WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

ФНП-α, пг/мл

96,04,5

216,43,4

102,22,1*

217,82,4

184,12,8

IL-2, пг/мл

58,01,8

151,62,3

60,21,6**

151,23,1

113,72,8

IL-4, пг/мл

47,21,6

20,11,1

45,72,3 **

19,62,1

29,72,4*

Примітка: Р розраховано між показниками до й після лікування: * – Р < 0,05, ** – P < 0,01, *** – P < 0,001.

Повторне лабораторне обстеження хворих дозволило встановити, що в основній групі відмічена чітка тенденція до нормалізації вивчених біохімічних показників, що сприяло більш швидкій ліквідації СМІ. Так, у хворих основної групи відмічено зниження рівня продуктів ПОЛ – МДА та ДК в середньому 1,8 і 1,7 рази відповідно (Р<0,01) у порівнянні з вихідних рівнем, при чому на момент виписки у більшості обстежених (39 осіб, 69,6%) вони досягли норми. Позитивний вплив комбінації ербісолу та циклоферону підтверджувався також більш значною динамікою показника ПГЕ - зменшення майже вдвічі. Поряд з цим відмічено підвищення активності КТ (в 1,3 рази) та СОД (в 1,6 рази) відповідно до вихідних даних. Сумарно це обумовлювало суттєве підвищення інтегрального коефіцієнту Ф – у 5,2 рази відносно вихідного рівня (Р<0,001) при цьому цей показник досягав нижньої межі норми. У хворих групи зіставлення вивчені показники також мали тенденцію до покращення, але відмічалася суттєво менша позитивна динаміка, тому зберігалися підвищений рівень МДА і ДК (в 1,3 рази), ПГЕ (в 1,4 рази), а також зменшення активності ферментів у системі АОЗ. Рівень СМ у хворих основної групи після завершення курсу лікування, знизився в середньому в 2,9 рази (Р<0,05) в порівнянні з їх початковою концентрацією, тоді як за цей же період в групі зіставлення - тільки в 1,5 рази.

Вивчення рівня ЦН у динаміці лікування показало, що влючення циклоферону та ербісолу до комплексної терапії хворих на ЕП сприяло поступовому зниженню рівня як цАМФ, так й цГМФ, що призводило до нормалізації значення коефіцієнта цАМФ/цГМФ. Перед випискою у хворих основної групи вміст цАМФ знизився в середньому майже удвічі (Р<0,001), а цГМФ – в 1,2 рази (Р<0,01). При цьому у більшості обстежених (40 чол., 88,9%) рівень ЦН набував норми. У пацієнтів групи зіставлення, незважаючи на покращення самопочуття, рівень цАМФ і цГМФ знизився лише в 1,4 і 1,1 рази відповідно, коефіцієнт цАМФ/цГМФ залишався вірогідно вище, як за норму, так і до відповідного коефіцієнту основної групи.

Нормалізація вивчених біохімічних показників у хворих основної групи на час закінчення лікування відмічалася у 80,0% хворих, у решти пацієнтів на цей час вони мали лише чітку тенденцію до покращання, а норми набували в середньому через 1-1,5 міс. після виписки. В групі зіставлення даний показник складав 54,2%, тобто в 1,5 рази менше, ніж в основній (Р<0,05).

Імунореабілітацію здійснювали у реконвалесцентів, в яких на момент виписки зі стаціонару зберігалися вірогідні зсуви імунологічних і біохімічних показників, а в клінічному плані астенічний або астено-невротичний синдром. Проведення імунологічного обстеження після закінчення курсу імунореабілітації (на 15-21 добу від початку медичної реабілітації) дозволило відзначити, що у реконвалесцентів в першій групі (які отримували манакс) відзначено суттєве поліпшення імунних показників – зростання загальної кількості CD3+-лімфоцитів до 68,22,0%, числа циркулюючих у периферійній крові Т-хелперів/індукторів (CD4+) до 44,51,2%, нормалізація імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (2,050,02). Індивідуальний аналіз показав, що в 74 (87,1%) реконвалесцентів спостерігалася нормалізація вивчених показників, у 6 перехворілих (7,1%) відбувалося суттєве покращення і у 5 (5,8%) осіб – вони мали тенденцію до відновлення (рис.2).

Рис.4. Вплив манаксу на клітинні показників імунітету у реконвалесцентів ЕП.

У другій групі також відмічена позитивна динаміка вивчених імунологічних показників, однак суттєво менша, ніж у реконвалесцентів, які використовували манакс. Тому, в обстежених реконвалесцентів з другої групи в той же період часу, зберігалася помірна Т-лімфоцитопенія (54,52,2%; Р<0,05), вірогідне зниження кількості Т-хелперів/індукторів (32,81,3%; Р<0,05) та імунорегуляторного індексу CD4/CD8 (1,60,03; Р<0,01). Поряд з цим на час закінчення прийому манаксу у хворих першої групи відмічалося зростання показників індукованої РБТЛ в середньому в 1,5 рази (P<0,05). В той же час у другій групі спостерігалася лише тенденція до відновлення функціональної активності Т-лімфоцитів.

