WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Соціальна адаптація й інтеграція турків-месхетинців в українському суспільстві (автореферат) - Реферат

Соціальна адаптація й інтеграція турків-месхетинців в українському суспільстві (автореферат) - Реферат

В економічній сфері турки також повернулися до традиційних форм господарювання, принаймні до роботи в традиційній для себе галузі сільського господарства – овочівництві, баштанництві і торгівлі. Такий, на перший погляд, економічний регрес виявився конкурентноспроможним в умовах суспільства, що трансформується. Причому такий перехід є характерним для турків-месхетинців, які проживають у всіх колишніх республіках колишнього СРСР. У результаті мігранти змогли адаптуватися тільки в тих місцевостях, де географічні, економічні й адміністративні передумови дозволяли повернутися до притаманного типу господарювання, що зрештою дозволило їм успішно увійти до господарського комплексу приймаючої території.

Ушостому розділі"Мовна адаптація турків-месхетинців в Україні" розглядається в динаміці мовна компетенція українських турків. Як показують результати дослідження, мовна адаптація турків рухається здебільшого в інтеграційному напрямку: тобто, не втрачаючи знання рідної мови, турки (особливо діти і підлітки, що народилися вже у незалежній Україні) набувають високої мовної компетенції стосовно державної української мови.

Напевне, визначну роль у мовній адаптації відіграла російська мова – мова міжнаціонального спілкування, яку турки вже добре знали до переселення і яка стала важливим інструментом адаптації в новому середовищі.

У підрозділах "Освітня і культурно-освітня адаптація турків-месхетинців в Україні", "Громадсько-політична адаптація турків-месхетинців в Україні" та "Релігійна адаптація турків-месхетинців в Україні" відзначається, що у культурному та громадсько-політичному житті соціальна адаптація турків-месхетинців тяжіє до інтеграції (підвищення освітнього рівня, активна участь в політичних процесах, діяльність національно-культурних товариств "Ватан" і "Ахалцихе", участь у культурно-масових заходах, орієнтація на Духовне управління мусульман України), хоча в деяких сферах суспільного життя простежуються елементи ізольованості (сімейно-шлюбні відносини, релігійно-культове життя) та асиміляції (матеріальна культура).

Десятий підрозділ"Міжетнічні відносини в місцях компактного проживання турків-месхетинців" базується на матеріалах опитувань. Хоча стосовно турків-месхетинців не зафіксовано масових фактів дискримінації, нами визначено достатньо високий рівень міжетнічної напруженості в місцях проживання турків-месхетинців.

Ставлення до турків-месхетинців характеризується низьким ступенем толерантності. На межі соціальної відокремленості (від 4 до 5 балів – хай живуть в районі, але контакти ними не бажані) виявляється 11,9%, на межі соціальної ізольованості щодо турків-месхетинців (від 5 до 6 – небажання бачити представників соціальної групи як громадян країни, але при цьому допускається їх перебування як туристів) виявляється 18,9%, а носіями крайньої форми нетерпимості – ксенофобії (вище 6, що означає повну відмову представникам цієї групи в'їзду до району) є 52,7% старожилів Чаплинського району. Тільки 16,5% корінних мешканців району толерантно ставляться до турків-месхетинців.

Як з'ясувалося, старожили були не готовими до підтримання повноцінних контактів з турками, які проживають в їх населених пунктах. Оцінюючи адаптаційні процеси турків-месхетинців, можна сказати, що таке ставлення старожилів є одним із факторів, що перешкоджає успішному протіканню адаптаційних процесів в інтеграційному напрямку. Цьому сприяють сегрегаційне ставлення частини старожилів до емігрантів (переселенців, біженців), низький рівень поінформованості старожилів щодо історії появлення турків-месхетинців в районі, поширеність в районі стереотипів стосовно турків, домінування неофіційних джерел інформування населення, зниження рівня життя в районі, загальне підвищення рівня ксенофобії в Україні, а також соціально-економічні фактори (низький рівень життя, криза в АПК, безробіття, зниження доступності медичного обслуговування), демографічні процеси, соціально-політичні (зокрема зовнішньополітичні) фактори. На тлі існуючих соціальних проблем соціальна напруженість і конфлікти етнізуються старожильчеським населенням. Старожили схильні пов'язувати такі проблеми, як розповсюдження туберкульозу чи "несправедливе розпаювання", з появою турків у селі. Основними побоюваннями стосовно турецько-месхетинського населення є побоювання втрати кількісного і культурного домінування, перетворення українців у меншість у тих населених пунктах, де нині проживають турки, ісламофобія, страх економічної нерівності (експлуатації). За відсутності стримуючих факторів конфліктогенний потенціал може еволюціонувати в міжетнічні конфлікти.

