WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Історична наука у вищих навчальних закладах м. Харкова у повоєнний період (1945-1955 рр.) (автореферат) - Реферат

Історична наука у вищих навчальних закладах м. Харкова у повоєнний період (1945-1955 рр.) (автореферат) - Реферат

Отже, незважаючи на те, що в історії розвитку методичної думки неодноразово робились спроби обґрунтувати систему побудови шкільного курсу фізики, остаточно не вдалося обґрунтувати теоретичні основи відбору змісту курсу. Проведені вітчизняні та зарубіжні дослідження не торкалися системного процесу еволюції змісту курсу фізики зарубіжної школи під впливом змін у системі освіти та суспільстві в цілому.

У другому розділі "Розвиток курсу фізики в ХІХ столітті" розглядаються зміни курсу фізики в контексті реформ систем освіти Німеччини та Великої Британії.

У першому підрозділі досліджується становлення курсу фізики. Одержані в процесі дослідження дані свідчать, що на початку XVIII ст. фізика викладалася в межах курсу філософії на філософських факультетах університетів. Курс філософії звичайно складався з логіки, фізики та метафізики і являв собою основні положення філософії Арістотеля. Філософський факультет університету ХVІІІ ст. був загальноосвітнім. Разом із тим і курс філософії в академічній гімназії (яка готувала до університету) майже не відрізнявся від університетського. Проміжним етапом у становленні курсу фізики, як показує зміст підручників, є еклектичний курс, який поєднує філософію Арістотеля і нову експериментальну фізику, що вважається філософськи нейтральною. Деякі автори починають включати нову експериментальну фізику в курс прикладної математики. Причина цього полягала в тому, що курс математики був ізольований від інших дисциплін, а фізика становила традиційну частину курсу філософії. Вивчення будови фізичних приладів у курсі прикладної математики вважалося доцільним, оскільки в цей час саме прикладна математика займалася технічними проблемами і розглядала дію інструментів і приладів. У XVIII ст. ще не склалося визначеного співвідношення фізики і математики як навчальних предметів. Протягом більшої частини століття курси фізики зовсім не містили математики. Наприкінці століття ще існували паралельно і без особливого взаємозв'язку дві дисципліни – фізика і прикладна математика. Першим етапом інтеграції фізики і математики був еклектичний курс, де одна частина була присвячена фізиці. Другою частиною курсу була прикладна математика, де математичні методи застосовувались до деяких проблем фізики.

Експериментальна фізика включалася в курс натуральної філософії викладачами різного світогляду, оскільки вважалася філософськи нейтральною. Спочатку в курсах натуральної філософії і прикладної математики викладалися окремі питання експериментальної фізики. Традиційні дидактичні принципи різних предметів ще зберігали свою незалежність. Одним із відомих німецьких еклектиків такого типу був Й. Штурм. Він подає експериментальну і філософську фізику як окремі розділи. У своїх підручниках Й. Штурм розглядає фізичні явища та їхнє теоретичне тлумачення. Класифікація матеріалу будується тематично чи на основі приладів, використаних для спостереження фізичних явищ (капіляри, термометри, звук, камера-обскура). Автор відомих у ХІХ ст. підручників X. Вольф далі розвиває концепцію курсу фізики, започатковану Й. Штурмом. Вольф розділив весь матеріал філософського курсу на чотири різні підручники: математику, теологію, фізику й експериментальну фізику.

Якісно новим етапом розвитку курсу фізики стає підручник П. Мушенбрука. Він являє собою не лише нову фізику, а й нове розуміння мети та змісту навчального предмета. П. Мушенбрук об'єднує експериментальну фізику і прикладну математику. Однак це ще не синтез, а поєднання. Математика використовується для розуміння експерименту. П. Мушенбрук виходить з погляду Ньютона про вивчення природи за допомогою виміру. Використання математики для дедуктивної побудови фізичної теорії поки що на другому плані. Це показує, що П. Мушенбрук ще виходить з ньютонівської "Оптики", а не з "Принципів". Тому прикладна математика й експериментальна фізика залишаються окремими дисциплінами. П. Мушенбрук виключає з курсу фізики такі розділи, що традиційно входили в нього, як психологію і біологію. З хімії, мінералогії й астрономії він бере лише деякі положення. Обмеження змісту курсу фізики визначалося прийнятою П. Мушенбруком методологією фізики як індуктивної науки. Ним було виключено багато питань із хімії, мінералогії й інших традиційних для курсу фізики розділів, оскільки їхній матеріал не вибудовувався в руслі механістичного пояснення. П. Мушенбрук розглядав фізику як пояснюючу, а не описову науку. Це дає нам підстави вважати підручник П. Мушенбрука першим курсом експериментальної фізики сучасного типу. Відтепер фізика втрачає своє значення як частина філософського курсу і стає самостійним предметом.

