WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

  1. В етіологічній структурі змішаної кріоглобулінемії найчастіше виявляється вірус гепатиту С (у 73,9 %), значно рідше – збудники інших лімфотропних інфекцій – Епштейна-Барр, цитомегаловірусу.

  2. Інфекційний процес, зумовлений вірусом гепатиту В, безпосередньо не впливає на індукцію змішаної кріоглобулінемії. Опосередкований вплив цього вірусу на формування кріопатії пов'язаний з розвитком дисфункції імунітету (за лімфоцитарним типом) і наступною активацією персистуючих в організмі лімфотропних збудників (цитомегаловірусу, вірусу Епштейна-Барр). Формування кріоглобулінемії у хворих з мікст-інфекцією В+С відбувається за закономірностями, характерними для HCV-моноінфекції.

  3. У 67,6 % хворих з ідіопатичною змішаною кріоглобулінемією більш детальне обстеження, зокрема ІФА і ПЛР-аналіз кріопреципітату, дає змогу ідентифікувати інфекційний тригерний фактор (віруси гепатиту С, цитомегалії, Епштейна-Барр).

  4. З розвитком кріоглобулінемії 2-го типу корелятивно пов'язані жіноча стать (r=0,62) і збільшення віку в дорослих пацієнтів (r=0,53). Ще важливіше значення має зниження рівня естрадіолу (r=(-0,91)) в період передменопаузи та менопаузи у жінок.

  5. Кріоглобуліни 3-го типу виявляються у 55,5 % хворих в гострий період HCV-інфекції, здебільшого у випадках затяжної реконвалесценції гепатиту і пізнього зникнення анти-HCV-IgM із сироватки крові (більш як через 2 міс. після виписки зі стаціонару).

  6. Кріоглобуліни 2-го типу частіше виявлено у пацієнтів з тривалим анамнезом хронічного гепатиту С (понад 5 років – у 78,5 % хворих), а також при HCV-асоційованому цирозі печінки (у 85,2 %). У хворих на ХГС із супутньою кріоглобулінемією 2-го типу значно підвищується активність маркерів фіброгенезу – оксипроліну та ІЛ-6 (відповідно в 1,9 і в 2,5 разу, порівняно з кріоглобулінемією 3-го типу).

  7. Кріоглобуліни 3-го типу у 6 разів частіше, ніж кріоглобуліни 2-го типу виявлено у пацієнтів з HCV-асоційованою гепатоцелюлярною карциномою. У хворих на хронічний гепатит С з супутньою кріоглобулінемією 3-го типу онкомаркер альфа-фетопротеїн виявляють вірогідно частіше, ніж у пацієнтів з кріоглобулінемією 2-го типу чи без неї.

  8. Для хворих на хронічний гепатит С з супутньою кріоглобулінемією 2-го типу характерне поєднання клінічних проявів гепатиту з позапечінковими явищами, серед яких переважають ураження центральної нервової системи (транзиторні розлади мозкового кровобігу і зору, геміпарези), нирок (з формуванням нефритичного синдрому), більш глибокий, ніж у хворих на хронічний гепатит С без кріоглобулінемії, дисбаланс імунної відповіді з переважанням активності Т-хелперів 2-го типу.

  9. Хронічний гепатит С у поєднанні із кріоглобулінемією 3-го типу характеризується латентним перебігом гепатиту, домінуванням у клінічній картині позапечінкових проявів з переважним втягненням у процес шкіри (уртикарний висип, акроціаноз, пурпура, ліведо), суглобів (холодові артропатії), периферичної нервової системи (парестезії, полінейропатії) і нирок (нефротичний синдром), менш глибокими змінами з боку імунної відповіді, формуванням простих і комбінованих цитопеній. У випадку кріопатії 3-го типу виявлено мінімальний дисбаланс цитокінів (ІЛ-2, -4, -6, ФНП-б, ІФН-б), що значною мірою пояснює латентний перебіг гепатиту і його повільне прогресування.

  10. Наявність кріоглобулінемії 3-го типу у хворих на хронічний гепатит С асоціюється з раннім розвитком (у перші 2-3 роки хвороби) остеопенії і остеопорозу, виразність яких не корелює з активністю гепатиту, але корелює з частотою розвитку позапечінкових проявів.

  11. Поява холодової кропив'янки або інших синдромів з тригерним холодовим фактором часто є першим клінічним проявом інфекційного процесу, зумовленого лімфотропними збудниками, найчастіше вірусом гепатиту С, рідше – Епштейна-Барр і цитомегаловірусом. Ймовірність виявлення HCV-інфекції у 2-3 рази вища у пацієнтів з кріоглобулінемією 2-го і 3-го типів, а також у медичних працівників з гемоконтактним анамнезом, ніж в середньому у популяції.

  12. За супутньої кріоглобулінемії 2-го типу стандартна етіотропна терапія хронічного гепатиту С рекомбінантним альфа-інтерфероном (лафероном) не тільки зменшує реплікацію вірусу, але й усуває кріоглобулінемію у 55,6 % пролікованих.