Встановлено також, що у реконвалесцентів, яким проводилася імунореабілітація відмічалося підвищення показників ФАМ. Так, якщо у групі зіставлення кратність зростання ФІ на кінець закінчення лікування не була вірогідною (з 18,81,9% до 19,30,8%; P>0,1), то в першій групі на цей час даний показник складав у середньому 26,30,5%, що було у межах норми (P<0,05). Щодо значення ІП, то в першій групі цей показник складав у середньому 24,41,2%, тобто під впливом імунореабілітації з використанням манасу зростав удвічі (P<0,01); в той же час у другій групі він дорівнював лише 16,60,9% (кратність збільшення 1,3 рази; P<0,05). Значення ФЧ у реконвалесцентів, які отримували манакс, після лікування становило 3,80,05 (при нормі 4,00,15; P<0,05), тоді як у другій групі вірогідної різниці між цим показником до і після імунореабілітації не відмічено (з 2,60,15 до 2,80,06; P>0,05). Сумарно у 35 (83,3%) перехворілих, які отримували манакс, на момент закінчення імунореабілітації показники ФАМ досягали нижньої межі норми, у 4 (9,5%) реконвалесцентів відмічалася чітко виражена тенденція до покращання і у решти (3 осіб -7,2%) – лише помірно виражена позитивна динаміка.

У клінічному плані було відзначено, що в першій групі обстежених поряд з нормалізацією або поліпшенням імунологічних порушень у періоді реконвалесценції, значно скорочувалася тривалість збереження післяінфекційної астенії. Дійсно, після завершення імунореабілтації манаксом явища післяінфекційної астенії мали місце у 11 (18,3 %) перехворілих другої групи і лише у 4 (4,7 %) реконвалесцентів з першої групи, тобто майже в чотири рази менше.

Проведення лабораторних досліджень у реконвалесцентів з наявністю збереження СМІ дозволило також встановити позитивний вплив протефлазиду та кремнеземних ентеросорбентів на динаміку вивчених біохімічних та імунологічних показників вже 10-14-й добу від початку імунореабілітації. Концентрація ЦІК на момент завершення курсу імунореабілітації у реконвалесцентів першої групи знижалася з чіткою тенденцією до нормалізації їх молекулярного складу. Рівень загальних ЦІК в сироватці крові достовірно зменшувався по відношенню до початкового значення в середньому в 1,4 рази (Р<0,01) і досягав верхньої межі норми. При вивченні молекулярного складу ЦІК було встановлено, що в першій групі спостерігалося зниження вмісту середньо- та дрібномолекулярних ЦІК в 1,5 рази (Р<0,05). Отримані дані свідчили про зникнення вихідних імунних розладів у більшості (48 осіб – 92,3%) реконвалесцентів першої групи, а в клінічному плані характеризувалися зникненням астенічного або астено-невротичного синдрому та підвищенням працездатності. Решта 4 (7,7%) реконвалесцентів, у яких на цей час залишалися імунологічні зсуви, потребувало повторних курсів імунореабілітації.

У той же час, у реконвалесцентів другої групи відмічалася значно менш виражена позитивна динаміка щодо нормалізації рівня і молекулярного складу ЦІК у сироватці крові. Так, концентрація загальних ЦІК зменшилася в 1,2 рази (Р<0,05) відносно початкового рівня, а вміст середньомолекулярних і дрібномолекулярних імунних комплексів у 1,3 рази (Р>0,05).

При повторному дослідженні рівня СМ у реконвалесцентів першої групи після завершення курсу імунореабілітанії, відбувалося суттєве його зниження (в 3,3 рази; Р<0,01), а через 6 місяці він досягав норми. Істотне зниження вираженості СМІ наприкінці курсу імунореабілітації в першій групі відмічено у 89,6% випадків і повна його ліквідація – у 10,4% пацієнтів. У реконвалесцентів другої групи кратність зниження рівня СМ у порівнянні з вихідними значеннями склало 1,5 разів, що було вірогідно менше, ніж у реконвалесцентів першої групи (Р<0,05) і в 2,6 разів вище норми. Майже через 6 місяців після перенесеного ЕП, незважаючи на певний клінічний ефект проведеного лікування, у переважної більшості обстежених реконвалесцентів (40 осіб - 66,7%) значення даного показника складало лише 0,90,06 г/л, тобто було вище норми в 1,7 рази (рис. 3).

Рис.3 Вплив комбінації ентеросербентів та протефлазиду на рівень СМ у реконвалесцентів ЕП.

Таким чином, використання комбінації протефлазиду та кремнеземних ентеросорбентів у комплексі медичної реабілітації зменшує тривалість післяінфекційного астенічного синдрому, обумовлює прискорення нормалізації деяких лабораторних показників, а саме рівня СМ, ЦІК, вмісту середньомолекулярної фракції імунних комплексів. Це дозволяє вважати запропонований метод медичної реабілітації хворих на тяжку форму ЕП патогенетично обґрунтованим та клінічно доцільним.

Loading...

 
 

Цікаве