WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обгрунтування заходів щодо зміцнення здоров’я дітей харківської області у практичній діяльності лікаря загальної практики - сімейної медицини (автор - Реферат

Обгрунтування заходів щодо зміцнення здоров’я дітей харківської області у практичній діяльності лікаря загальної практики - сімейної медицини (автор - Реферат

Особистий внесок здобувача. Автором дисертаційної роботи особисто проаналізована наукова література з досліджуваної проблеми, проведено патентно-інформаційний пошук і обґрунтування вибраного напрямку досліджень. Здійснено епідеміологічний аналіз даних з історій хвороб ВІЛ-інфікованих пацієнтів клініки СНІДу ІЕІХ АМНУ та анкет, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб з різних регіонів України. Дисертантом вивчені матеріали щодо поширення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні протягом 1987-2004 рр. Автором безпосередньо визначалась методом ПЛР реплікативна активність збудників опортуністичних інфекцій та вірусних гепатитів, а також рівень вірусного навантаження ВІЛ-1 в крові ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Дисертантом особисто проведено генотипування ВІЛ-1 в зразках крові від ВІЛ-інфікованих осіб з різних регіонів України.

Самостійно проведено узагальнення матеріалів, математично-статистичну обробку та інтерпретацію отриманих даних, сформульовані висновки.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднені в доповідях на наступних наукових конференціях:XIII International AIDS Conference (Durban, July 9-14, 2000), науково-практичній конференції "Сучасні можливості лікування ВІЛ-інфекції, СНІДу та опортуністичних інфекцій" (м. Київ, 30 травня – 1 червня 2000 р.), III Міжнародній конференції "Біоресурси та віруси" (м. Київ, 2001), науково-практичній конференції "Герпесвірусні інфекції – клініка, лікування, діагностика" (м. Київ, 15-16 жовтня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам'яті Л.В. Громашевського (м. Київ, 2002 р.), 1-й Міжнародній науково-практичній конференції "Специфическая диагностика инфекционных болезней" (г. Киев, 20-21 января 2004 г.), VI Міжнародному Медичному конгресі студентів та молодих учених (м. Тернопіль, 21-23 травня 2002 р.) (за доповідь автора нагороджено Дипломом II ступеня), науково-практичній конференції і пленуму Асоціації інфекціоністів України "Вірусні хвороби. Токсоплазмоз. Хламідіоз" (м. Тернопіль, 5-6 травня 2004 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 20 робіт, у тому числі 3 – у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Зміст роботи викладено на 136 сторінках. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, матеріалів та методів досліджень, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел з 212 найменувань. Робота містить 19 таблиць та 28 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Досліджені аналітичні матеріали щодо розвитку пандемії ВІЛ-інфекції/СНІДу у світі (6 Глобальних оглядів за 1999-2004 рр.) та статистична документація щодо захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД в Україні за 1987-2004 рр. Проаналізовано 68 звітних форм №1-СНІД (квартальна), 18 звітних форм №2-СНІД (річна) державної статистичної звітності. Проведено аналіз зведених звітів УкрЦентрСНІДу щодо захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД за 1987-2004 рр. (всього 18 річних звітів).

Тенденції розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції в цілому по Україні та в окремих її областях вивчали за допомогою методу епідеміологічного аналізу з розрахунком загально прийнятих статистичних показників.

Для визначення характеру розповсюдження та проявів ВІЛ-інфекції в групах ризику проаналізовано дані 227 історій хвороб ВІЛ-інфікованих пацієнтів з різними шляхами інфікування (121 – з парентеральним, 106 – із статевим шляхом).

Для виявлення особливостей поширення ВІЛ-інфекції в різних областях України здійснено аналіз 304 анкет, отриманих від ВІЛ-інфікованих осіб з різними шляхами передачі збудника інфекції (168 – з парентеральним, 136 – із статевим шляхом), мешканців регіонів з високими та середніми показниками розповсюдженості ВІЛ.

За даними статистичної документації розраховувались інтенсивні показники поширеності ВІЛ-інфекції (кумулятивний показник загальної кількості випадків на 100 тис. населення) та розповсюдженості ВІЛ (кількість нових випадків на 100 тисяч населення).

За допомогою комп'ютерної програми Microsoft Excel дані систематизовано у вигляді гістограм, кругових діаграм, графіків.

Отримані результати серологічних та молекулярно-біологічних досліджень дозволили визначити кількість позитивних результатів у відсотках в кожній групі ризику. Для порівняння значень в кожній з груп ризику побудовані таблиці з розрахунком похибки [Сепетлієв Д., 1968].

З метою визначення наявності взаємозв'язку між особливостями поширення ВІЛ-інфекції та шляхом інфікування методом ПЛР на тест-системах фірми "АмплиСенс" (Росія) досліджено 383 плазми крові від ВІЛ-інфікованих пацієнтів в I-ій клінічній стадії, 63 – від осіб в I-ій та IV-ій клінічних стадіях, інфікованих парентеральним та статевим шляхами, на наявність реплікативної активності збудників опортуністичних інфекцій (вірусу простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ), цитомегаловірусу (ЦМВ), вірусу Епштейна-Барр (ВЕБ)) і вірусних гепатитів (вірусу гепатиту С (ВГС), вірусу гепатиту В (ВГБ)).Протестовано 114 зразків крові від ВІЛ-інфікованих пацієнтів для визначення генотипу вірусу гепатиту С.

