WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування та профілактики легеневих кровохаркань і кровотеч у хворих на туберкульоз (автореферат) - Реферат

Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування та профілактики легеневих кровохаркань і кровотеч у хворих на туберкульоз (автореферат) - Реферат

Лікувальна тактика у хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями проводилась згідно з оптимізованим алгоритмом (рис. 1).

Методи лікування хворих з легеневими геморагіями включали: загальні заходи; медикаментозне лікування; перш за все заходи, направлені на зменшення тиску в малому колі кровообігу, підвищення згортання крові та інгібіцію протеолізу, зменшення проникності судинної стінки, при профузних кровотечах – відновлення об'єму циркулюючої крові. У комплексній гемостатичній терапії додатково використовували фітогемостатики – глуху кропиву білу і деревій звичайний. Кожному хворому із геморагічними ускладненнями проводилась індивідуальна психотерапевтична допомога.

При неефективній консервативній терапії застосовували напіврадикальні і радикальні методи лікування, зокрема лікувальний пневмоперитонеум (у 11 хворих), бронхоскопічну зупинку кровотечі шляхом оклюзії бронха гемостатичною губкою (у 7 осіб), хірургічне втручання (у 30 хворих).

Ошибка: источник перекрестной ссылки не найден

Рис. 1. Алгоритм лікування кровохаркань і легеневих кровотеч у хворих на туберкульоз легень

Із 664 хворих на туберкульоз легень з кровохарканнями і легеневими кровотечами хірургічний метод (резекція) був застосований у 30 (4,5 %) пацієнтів, зокрема сегментарна резекція – у 1, лобектомія – у 22 і пульмонектомія – у 7 хворих. Чоловіків було 24, жінок – 6, віком від 26 до 67 років. МБТ виявлені у 13 (43,3 %) хворих, порожнини розпаду констатовані у 19 (63,3 %) осіб. Вперше діагностованих було 4 (13,3 %), хворих із рецидивами туберкульозу – 4 (13,3 %), решта 22 (73,4 %) – хворі на хронічний туберкульоз легень. Тривалі повторні кровохаркання відмічені у 20 (66,7 %), легеневі кровотечі – у 10 (33,3 %) осіб. Частіше оперативне втручання проводилось у хворих на фіброзно-кавернозний чи інфільтративний туберкульоз, ускладнений легеневими геморагіями, з локалізацією процесу в одній легені. Із загальної кількості прооперованих значне поліпшення або видужання наступило у 16 (53,3 %), у 11 (36,7 %) осіб туберкульозний процес залишався без суттєвих змін або продовжував прогресувати і 3 (10,0 %) хворих померли від профузної легеневої кровотечі.

При загостренні супутніх захворювань печінки, з вираженими клінічними проявами, у хворих на туберкульоз легень із легеневими кровотечами чи кровохарканнями на 1–2 тижні відміняли протитуберкульозні препарати і призначали інтенсивну дезінтоксикаційну та гепатопротекторну терапію. З гепатопротекторів застосовували тіотриазолін – в перші 10 днів по 2,0 мл 2,5 % внутрішньом'язово один раз на день, потім по 1 таблетці (0,1 г) 3 рази на день (34 хворих – основна група), або карсил – по 1 драже 3 рази на день (34 осіб – контрольна група). Результати лікування в ідентичних за характером процесу групах порівнювали через 1 місяць. Терапевтичний ефект тіотриазоліну визначали за динамікою суб'єктивних та об'єктивних симптомів і параметрів функціонального стану печінки. Вже після 5 днів лікування у основній групі відзначено поліпшення суб'єктивного стану хворих, нормалізація всіх або більшості показників функції печінки відбувалась на 15–20-й день лікування. Через 1 місяць лікування біль у правому підребер'ї залишався лише у 4 (11,85,5) % хворих основної групи і у 9 (26,57,6) %, (p>0,05) контрольної, збільшення печінки відповідно – у 18 (52,98,5) % і у 25 (73,57,5) %, (p>0,05). Серед біохімічних показників у основній групі констатовано більш виражене і швидке зниження рівня загального білірубіну – до (20,132,90) мкмоль/л, порівняно з контрольною групою (26,611,33) мкмоль/л, (p<0,05); АлАТ – до (0,480,12) ммоль/(годл) і (0,910,18) ммоль/(годл), (p<0,05); тимолової проби – до (3,420,16) од. і (3,830,12) од, (p<0,05); лужної фосфатази – у хворих основної групи її рівень (1681,9292,49) нмоль/(сл) також був значно меншим, порівняно з контрольною (1962,7182,54) нмоль/(сл), (p<0,05). Результати проведеного курсу лікування тіотриазоліном, порівняно з контрольною групою, свідчать про високу терапевтичну дію препарату, яка дещо перевищує дію відомого гепатопротектора карсилу. Таким чином, використання тіотриазоліну як гепатопротекторного засобу при лікуванні супутніх захворювань печінки у хворих на туберкульоз легень, зокрема з геморагічними ускладненнями, цілком виправдане.