Наприкінці XVIІI ст. фізика і філософія, як університетські курси, остаточно розділяються. Це було пов'язано з одночасною зміною характеру і завдань усього філософського факультету, на якому викладався курс фізики. Самостійність цього факультету зростає, а дисципліни все більше спеціалізуються. Філософський факультет поступово втрачає загальноосвітню функцію, яка починає переходити до середньої школи. В кінці XVIІI – на початку ХІХ ст. курс фізики з'являється серед предметів середньої школи.

Одержані в процесі дослідження дані свідчать, що в першій чверті XIX ст. у Німеччині починають складатися різні типи університетських курсів фізики. Спочатку домінуючим є курс експериментальної фізики. Університетський курс експериментальної фізики поступово перетворюється на курс теоретичної (математичної фізики) за рахунок об'єднання експериментальних і математичних методів дослідження. Структура курсу фізики формується на основі різних принципів систематизації знань: а) будови матерії в ньютонівській парадигмі; б) використання теоретичних концепцій будови речовини з хімії; в) нової програми систематизації фізики за законами сил (на зразок праць Ньютона і Лапласа).

Аналіз та зіставлення свідчать, що шкільні підручники розвиваються в тісному зв'язку з університетськими курсами. Шкільні курси фізики початку ХІХ ст. віддзеркалюють університетські курси експериментальної фізики – вони перевантажені деталями і не відзначаються спільністю підходу та виробленням логічних зв'язків. Автори намагаються обійтися без математики, замінюючи розрахунки і доведення експериментом. Однак зміна функцій експерименту в курсі фізики ще не забезпечена наявністю необхідних приладів. Це служить стимулом для конструювання нового типу приладів. Окрім цього, починає використовуватися уявний експеримент, що дає змогу для його тлумачення користуватися елементарними математичними методами. Водночас гіпотези і моделі ще не отримали достатнього висвітлення; математика не використовується для демонстрації єдності фізичних ідей, а є засобом для розгляду окремих прикладів. Як свідчить зміст підручників, на початку XIX ст. продовжує дискутуватися проблема структури фізичної науки та відповідного структурування курсу фізики. Хімія в цей період уже відокремилася від фізики, але метеорологія, фізична географія та фізична астрономія ще залишаються частинами єдиної фізичної науки, а також відповідних курсів.

Дослідження показало, що в другій чверті ХІХ ст. розвиваються різні типи шкіл та, відповідно, різні типи курсів фізики – для гімназій, реальних шкіл, неповних середніх шкіл. При цьому виділяються два основні типи курсу: а) академічної спрямованості; б) практичної спрямованості. Перший тип курсу використовується в гімназіях, другий – у школах, що не готують до здобуття вищої освіти, та в самоосвіті. Реальні школи також поступово переходять до використання гімназичного типу курсу. Результати дослідження свідчать, що зміст курсу фізики гімназії визначається тим, що середня освіта в Німеччині історично склалася як гуманітарна, яка базувалася на вивченні античного спадку. У зв'язку з цим німецькі педагоги, розглядаючи загальноосвітню цінність фізики, підкреслювали її теоретико-пізнавальне значення.

У кінці XIX ст. в Німеччині сформувалась диференційована система середньої школи. Кожний тип школи зосередив навчальний план навколо однієї провідної галузі знань: гуманітарної, природничої чи практичної. Відповідно розвивалися різні типи курсів фізики – для гімназій, реальних шкіл, неповних середніх шкіл.

Дослідження дає підстави для висновку, що розвиток курсу фізики гімназії в другій половині ХІХ ст. призводить до посилення дедуктивного характеру викладу матеріалу і математизації. Причина цього полягає, з одного боку, в подібному розвитку змісту університетського курсу, а з другого боку, в загальному напрямку німецької гімназичної освіти як теоретичного типу освіти. Меранська програма (1905 р.), підсумовуючи розвиток шкільного курсу фізики в ХІХ ст., намагається подолати дедуктивний спосіб побудови курсу та накреслити основні шляхи його подальшого вдосконалення: а) будувати курс як природничу, а не математичну науку; б) подолати енциклопедичний характер формування змісту; в) застосовувати евристичний підхід до викладу; г) надати вчителеві право остаточного пристосування змісту курсу до інтересів учнів; д) відобразити історію пізнання у фізиці. Аналіз змісту програми показує, що в курсі відобразилися найновіші відкриття, винаходи і методичні ідеї.

Loading...

 
 

Цікаве