Рівень вірусного навантаження методом ПЛР визначали в 58 зразках крові на тест-системах AMPLICOR HIV-1 MONITORTM Test, version 1.5 ("Roche", США).

Методом ІФА проведено серотипування ВІЛ-1 в 300 зразках сироваток крові ВІЛ-інфікованих пацієнтів із парентеральним (180 зразків) та статевим (120 зразків) шляхами передачі збудника інфекції. У роботі використана панель з 12 синтетичних пептидів, синтезованих ТОВ "Верта" (Санкт-Петербург, Росія).

За допомогою гетеродуплексного аналізу на тест-системах Qiagen Blood DNA Mini kit (Qiagen Inc., CA) проведено генотипування ВІЛ-1 в 304 зразках крові, отриманих від осіб із парентеральним (168 зразків) та статевим (136 зразків) шляхами інфікування.

Результати досліджень та їх обговорення. Характеристика епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні. Темпи розвитку епідемії ВІЛ-інфекції в Україні залишаються дуже динамічними. Показник поширеності ВІЛ-інфекції за період 1987-2004 рр. у країні досяг 115,46 на 100 тис. населення. За даними Українського Центру профілактики та боротьби зі СНІД МОЗ України, на 01.01.2005 р. в Україні офіційно зареєстровано 74 856 ВІЛ-інфікованих співвітчизників та 310 іноземців. Серед ВІЛ-інфікованих громадян України 8 478 дітей. За період 1987-2004 рр. діагноз СНІД поставлено 8 918 дорослим та 304 дітям, 5 367 дорослих та 150 дітей померли від СНІДу.

Характер епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні дає підстави розділити її на три етапи.

Перший етап – 1987-1994 рр. – початок розвитку епідемічного процесу ВІЛ-інфекції (ознак епідемії ще не було). Характеризувався повільним накопиченням випадків інфікування – 30-40 за рік. Джерелом інфекції були іноземці з різних, переважно, африканських країн. Всього за цей період зареєстровано 215 ВІЛ-інфікованих іноземців та 183 громадянина України (0,09 на 100 тис. населення). Співвідношення ВІЛ-інфікованих чоловіків до жінок було, практично, однаковим.

Другий етап – 1995-1998 рр. – початок епідемії – був пов'язаний зі спалахом ВІЛ-інфекції серед споживачів ін'єкційних наркотиків, що розпочався в містах Миколаєві та Одесі. Залучення до епідемічного процесу споживачів наркотиків з інших регіонів обумовило охоплення епідемією ВІЛ-інфекції/СНІДу всієї території країни. У 1997 році не залишилось жодної області, де не було б виявлено випадків ВІЛ-інфекції. Найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих осіб на той період зареєстровано у 1997 році – 8 934 (17,57 на 100 тис. населення). Серед інфікованих переважали чоловіки, жінки складали лише четверту частину.

У 1999 році епідситуація з ВІЛ-інфекції/СНІДу в країні дещо стабілізувалась, показник розповсюдженості ВІЛ знизився до 11,69 на 100 тис. населення. Зниження числа випадків у 1999 році, з одного боку, стало результатом зменшення кількості тестувань внаслідок прийняття у березні 1998 р. нової редакції Закону України "Про попередження захворюваності на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", який вперше декларував принцип добровільності при тестуванні на ВІЛ. З іншого боку, за даними проведених дозорних досліджень, до 65% представників СІН було вражено ВІЛ-інфекцією в попередні роки, завдяки чому нові випадки інфікування в цій вразливій групі були малочисельними.

Проте 1999 рік став початком третього етапу епідемічного процесу ВІЛ-інфекції – 1999-2004 рр., оскільки з цього року число ВІЛ-інфікованих осіб в країні невпинно збільшується. Третій етап епідемії характеризується залученням до епідемічного процесу жінок і дітей, збільшенням числа інфікованих серед підлітків, зростанням чисельності хворих та померлих від СНІДу. Це вказує на погіршення епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції/СНІДу в країні. Доказом такого погіршення є зростання питомої ваги випадків ВІЛ-інфекції серед донорів крові (з 0,06% у 1997 р. до 0,13% у 2004 р.), хворих на венеричні хвороби (з 0,50% до 1,2%, відповідно), тих, хто мав багато статевих партнерів (з 0,55% до 1,45%), вагітних (з 0,09% до 0,34%), дітей (з 0,06% до 10,68%). ВІЛ-інфекцією вражається загальне населення, про що свідчить зріст відсотку статевого (гетеросексуального) шляху інфікування з 11% в 1997 р. до 32,3% в 2004 році, вертикальної трансмісії – з 2,2% до 18,2% відповідно, а також зниження питомої ваги СІН в загальній кількості ВІЛ-інфікованих осіб:

з 83,4% у 1997 р. до 46,3% – у 2004 р. В Україні у 2004 році зареєстровано найбільшу кількість випадків ВІЛ-інфекції – 12 494 (26,22 на 100 тис.). Співвідношення чоловіків до жінок становило 1,67:1,0.

Loading...

 
 

Цікаве