  13. У хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 3-го типу застосування рекомбінантного альфа-інтерферону не тільки менш ефективне (лише в 11,1 %), ніж у пацієнтів без супутньої кріоглобулінемії (у 58,3 %), але й супроводжується індукцією автоімунних проявів (синтез антитіл до ДНК, тиреоглобуліну, ревматоїдного фактора) у 44,4 % пролікованих. Замість препаратів альфа-інтерферону таким пацієнтам доцільно призначати індуктори ендогенного інтерфероноутворення (циклоферон, аміксин) за індивідуально підібраними схемами, що дає кращий лікувальний ефект і не супроводжується формуванням автоімунних процесів.

  14. Застосування тимоміметика імунофану протягом 2 місяців зумовлює виражений клінічний, імунологічний і вірусологічний ефект у хворих на хронічний гепатит С зі супутньою кріоглобулінемією 2-го типу (у 55,6 %), а також удвічі зменшує відсоток пацієнтів, в яких виявляється кріопреципітація. За кріоглобулінемії 3-го типу таке ж лікування імунофаном малоефективне.

  15. Використання дипіридамолу протягом 2 місяців супроводжується зменшенням проявів кріоглобулінемії 3-го типу і нормалізацією біохімічних показників функції печінки у хворих на хронічний гепатит С. Комбіноване застосування дипіридамолу і рекомбінантного альфа-інтерферону (лаферону) протягом 6-12 місяців підсилювало противірусний ефект терапії і сприяло припиненню реплікації вірусу в 66,7 % пролікованих.

  16. Застосування препарату урсодезоксихолевої кислоти (урсосану) більш ефективне у хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 2-го типу, порівняно з кріоглобулінемією 3-го типу. Таке лікування сприяло як нормалізації функції печінки та продукції цитокінів (ІЛ-2, -4, -6, ФНП-б, ІФН-б), так і усуненню клінічних і лабораторних проявів кріопатії 2-го типу.

Практичні рекомендації

  1. Наявність змішаної кріоглобулінемії 2-го або 3-го типу є показанням для обстеження пацієнта на персистенцію лімфотропних збудників інфекцій, передусім – вірусу гепатиту С, Епштейна-Барр, цитомегаловірусу.

  2. У випадку кріоглобулінемії доцільно проводити пошук імуноферментних і молекулярно-генетичних маркерів вірусів (гепатитів, герпесів тощо) у кріопреципітаті хворого, що значно інформативніше, ніж аналіз сироватки крові.

  3. У хворих на хронічний гепатит С необхідне диференційоване визначення типу кріоглобулінів у сироватці крові з метою прогнозування перебігу гепатиту, можливого формування спектру позапечінкових проявів, розвитку ускладнень і визначення чутливості до етіотропної та імунотропної терапії.

  4. Виявлення кріоглобулінів 3-го типу у хворих на хронічний гепатит С є раннім, об'єктивним і дешевим скринінговим маркером схильності до формування автоімунних процесів, у тому числі внаслідок інтерферонотерапії, а також до розвитку HCV-асоційованої гепатоцелюлярної карциноми.

  5. Виявлення кріоглобулінів 2-го типу у хворих на хронічний гепатит С є раннім, об'єктивним і дешевим скринінговим маркером швидкого розвитку HCV-асоційованого цирозу печінки.

  6. Додатковим прогностичним критерієм ефективності інтерферонотерапії може бути визначення типу кріоглобулінемії. Для хворих на хронічний гепатит С зі супутньою кріоглобулінемією 2-го типу характерна висока чутливість до препаратів рекомбінантного інтерферону, для 3-го типу – низька чутливість.

  7. У хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 3-го типу препаратами вибору для проведення етіотропної терапії є індуктори ендогенного інтерфероноутворення. Визначення їх здатності стимулювати синтез інтерферону в організмі дозволяє індивідуально вибрати ефективний індуктор у хворих на хронічний гепатит С і підібрати оптимальну схему його застосування, яка забезпечує максимальне наростання продукції інтерферону.

  8. Лікування антиагрегантом дипіридамолом по 75 мг на добу протягом 2 місяців хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 3-го типу дозволяє суттєво зменшити клінічні та лабораторні прояви кріопатії, відновити показники імунного гомеостазу, а поєднання дипіридамолу з рекомбінантним альфа-інтерфероном протягом 6-12 місяців – покращити противірусний та імунотропний вплив останнього.

  9. Застосування УДХК у розрахунку по 10 мг на 1 кг маси на добу протягом 2-6 міс. у хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 2-го типу сприяє нормалізації функції печінки, зменшенню симптомів кріоглобулінемії, відновленню продукції цитокінів (ІЛ-2, -4, -6, ФНП-б, ІФН-б).

  10. Використання тимоміметика імунофану по 1 мл внутрішньом'язово 1 раз в 3 дні впродовж 2 міс. у хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 2-го типу дозволяє покращити показники імунної відповіді організму, а також удвічі зменшити відсоток хворих з феноменом кріопреципітації.

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ,

ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Loading...

 
 

Цікаве