WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обгрунтування заходів щодо зміцнення здоров’я дітей харківської області у практичній діяльності лікаря загальної практики - сімейної медицини (автор - Реферат

Обгрунтування заходів щодо зміцнення здоров’я дітей харківської області у практичній діяльності лікаря загальної практики - сімейної медицини (автор - Реферат

Аналіз вікової структури показав, що незалежно від етапу розвитку епідемії майже половину (49,14%) всіх ВІЛ-інфікованих складали особи у віці 20-29 років, близько третини (29,23%) – у віці 30-39 років.

Як вказувалось вище, з 1999 року знизилась загальна кількість нових випадків ВІЛ-інфекції, проте щорічний показник захворюваності на СНІД не зменшувався протягом всієї епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні, що вважається неблагоприємною ознакою розвитку епідемії.

Високий рівень захворюваності на СНІД у 2004 р. відмічено в АР Крим – 16,92 на 100 тис. населення, в Одеській – 15,98, Донецькій – 15,25, Миколаївській – 11,48 областях. Середній рівень по країні – 5,76 на 100 тис. населення.

Привертає увагу той факт, що темпи зростання захворюваності на СНІД перевищують темпи зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію: тільки за 2004 рік показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію зріс на 26,4%, в той час, як показник захворюваності на СНІД – на 45,1% (рис. 1).

Невпинно зростає кількість померлих від СНІДу. Високий рівень смертності від СНІДу у 2004 році зареєстровано в Одеській області – 13,14 на 100 тис. населення, Донецькій – 9,84, АР Крим – 12,73. Середній показник по країні – 3,73 на 100 тис. населення.

Збільшення темпів захворюваності на СНІД та смертності від СНІДу може свідчити про початок епідемії СНІДу в Україні.

Рис. 1. Захворюваність на ВІЛ-інфекцію та СНІД в динаміці по роках

Розповсюдження ВІЛ-інфекції за регіонами України було нерівномірним як на початку епідемії, так і на сучасному етапі. З метою

визначення особливостей регіонального поширення ВІЛ-інфекції проведено аналіз динаміки розвитку епідемії в трьох регіонах України з різним рівнем захворюваності на ВІЛ-інфекцію. Для вивчення цього питання були вибрані наступні регіони: а) Південно-Східний – Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Донецька області, де показники захворюваності на ВІЛ-інфекцію є самими високими в країні; б) Західний – Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області – найнижчі показники захворюваності населення на ВІЛ-інфекцію; в) Центральний – Полтавська та Київська області, де показники захворюваності на ВІЛ-інфекцію знаходяться на середньому рівні.

В Південно-Східному регіоні відсоток СІН в загальній кількості населення є досить високим. У більшості областей регіону епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу починались однаково – з стрімкого зростання показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію за рахунок спалахів серед СІН. На кінець 2004 року найбільш постраждалими залишились області Південно-Східного регіону: Дніпропетровська – показник розповсюдженості ВІЛ – 60,61 на 100 тис. населення, Одеська – 59,6; Миколаївська – 58,3; Донецька – 53,88. Середній показник по країні – 26,22 на 100 тис. населення.

Відносно благополучною можна назвати ситуацію в західних областях України, де протягом епідемії показники розповсюдженості ВІЛ коливались від 1,0 до 7,0 на 100 тис. населення. Незважаючи на значний підйом у 2004 р. захворюваності на ВІЛ-інфекцію загалом по країні, в Західному регіоні показники розповсюдженості ВІЛ залишились на низькому рівні, що пояснюється, скоріш за все, збереженням моральних устоїв суспільства (відсутність багатьох статевих партнерів та низький рівень вживання наркотиків).

Особливості поширення ВІЛ-інфекції в залежності від шляху передачі ВІЛ. Розвиток епідемічного процесу, який аналізували, починаючи з 1987 року і до кінця 2004 р., свідчить про суттєвий вплив шляху інфікування на інтенсивність поширення ВІЛ. Так, перший етап епідемічного процесу ВІЛ-інфекції (1987-1994 рр.) характеризувався повільним розповсюдженням ВІЛ статевим шляхом, насамперед, від іноземних громадян: парентеральний шлях (передусім, через медичні втручання) складав лише 1,64%, статевий – 78,14%, вертикальна трансмісія – 5,46% всіх випадків інфікування.

Другий етап (1995-1998 рр.) – початок епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу – пов'язано з стрімким розвитком епідемічного процесу, який був обумовлений передачею ВІЛ парентерально, через спільні шприці, голки та забруднений інфікованою кров'ю наркотик. Протягом другого етапу парентеральний (споживання ін'єкційних наркотиків) шлях домінував в усіх регіонах України: парентеральний шлях – 79,35% всіх випадків інфікування, статевий – 14,3%, вертикальної трансмісії – 2,77%.

Слід звернути увагу, що на першому етапі епідемічного процесу під парентеральним шляхом передачі ВІЛ мали на увазі, в основному, інфікування через медичні втручання (ін'єкційне введення ліків різним пацієнтам одним шприцом, переливання інфікованої крові). З 1995 року і на сучасному етапі під парентеральним шляхом інфікування розуміємо

"штучний ін'єкційний" шлях (інфікування ВІЛ під час споживання ін'єкційних наркотиків),оскільки за даними УкрЦентрСНІД з 1996 по 2004 роки всі інші види парентерального шляху (передача ВІЛ при переливанні крові та інших медичних маніпуляціях) склали лише 0,03%.

