шляхом лапароскопічного контролю у хворих, яким виконувались лапароскопічні оперативні втручання з інших причин.

Так, 5-м хворим основної групи серед тих, які не висували скарг на біль в животі, пов'язану зі спайковою хворобою очеревини, виконано лапароскопічну холецистектомію в період від 1 до 3-х років після операції. При оцінці стану органів черевної порожнини ознак рецидиву спайкоутворення не виявлено.

Серед хворих контрольної групи у 2-х після консервативної ліквідації явищ гострої спайкової непрохідності кишечника був виконаний лапароскопічний адгезіолізис, під час якого при оцінці органів черевної порожнини визначався виражений спайковий процес в області здухвинної кишки.

Крім того, на основі розробленої математичної моделі визначення схильності до спайкової хвороби очеревини за даними антропометричного та дерматогліфічного обстеження, була проведена профілактична програма ще у 32 хворих, прооперованих з приводу різних гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини і які виявилися схильними до спайкоутворення.

Вік хворих склав 49,4 4,5 років. Чоловіків було 18, жінок – 14. 20 хворих були прооперовані з приводу гострого деструктивного апендициту, місцевого перитоніту, 7 хворих - з приводу перфоративної виразки дванадцятипалої кишки, розлитого серозно-гнійного перитоніту. З приводу гострого калькульозного флегмонозного холециститу прооперовано 5 хворих. Шляхом клінічного та лапароскопічного контролю (у 6-ти хворих) на протязі 1 року ознак розвитку спайкоутворення не виявлено.

ВИСНОВКИ.

У дисертаційній роботі узагальнено антропометричні та дерматогліфічні показники здорових і хворих на спайкову хворобу очеревини чоловіків та жінок 2-го зрілого віку, розкрито констатуючі та прогностичні фактори виникнення спайкової хвороби очеревини, з урахуванням яких розроблено дискримінантні моделі ризику виникнення цього захворювання, що є необхідним для своєчасної діагностики та профілактики. Запропоновано профілактику спайкоутворення, яка застосовується у хворих, схильних до розвитку спайкової хвороби очеревини.

Loading...

 
 

Цікаве