WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Участь тромбоксану в загибелі гепатоцитів щурів в культурі (автореферат) - Реферат

Участь тромбоксану в загибелі гепатоцитів щурів в культурі (автореферат) - Реферат

На відміну від вираженої проапоптотичної дії ТхВ2, ПГЕ2 та ПГF2a (3 мкмоль/л), внесені до культури клітин, уражених CCl4 або ХДХК, не викликали вірогідних змін кількості живих та некротичних гепатоцитів, хоча показано, що ПГЕ2 за умов ушкодження CCl4 підвищував кількість клітин з морфологічними ознаками апоптозу в 1,4 рази (P<0,05).

Рис. 2. Вплив ТхВ2 (0,1 мкмоль/л) на кількість живих, апоптотичних та некротичних гептоцитів (у % до загальної кількості клітин) через 4 год після обробки CCl4 або ХДХК.

**P<0,01, ***P<0,001 - вірогідність відмінностей кількості живих, апоптотичних та некротичних гепатоцитів при дії CCl4 та ХДХК по відношенню до контролю.

#P<0,05 - вірогідність відмінностей кількості живих, апоптотичних гепатоцитів при дії CCl4+ТхВ2 та ХДХК+ТхВ2 по відношенню до CCl4або ХДХК.

Проведений нами аналіз морфологічних ознак апоптозу, викликаних ТхВ2 в культурі інтактних гепатоцитів, дав підставу для висновку, що ТхВ2 стимулює переважно початкові стадії апоптозу неушкоджених гепатоцитів. Важливо було дослідити вплив ТхВ2 та інших ейкозаноїдів (ПГЕ2 і ПГF2б) на різні стадії апоптозу гепатоцитів, ушкоджених ССl4 або ХДХК.

Показано (Рис.3.І) що при дії ССl4 спостерігається збільшення апоптозу гепатоцитів на всіх стадіях; він супроводжується збільшенням вторинного/постапоптотичного некрозу (тип 2, тип 4). На відміну від ССl4, ХДХК (Рис.3.ІІ) індукує апоптоз, який доходить до кінцевих стадій – фрагментації ядер без втрати цілості плазматичної мембрани (тип 3), тобто без приєднання некротичних процесів. За умов дії CCl4 спостерігався значно менший (в порівнянні з дією ХДХК) відсоток гепатоцитів з неушкодженою мембраною, в яких апоптоз дійшов до стадії фраґментації ядер (тип 3), в той же час кількість таких клітин з порушенням плазматичної мембрани збільшувалась (тип 4). CCl4, також значно збільшував кількість гепатоцитів з конденсованим ядерним хроматином (початкова стадія апоптозу). Таким чином, CCl4, призводив до запуску апоптозу, оскільки спостерігалося збільшення кількості клітин з ознаками апоптозу на всіх стадіях, але цей процес супроводжувався вторинним/постапоптотичним некрозом, тоді як за умов дії ХДХК клітини досягали кінцевої стадії апоптозу – фраґментації ядер та утворення апоптотичних тілець.

Рис. 3.ВпливекзогенногоТхВ2 (0,1 мкмоль/л) накількістькультивованихгепатоцитівщурівзрізнимиморфологічнимирисамиапоптозу (у % дозагальноїкількостіклітин) через 4 год після обробки ССl4(І) або ХДХК (ІІ).

*P<0,05 - вірогідність відмінностей кількості апоптотичних гепатоцитів з різними морфологічними ознаками при дії ХДХК або ССl4по відношенню до контролю.

#P<0,05 - вірогідністьвідмінностейкількостіапоптотичнихгепатоцитівзрізнимиморфологічнимиознакамипридіїТхВ2заумовушкодженняССl4або ХДХК повідношеннюдосамогоССl4або ХДХК

Встановлено, що за умов ушкодження гепатоцитів CCl4, ТхВ2 впливав на апоптоз в основному на ранній стадії (конденсація хроматину – тип 1), достовірно підвищуючи кількість клітин на цій стадії. На відміну від уражених CCl4, гепатоцитів, клітини, оброблені ХДХК, інакше реагували на цей простаноїд. ТхВ2 підсилював апоптоз клітин на більш пізній стадії – фрагментації ядер без втрати цілості плазматичної мембрани (тип 3) (Рис.3.ІІ).