Враховуючи те, що у хворих на туберкульоз легень з кровохарканнями і легеневими кровотечами мав місце розвиток остеодистрофічних станів ми вивчили ефективність використання кальційвмісного комбінованого препарату з вітаміном D3, який призначався 26 хворим (основна група) з метою зменшення чи ліквідації остеопенічного синдрому разом з комплексною терапією. Контролем слугувала група із 26 хворих з остеопенічним синдромом, але які отримували тільки комплексну протитуберкульозну терапію. Встановлено, що через три місяці в основній групі рівень МЩКТ за критерієм Т (у відсотковому відношенні) збільшився з (78,67,4) % до (85,54,1) %, (p>0,05), тобто в середньому на 6,9 %, а в контрольній групі без використання кальційвмісного препарату з вітаміном D3 спостерігалось тривале зниження рівня МЩКТ з (79,87,2) до (76,47,6) %, (p>0,05). В основній групі відмічалось збільшення рівня кальцію у крові з (2,020,04) ммоль/л до (2,160,05) ммоль/л, (p<0,05), в контрольній – збільшення рівня кальцію не спостерігалось. Отримані результати вказують на різницю між значеннями МЩКТ у даних групах (ідентичних за характером процесу і застосуванню антибактеріальної терапії), і необхідність корекції остеопенічного синдрому у цих хворих за допомогою кальційвмісного комбінованого препарату з вітаміном D3.

При аналізі результатів лікування 220 хворих на туберкульоз легень з геморагічними ускладненнями встановлено, що припинення бактеріовиділення досягнуто в основній групі у 18 (81,8 %) з 22 хворих на ВДТБЛ, у 6 (85,7 %) із 7 пацієнтів серед РТБЛ, у 18 (43,9 %) із 41 хворого на ХТБЛ і відповідно в контрольній групі – у 15 (75,0 %) з 20 осіб серед ВДТБЛ, у 5 (62,5 %) з 8 хворих в групі РТБЛ, у 15 (37,5 %) з 40 пацієнтів на ХТБЛ. Загалом в основній групі припинення бактеріовиділення відмічено у 42 (60,05,9) % з 70 бактеріовиділювачів, а в контрольній у 35 (51,56,1) % з 68, (p>0,05). Отже, в основній групі відмічалась тенденція до дещо частішого припинення бактеріовиділення (на 8,5 %), ніж в контрольній.

Порожнини розпаду загоїлись в основній групі у 25 (73,5 %) з 34 хворих на ВДТБЛ, у 5 (55,6 %) з 9 хворих на РТБЛ та у 13 (28,3 %) з 46 осіб з ХТБЛ. В контрольній групі – відповідно у 22 (62,8 %) з 35 хворих на ВДТБЛ, у 4 (36,4 %) з 11 пацієнтів на РТБЛ, і 10 (22,2 %) з 45 хворих на ХТБЛ. В цілому в дослідній групі порожнини розпаду загоювались дещо частіше у 43 (48,3 %) з 89 хворих, а в контрольній у 36 (39,6 %,) з 91 пацієнта, тобто різниця становила 8,7 % (p>0,05).

Загалом лікування було ефективним у 75 (68,2 %) із 110 хворих основної групи і у 61 (55,5 %) із 110 хворих контрольної. Картина хвороби суттєво не змінювалась відповідно у 22 (20,0 %) і у 27 (24,5 %), (p>0,05) пацієнтів. Погіршення стану відмічено у 8 (7,32,5) % осіб основної групи і у 12 (10,91,2) % контрольної, (p<0,05). Померли 5 (4,52,0) % хворих з основної та 10 (9,12,7) % контрольної групи, (p>0,05). В основній групі, порівняно зконтрольною, в середньому на (26,23,2) днів скоротився термін стаціонарного лікування серед вперше діагностованих хворих, в групі з рецидивами відповідно на (17,31,2) днів, в групі з хронічним туберкульозом легень на (7,91,3) днів, а в цілому серед всіх хворих на (12,01,1) днів.

Loading...

 
 

Цікаве