В одинадцятому підрозділі "Передумови і фактори соціальної адаптації і інтеграції мігрантів (на прикладі турків-месхетинців)" нами зроблений порівняльний аналіз адаптації і інтеграції турків-месхетинців в інших суспільствах: узбецькому, азербайджанському, російському, турецькому, казахському тощо.

Третій розділ "Напрямки практичного здійснення державної етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців" присвячено практичним питанням. У першому підрозділі "Етнополітика і основні напрямки етнополітичного менеджменту" розглядаються поняття "етнополітика" та його зміст, структурні компоненти етнополітики (суб'єкт і об'єкт), характер і базові поняття демократичної етнополітики.

У другому підрозділі "Функціонування організацій та соціальних інститутів в етнічному і міжетнічному контекстах в місцях проживання турків-месхетинців (на прикладі Чаплинського району Херсонської області)" наводяться результати польових досліджень (оцінка діяльності соціальних інститутів і організацій в сфері етнополітики) та їх аналіз.

Третій підрозділ "Практичні заходи, скеровані на інтеграцію турків-месхетинців" присвячено розробці заходів, скерованих на поліпшення стану міжетнічних відносин у місцях проживання турків-месхетинців. У підрозділі розглядається досвід країн ЄС, Росії та США з питань соціальної адаптації і інтеграції мігрантів. Серед найбільш актуальних заходів і напрямків відзначено: легалізацію мігрантів, контроль за прозорістю роботи адміністративних і правоохоронних органів, здійснення інтеграційних програм, вирішення правового статусу турків-месхетинців в Україні.

Окрему увагу серед напрямків етнополітики приділено діяльності ЗМІ й освітніх установ, громадських організацій, про що йде мова в підрозділах "Інформаційне забезпечення і місце ЗМІ у формуванні етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців" і "Роль освітніх установ в реалізації етнополітики в місцях проживання турків-месхетинців".

ВИСНОВКИ

У висновковій частині дисертації підведені підсумки і узагальнені результати проведеного дослідження.

Визначено, що для оцінки ступеню інтегрованості мігрантів-представників етнічних груп, крім демографічних, культурних, економічних і політичних індикаторів, варто використовувати такі індикатори, як репатріаційні установки, характер і глибина електоральної активності, гендерний баланс освітнього рівня, участь мігрантів у діяльності органів влади, політичних і громадських організаціях.

З'ясовано, що для турків-месхетинців, які проживають в Україні, характерною є багаторівнева ідентифікація. Сприймаючи тюркську версію етногенезу, переважна більшість українських турків ідентифікує себе в першу чергу як "турки", а в другу – як "турки-месхетинці (ахалциські турки)". Хоча мотив "повернення на батьківщину" залишається головним етнічним маркером серед більшості турків-месхетинців, останнім часом спостерігається скорочення кількості його носіїв (серед молоді). Можна припустити, що його заступить громадянська ідентифікація, яка свідчить про інтеграцію турків-месхетинців.

Поширення в Україні серед турків-месхетинців ендоетноніму „турки" дає підстави вважати, що міграційні настрої серед турків-месхетинців поступово відходять на другий план, стаючи елементом вербальної поведінки, частиною етнічного міфу. Уникаючи "месхетинського" топонімічного предикату, українські турки переорієнтовують власне бачення "дому/батьківщини". Оскільки в Україні не зафіксовано організацій, програмною метою яких був би виїзд до Туреччини, можна припустити, що така переорієнтація також має інтеграційний характер.

У висновках загалом констатується, що в Україні адаптація турків-месхетинців проходить досить успішно. Цьому сприяло те, що турки-месхетинці не змінювали статусу порівняно з тим, який вони мали в Узбекистані. Вони залишалися сільськими мешканцями, не змінювали способу господарювання тощо, і тому адаптація проходила легше. Не потрібною була десоціалізація та ресоціалізація в новому економічному середовищі. Це дає підстави вважати, що обмеженість соціальної мобільності переселенців (порівняно з місцевістю звідки вони емігрували) сприяє їх успішній адаптації.

Можна констатувати, що протягом першого десятиріччя перебування в Україні відбувалася сільська гетоїзація турецько-месхетинського населення, що замикалося в своєму сільському етнокультурному гетто. Але останнім часом спостерігаються зворотні тенденції: збільшується освітній рівень турків-месхетинців, зростають вертикальна соціальна мобільність і міграційна активність українських турків, диверсифікуються форми зайнятості тощо. Це стосується передусім турецько-месхетинської молоді, зокрема й осіб жіночої статі. Проте рівень задоволеності культурно-освітніх потреб турків-месхетинців та інших етнічних меншин є досить низький.

Loading...

 
 

Цікаве