Для третього етапу розвитку епідпроцесу ВІЛ-інфекції (1999-2004 рр.) найбільш актуальним та небезпечним залишається парентеральний шлях через споживання ін'єкційних наркотиків. Незважаючи на зниження в останні роки кількості тестувань у групі споживачів ін'єкційних наркотиків, питома вага ВІЛ-позитивних результатів у цій вразливій групі зростає (рис. 2). Крім того, більше половини всіх випадків ВІЛ-інфекції (53,2%) пов'язано саме з цим шляхом.

Рис. 2. Питома вага позитивних результатів у загальній кількості тестувань на ВІЛ-інфекцію споживачів ін'єкційних наркотиків

Разом з тим, зросла питома вага статевого шляху (до 28,3%) та пов'язаної з ним вертикальної трансмісії (15,2%). Окрім звичайної статевої активності молодих споживачів наркотиків, більшості з яких 15-29 років, епідемічне значення в розповсюдженні ВІЛ-інфекції мають зайняття секс-бізнесом з метою отримання коштів на наркотичні речовини та психотропні препарати.

Підтвердженням активізації статевого шляху є зростання питомої ваги позитивних результатів (з 6,79% у 1998 р. до 15,47% у 2004 р.) у загальній кількості тестувань на ВІЛ-інфекцію осіб, які мали статеві контакти з ВІЛ-інфікованими.

Активізація статевого шляху вказує на перехід епідемічного процесу із середовища СІН у благополучні прошарки населення та прогнозує погіршення епідситуації щодо ВІЛ-інфекції/СНІДу в найближчі роки.

Причини погіршення епідемічної ситуації полягають в тому, що на сучасному етапі ВІЛ-інфекція поширюється і в середовищі споживачів ін'єкційних наркотиків, і серед статевих партнерів СІН, тобто спостерігається сумісний вплив на епідпроцес парентерального та статевого шляхів інфікування. Статевий шлях визначає повільне, але більш масове поширення ВІЛ-інфекції, тому, навіть за відсутності спалахів серед СІН, епідемія продовжує зростати без ознак стабілізації.

Аналіз особливостей проявів ВІЛ-інфекції/СНІДу в залежності від шляху інфікування. Шлях інфікування може впливати не тільки на темпи поширення епідемії, але й на особливості проявів ВІЛ-інфекції в межах організму. До таких проявів відносяться низька кількість CD4+-лімфоцитів (показник враження імунної системи), високий рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 (показник стану ВІЛ-інфікованих пацієнтів), розвиток опортуністичних інфекцій.

Пацієнтів обстежували в 3-х групах, в залежності від тривалості інфікування. Було встановлено, що в групі осіб, інфікованих 5-10 років тому, імунодефіцит (кількість CD4+-лімфоцитів <200 кл/мкл) мали 17% пацієнтів, частота виявлення високого рівня вірусного навантаження (більш ніж 50 000 копій РНК ВІЛ-1 в мл) складала 54,54%. У групі з тривалістю інфікування 10-15 років у 100% пацієнтів виявлено імунодефіцит, високий рівень вірусного навантаження визначено в 90,91%. Тобто, при збільшенні тривалості захворювання частота виявлення імунодефіциту та рівень вірусного навантаження достовірно зростали (р<0,01). Привертала увагу група інфікованих 1-5 років тому, оскільки, незважаючина нетривале інфікування, у 35% пацієнтів мало місце як істотне зниження показників імунного статусу, так і високий рівень вірусного навантаження, що свідчило про активну репродукцію ВІЛ. Значний імунодефіцит у пацієнтів наведеної групи, у більшості з яких тривалість інфікування не перевищувала одного року, може бути проявом первинної маніфестації ВІЛ-інфекції, яка супроводжується зниженням кількості CD4+-лімфоцитів та зростанням рівня вірусного навантаження.

З метою виявлення залежності між ризиком розвитку опортуністичних інфекцій та шляхом інфікування, методом ПЛР було визначено реплікативну активність збудників вірусних інфекцій у пацієнтів з груп ризику.

Отримані дані дозволили зробити висновок, що в обох групах ризику з високою частотою виявлялась реплікативна активність збудників опортуністичних інфекцій (ВПГ та ЦМВ). Достовірної різниці між групами ризику не було (р>0,05), тобто шлях інфікування суттєвого впливу на реплікативну активність збудників опортуністичних інфекцій не мав. Так, у осіб, інфікованих статевим шляхом, частота виявлення реплікативної активності ВПГ становила (88,962,53)%, ЦМВ – (78,573,31)%; у групі

інфікованих парентеральним шляхом ці показники дорівнювали (74,672,87)% та (64,633,16)% відповідно. Частота виявлення вірусу Епштейна-Барр в групах ризику була незначною: (20,092,65)% у групі інфікованих парентеральним шляхом, (16,883,02)% – статевим.

Привертав увагу той факт, що значна кількість обстежених пацієнтів з різними шляхами інфікування мали в анамнезі антитіла до вірусів гепатитів В і С, що обумовило необхідність визначення в зразках крові реплікативної активності збудників ВГС та ВГВ (табл. 1).

Loading...

 
 

Цікаве