Таким чином, морфологічна картина апоптотичної загибелі ушкоджених гепатоцитів залежала від виду ушкоджуючого агента. При токсичному ушкодженні гепатоцитів екзогенні простаноїди збільшували конденсацію хроматину (тип 1, рання стадія апоптозу), як і в експериментах на неушкоджених гепатоцитах. ТхВ2 мав найбільш виражений вплив. За умов ушкодження гідрофобною жовчною кислотою – ХДХК, екзогенний ТхВ2 збільшував кількість клітин з фрагментованими ядрами, кінцевою стадією апоптозу (тип 3), тоді як в експериментах на неушкоджених гепатоцитах збільшувалась кількість клітин з конденсацію хроматину - початковою стадією апоптозу. Ймовірно, сигнал від ТхВ2 стимулює деякі процеси в ядрі, що призводять до конденсації хроматину, але цей сигнал є недостатнім для повного завершення апоптозу. Коли дія ТхВ2 сумується з дією ХДХК, суттєво зростає кількість клітин, що перебувають не на ранніх, а на завершальних стадіях апоптозу. ТхВ2 відіграє виражену модулюючу роль в апоптозі гепатоцитів, яка повною мірою проявляється за наявності інших сигналів до апоптозу.

Вплив блокаторів метаболізму арахідонової кислоти за циклооксигеназним шляхом (ацетилсаліцилової кислоти та бензилімідазолу) на загибель оброблених СС14 і ХДХК гепатоцитів.

З метою дослідження ролі ендогенного, продукованого гепатоцитами Тх, ми вивчали дію блокаторів циклооксигенази та тромбоксансинтази в умовах токсичного ураження гепатоцитів ССl4 та ХДХК. Внесення у середовище інкубації ацетилсаліцилової кислоти (АСК) за умов дії ССl4 не призводило до суттєвих змін кількості живих та некротичних клітин протягом 4 годин. В той же час блокада циклооксигенази за допомогою АСК призводила до зменшення апоптозу, індукованого CCl4 (на 20%, Р0,05). Під дією бензилімідазолу (БІА) спостерігалось зменшення кількісті апоптотичних клітин на 30 % (Р<0,05). На відміну від впливу на оброблені CCl4 культури, використані інгібітори (АСК та БІА) не впливали на апоптоз, індукований ХДХК. Не виявлено також змін кількості живих та некротичних клітин.

Таким чином, застосування інгібіторів циклооксигеназного шляху метоболізму арахідонової кислоти за умов ушкодження гепатоцитів СС14 свідчить, що цей шлях і його кінцевий продукт – ТхВ2 сприяє апоптозу. Отримані нами результати свідчать на користь того, що блокатор тромбоксансинтази має протективний вплив на гепатоцити в умовах токсичного їх ушкодження. В той же час в умовах ушодження гідрофобною жовчною кислотою (ХДХК) використані інгібітори суттєво не впливали на апоптоз.

Різницю в ефектах інгібіторів на апоптоз гепатоцитів, викликаний CC14 або ХДХК, можна пояснити різними механізмами дії цих двох пошкоджуючих агентів. Є дані, що СС14 призводить до сильної активації перикисного окислення ліпідів (ПОЛ) і підвищення синтезу ейкозаноїдів, особливо Тх, саме в гепатоцитах. Активація ПОЛ веде до активації фосфоліпази А2, циклооксигенази та тромбоксансинтази і посилення синтезу ейкозаноїдів. Ці ендогенні ейкозаноїди можуть аутокринним шляхом додатково підвищувати апоптоз в гепатоцитах, ушкоджених СС14; однак за умов застосування блокаторів циклооксигенази та тромбоксансинтази такої стимуляції апоптозу ендогенними ейкозаноїдами не відбувається. Вочевидь, за умов ураження ХДХК немає підвищення синтезу ендогенних ейкозаноїдів, тому блокатори циклооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти не мають суттєвого впливу на апоптоз цих клітин.

Таким чином, сукупність отриманих даних свідчить, що ТхВ2 бере участь в регуляції загибелі гепатоцитів, сприяючи апоптозу цих клітин як в інтактних кільтурах, так і за умов ушкодження СС14 і

ХДХК. Важливо підкреслити, що ТхВ2 проявляє свій проапоптотичний ефект на гепатоцити при наномолярних концентраціях, тобто таких, які можуть створюватись у печінці за фізіологічних умов. Проапоптотична дія Тх, який виділяється як тромбоцитами при утворенні тромбів, так і гепатоцитами та

іншими клітинами печінки, може сприяти усуненню ушкоджених і старих клітин без розвитку запалення, тобто грати фізіологічну роль в регуляції клітинного гомеостазу. Однак за умов сильних ушкоджуючих впливів, як при дії ХДХК, ТхВ2 може бути патологічним агентом, оскільки він буде сприяти загибелі надмірної кількості клітин печінки.

ВИСНОВКИ

Loading...

 
 

Цікаве