WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

Зв'язок між формуванням КГ і тривалістю хронічного вірусного гепатиту встановлено також лише для 2-го типу змішаної кріоглобулінемії. Середня тривалість вірогідного анамнезу хронічної HCV-інфекції у хворих з цим варіантом кріопатії склала більше 5 років. Для термолабільних білків 3-го типу такої залежності не виявлено – кріопатія здебільшого починала формуватися вже в період гострого запального процесу чи на етапі хронізації хвороби (табл. 6).

При гострому гепатиті С, навпаки, значно частіше виявляли кріоглобулінемія 3-го типу. Для гострого мікст-гепатиту В+С був характерний такий же розподіл частоти кріоглобулінемії 2-го і 3-го типів, як і для моноінфекції HСV. Це, очевидно, пов'язано з домінуванням реплікації вірусу гепатиту С у більшості коінфікованих (М.А. Андрейчин, М. Павловська, 2003).

У хворих на цироз і при первинний рак печінки кріоглобулінемія значно частіше виявляли при НСV-, ніж при НВV-інфекції (92,6 % проти 8,4 %, табл. 7).

Таблиця 6

Тривалість HCV-інфекції та підвищеної чутливості до холодового фактора

в обстежуваних хворих (n=80), роки (Mm)

Патологія

Усі хворі

Без кріоглобулінемії

З кріогло-булінемією

2-го типу

З кріогло-булінемією

3-го типу

HCV-інфекція

3,71,2

2,10,3

5,30,6*

2,70,4+

Кріолабіль-ність

2,90,3**

2,50,2

Примітки:

* – різниця достовірна порівняно з хворими без кріоглобулінемії,

+ – порівняно з хворими з кріоглобулінемією 2-го типу,

** –порівняно з тривалістю HCV-інфекції (Р < 0,05).

Таблиця 7

Частота кріоглобулінемії у хворих на гострі вірусні гепатити різної етіології

Група

Кріоглобулінемія 2-го типу, %

Кріоглобулінемія

3-го типу, %

Достовірність різниці, Р

1-а (HBV),

n=85

6,2

1,3

< 0,05

2-а (HСV),

n=80

5,6

64,2*

< 0,05

3-я (HBVНСV), n=48

4,8

28,3*

< 0,05

Здорові особи, n=30

0

0

Примітка.

* – достовірність різниці з гострим гепатитом В (Р < 0,05).

У той же час, для цирозу печінки, асоційованого з НСV, більш характерна кріоглобулінемія 2-го типу. Вона виявлялась в 11 разів частіше (85,2 %), ніж кріоглобулінемія 3-го типу (7,4 %).

КГ при первинному раку печінки (ПРП), асоційованому з НСV-інфекцією, виявляли у 5 разів рідше, ніж з НВV (Р < 0,05). При останній не було жодного хворого зі змішаною кріоглобулінемією. У більшості хворих з НСV-ПРП виявляли КГ 3-го типу. В усіх пацієнтів з КГ 2-го типу був не ізольований ПРП, а „цироз-рак" печінки. Отже, у більшості пацієнтів з термолабільними білками 3-го типу гепатоцелюлярна карцинома формується „в обхід" цирозу (табл. 8). Кріоглобулінемія 2-го типу виявлялася переважно у випадку цирозу-раку печінки.

Таблиця 8

Частота кріоглобулінемії (%) у хворих на цироз печінки різної етіології

Тип кріоглобулінемії

Асоційований з

НВV, n=36

Асоційований з НСV, n=54

Загальна частота кріоглобулінемії

8,4

92,6*

кріоглобулінемія 1-го типу

0

0

кріоглобулінемія 2-го типу

0

85,2*

кріоглобулінемія 3-го типу

8,4+

7,4+

Примітки: * – достовірність різниці з цирозом, асоційованим з НВV,

+ – з кріоглобулінемією 2-го типу (Р < 0,05).

Виявлення різних типів кріоглобулінемії може бути також прогностичним фактором щодо автоімунізації (табл. 9), а також – формування ускладнень ХГС – цирозу печінки і ПРП.

Таблиця 9

Частота виявлення маркерів автоагресії у хворих на ХГС з різними типами кріоглобулінемії протягом 6 місяців етіотропного лікування, %

Група

Ревматоїдний

фактор

Автоантитіла

до ДНК

Автоантитіла

до тиреоглобуліну

до

ліку-вання

через

6 міс.

