WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

Кріопатії при гепатитах В і С: імунопатогенез, клініка та імунотерапія (автореферат) - Реферат

Наукова новизна одержаних результатів.На підставі комплексного аналізу клініко-лабораторних та інструментальних досліджень виявлено комплекс чинників, що сприяють формуванню кріопатій, вивчені особливості їх імунопатогенезу, клінічні прояви, чутливість до етіотропної та імунотропної терапії у хворих на гострі та хронічні вірусні гепатити. Показано, що в етіологічній структурі змішаної кріоглобулінемії найчастіше виявляється вірус гепатиту С, значно рідше – Епштейна-Барр, цитомегаловірус.

Доведено, що інфекційний процес, зумовлений вірусом гепатиту В, безпосередньо не впливає на індукцію змішаної кріоглобулінемії. Опосередкований вплив цього вірусу на формування кріопатії пов'язаний з розвитком дисфункції імунітету і наступною активацією персистуючих в організмі лімфотропних збудників. Формування кріоглобулінемії у хворих з мікст-інфекцією В+С відбувається за закономірностями, характерними для HCV-моноінфекції.

Показано, що серед чинників, які сприяють формуванню кріопатій, – жіноча стать і збільшення віку в дорослих пацієнтів. Більш важливе значення для розвитку кріоглобулінемії 2-го типу має зниження рівня естрадіолу в період передменопаузи та менопаузи у жінок.

Встановлено, що кріоглобуліни 3-го типу з'являються здебільшого ще у період затяжної реконвалесценції після гострої HCV-інфекції, особливо при пізньому зникненні анти-HCV-IgM з сироватки крові, у той час як кріоглобуліни 2-го типу переважно виявляють у переважної більшості пацієнтів з тривалим анамнезом хронічного гепатиту С, а також при HCV-асоційованому цирозі печінки. У хворих на ХГС із супутньою кріоглобулінемією 2-го типу значно підвищується активність маркерів фіброгенезу. У той же час, виявлено частіше формування кріоглобулінемії 3-го типу в пацієнтів з HCV-асоційованою гепатоцелюлярною карциномою. У хворих на хронічний гепатит С із супутньою кріоглобулінемією 3-го типу онкомаркер альфа-фетопротеїн виявляють вірогідно частіше, ніж у пацієнтів з кріоглобулінемією 2-го типу чи без неї.

Показано, що для хворих на хронічний гепатит С із супутньою кріоглобулінемією 2-го типу характерне поєднання клінічних проявів гепатиту з позапечінковими явищами, тоді як хронічний гепатит С у поєднанні з кріоглобулінемією 3-го типу характеризується латентним перебігом гепатиту, домінуванням у клінічній картині позапечінкових проявів з переважним втягненням у процес шкіри, суглобів, периферичної нервової системи і нирок, меншими змінами з боку імунної відповіді, формуванням простих і комбінованих цитопеній.

Вперше показано, що наявність кріоглобулінемії 3-го типу у хворих на хронічний гепатит С асоціюється з раннім розвитком (у перші 2-3 роки хвороби) остеопенії і остеопорозу.

Встановлено, що за супутньої кріоглобулінемії 2-го типу стандартна етіотропна терапія хронічного гепатиту С рекомбінантним альфа-інтерфероном (лафероном) не тільки зменшує реплікацію вірусу, але й усуває кріоглобулінемію у половини пролікованих. У хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 3-го типу застосування рекомбінантного альфа-інтерферону не тільки менш ефективне, але й супроводжується частою індукцією автоімунних проявів.

Практичне значення та впровадження одержаних результатів. Практичне значення роботи полягає в новому розв'язанні проблеми підвищення ефективності імунотерапії за рахунок диференційованого лікування хворих з різними типами кріоглобулінемії, що дає змогу суттєво зменшити виразність печінкових і позапечінкових проявів хронічних вірусних гепатитів, відновити показники імунологічної реактивності та істотно покращити ефективність етіотропної терапії.

Доведено інформативність проведення ІФА і ПЛР-аналізу кріопреципітату у клінічній практиці, що дає змогу у більшості хворих з ідіопатичною змішаною кріоглобулінемією ідентифікувати інфекційний тригерний фактор (віруси гепатиту С, Епштейна-Барр, цитомегаловірус тощо).

Вперше обґрунтована доцільність визначення типів кріоглобулінемії як прогностичних факторів перебігу гепатиту, можливого формування спектру позапечінкових проявів, розвитку ускладнень і визначення чутливості до етіотропної та імунотропної терапії. Доведено, що виявлення кріоглобулінів 3-го типу у хворих на хронічний гепатит С є раннім, об'єктивним і дешевим скринінговим маркером схильності до формування автоімунних процесів, у тому числі – внаслідок інтерферонотерапії, а також розвитку HCV-асоційованої гепатоцелюлярної карциноми, у той час як виявлення кріоглобулінів 2-го типу у хворих на хронічний гепатит С може бути маркером швидкого розвитку HCV-асоційованого цирозу печінки.