до

ліку-вання

через

6 міс.

до

ліку-вання

через

6 міс.

Без кріоглобулін-емії, n=16

0

0

0

12,5+

0

0

кріоглобулінемія 2-го типу, n=16

25,0

25,0

0

25,0+

0

12,5+

кріоглобулінемія 3-го типу, n=22

22,2

55,6+

0

44,4+

0

44,4+*

Примітки:

+ – достовірність різниці з показником до лікування (Р < 0,05),

* – без урахування 2 пацієнтів, яким через різке наростання рівня автоантитіл до тиреоглобуліну етіотропне лікування було припинене.

Так, визначення показників імунної відповіді та маркерів автоімуніза-ції – двох органонеспецифічних (ревматоїдного фактора і автоантитіл до ДНК), а також одного органоспецифічного (автоантитіл до тиреоглобуліну) – дало змогу встановити схильність до автоагресії у хворих на HCV-інфекцію з різними типами супутньої кріоглобулінемії. Показано, що наявність кріоглобулінемії 2-го типу не супроводжується зростанням ризику автоагресії. У той же час, виявлення КГ 3-го типу може бути раннім, точним і дешевим скринінговим лабораторним маркером схильності до автоімунізації, ймовірність якої зростає у випадку призначення інтерферонотерапії. У пацієнтів з 3-м типом кріоглобулінемії застосування інтерферону сприяло появі лабораторних показників автоімунізації (у 55,6 % випадків), а у частини таких хворих (18,2 %) змусило перервати етіотропне лікування (див. табл. 9). Клінічна ефективність інтерферонотерапії у них була мінімальною. Більше того, після 6 міс. лікування у таких осіб виявлене наростання активності АлАТ (Р < 0,05).

Кріоглобулінемія 3-го типу тісно пов'язана з наявністю в організмі високого рівня онкомаркера АФП. Індекс кореляції між рівнями КГ 3-го типу і АФП склав 0,88. Враховуючи також раніше встановлену нами високу частоту виявлення цього типу кріобілків у пацієнтів з гепатоцелюлярною карциномою, кріоглобулінемію 3-го типу можна вважати одним із предикторів формування ПРП у хворих з HCV-інфекцією.

Кріоглобулінемія 2-го типу асоціюється з підвищенням активності гідроксипроліну – основного біохімічного маркера фіброгенезу, кріоглобулінемія 3-го типу – з низьким рівнем цього маркера. Тобто наявність кріоглобулінемії 2-го типу можна вважати одним із предикторів розвитку цирозу печінки у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту С.

У хворих на гостру HCV-інфекцію наявність кріоглобулінемії може використовуватися ще й як прогностичний фактор щодо ризику хронізації запального процесу. Нами виявлено, що серед пацієнтів з тривалим збереженням анти-HCV ІgM (понад 1 міс. після виписування хворих зі стаціонару), кріоглобулінемія виявлялася у 3,1 раза частіше, ніж у тих, в яких противірусні антитіла цього класу зникали із сироватки крові після 1 міс. лікування із застосуванням індукторів інтерфероноутворення. У хворих на гепатит В і гепатит В+С такого зв'язку не виявлено.

Показано, що формування позапечінкових уражень характерне лише для хворих з HCV-інфекцією, в яких була супутня кріоглобулінемія. При кріоглобулінемічих кріопатіях формується доволі розмаїтий спектр позапечінкових клінічних проявів, який значною мірою залежить від типу термолабільних глобулінів. У випадку кріоглобулінемії 2-го типу найчастіше уражаються нирки (у кожного четвертого хворого) з формуванням нефритичного синдрому, дещо рідше – центральна нервовоа система.

У той же час, ураження шкіри (судинна пурпура – у 39,5 % хворих, холодовий уртикарний висип – у 29,6 %), суглобів (артралгії – у 33,8 %, артрити – у 7,7 %) і периферичної нервової системи (парестезії – у 24,3 %, полінейропатії – в 11,8 %) при ХГС асоціюються майже виключно з кріоглобулінами 3-го типу. У таких пацієнтів частіше формується ураження нирок з домінуючим нефротичним синдромом. Частота ураження нирок суттєво не залежить від типу термолабільних білків (при 2-му типі – 24,3, при 3-му – 36,9 %).

Loading...

 
 

Цікаве