Вивчена ефективність різних варіантів етіотропної та імунотропної терапії таких хворих залежно від наявності різних типів кріоглобулінемії, на підставі чого розроблені рекомендації щодо лікування таких хворих, а ефективність запропонованої терапії доведена на підставі клінічних, імунологічних та вірусологічних критеріїв.

Показано, що призначення тимоміметика імунофану зумовлює виражений клінічний, імунологічний і вірусологічний ефект у хворих на хронічний гепатит С зі супутньою кріоглобулінемією 2-го типу, а також удвічі зменшує відсоток пацієнтів, в яких виявляється кріопреципітація. За кріоглобулінемії 3-го типу таке ж лікування імунофаном малоефективне.

Встановлено, що використання дипіридамолу супроводжується зменшенням проявів кріоглобулінемії 3-го типу і нормалізацією біохімічних показників функції печінки у хворих на хронічний гепатит С. Комбіноване застосування дипіридамолу і рекомбінантного альфа-інтерферону протягом 6-12 місяців підсилювало противірусний ефект терапії і сприяє припиненню реплікації вірусу у більшості пролікованих.

Доведено, що застосування препарату урсодезоксихолевої кислоти більш ефективне у хворих на хронічний гепатит С з кріоглобулінемією 2-го типу, порівняно з кріоглобулінемією 3-го типу. Таке лікування сприяє як нормалізації функції печінки та продукції цитокінів, так і усуненню проявів кріопатії 2-го типу.

Результати дослідження та запропоновані нові методи діагностики і лікування впровадженні у практичну діяльність імунотерапевтичних, терапевтичних та інфекційних відділень лікарень Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Волинської та Рівненської областей, а також у навчальний процес (в тематику лекцій та практичних занять на кафедрах внутрішньої медицини з клінічною імунологією та алергологією, інфекційних хвороб Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Івано-Франківського державного медичного університету, Буковинського державного медичного університету), увійшли в розділ з інфекційної імунології підручника М.А. Андрейчина, В.В. Чоп'як, І.Я. Господарського „Клінічна імунологія та алергологія". Результати дослідження та запропоновані нові методи діагностики і лікування склали основу „Алгоритму надання медичної допомоги хворим на змішану кріоглобулінемію" – методичних рекомендацій (автори – В.В. Чоп'як, І.Я. Господарський, Б.А. Герасун), затверджених МОЗ України, 2 інформаційних листів МОЗ, присвячених синдрому кріопатії та вторинним імунодефіцитам.

Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно здійснив інформаційно-патентний пошук за темою дисертаційного дослідження, аналітичний огляд літератури, визначив мету і завдання роботи. Автор брав участь в підборі методик досліджень, обстеженні хворих, виборі методів лікування, аналізі ефективності різних схем терапії та їх побічних проявів. Наведені у дисертаційній роботі дані отримані та оброблені автором самостійно. Автор також самостійно провів аналіз результатів досліджень лікованих хворих, написав усі розділи дисертації. Викладені в роботі ідеї, наукові висновки належать авторові та сформульовані самостійно. Співавторство інших дослідників у друкованих працях, опублікованих за матеріалами дисертації, та у двох деклараційних патентах, полягає у їх консультативній допомозі та участі в діагностичних та лікувальних процесах.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційної роботи оприлюднені на XI Міжнародному конгресі по захворюваннях печінки "Liver Cirrhosis and its Development" (Базель, 1999), ІX Європейському конгресі з клінічної мікробіології та інфекційних хвороб (Берлін, 1999), V з'їзді інфекціоністів України (Тернопіль, 1998), XVI З'їзді Польського товариства епідеміологів та інфекціоністів (Бялосток, 2003), VI з'їзді інфекціоністів України (Одеса, 2002), науково-практичних конференціях і пленумах Асоціації інфекціоністів України (Мукачево, 1998; Запоріжжя, 1999; Луцьк, 2000; Львів, 2000; Харків, 2001; Дніпропетровськ, 2002; Івано-Франківськ, 2003; Тернопіль, 2004; Харків, 2005; Тернопіль, 2005), міжнародних конференціях і семінарах „Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы" (Київ, 2001), „Клінічна імунологія сімейній медицині" (Львів, 2004), „Протоколи надання медичної допомоги в клінічній імунології" (Львів, 2005), „Стан і перспективи розвитку медичної генетики, алергології та клінічної імунології" (Трускавець, 2005), „Імунологія репродукції" (Львів, 2006), на XLV-XLIХ підсумкових наукових конференціях Тернопільського державного медичного університету "Здобутки клінічної та експериментальної медицини" (Тернопіль, 2002- 2006).

Loading...

 
 

Цікаве