WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Рис. 1. Динаміка СІФ (МО/мл) у хворих на ЕП.

Так, у пацієнтів із середньотяжким перебігом ЕП вміст СІФ у середньому складав 10,11,0 МО/мл (P<0,01), у пацієнтів, в яких розвинулися ускладнення – 8,51,4 МО/мл, а при тяжкому неускладненому перебігу хвороби – до 13,21,3 МО/мл (Р<0,05). В періоді ранньої реконвалесценції відбувалося зниження рівня СІФ у всіх обстежених з неускладненим перебігом паротиту, тоді як при наявності ускладнень зберігався стабільно високий рівень даного показника.

Концентрація α-ІФН наприкінці тижня у хворих на ЕП зростала при середньотяжкому перебігу хвороби до 15,41,4 пг/мл (Р<0,05), у той же час при тяжкому та ускладненому перебігу було зареєстрована лише тенденція до підвищення рівня α-ІФН – 7,90,4 пг/мл і 6,00,3 пг/мл відповідно (при нормі 17,90,4 пг/мл; Р<0,01). Щодо концентрації γ-ІФН у хворих на ЕП, то її зростання було зареєстровано лише в пацієнтів з неускладненим середньотяжким перебігом ЕП у середньому в 1,2 рази відносно вихідного рівня (46,40,9 пг/мл; Р<0,01), тоді як у хворих з тяжким або ускладненим перебігом зберігалися низькі значення цього показника. Ймовірно, стабільно низький рівень γ-ІФН у таких хворих є однією з причин обтяження клінічного перебігу хвороби та розвитку специфічних ускладнень паротиту.

Встановлено, що вже на початку захворювання на ЕП виявляється суттєвий дисбаланс цитокінового профілю, який мав чітку залежність від тяжкості та характеру клінічного перебігу ЕП (табл. 2). Вміст IL-2 у сироватці крові пацієнтів із середньотяжким перебігом ЕП був підвищений у середньому в 2,1 рази, а при тяжкому перебігу - в 3,2 рази, при наявності ускладнень – майже в 4 рази (Р<0,001).У хворих із сполученим ураженням статевих та підшлункової залоз (орхіт + панкреатит) при значно вираженому інтоксикаційному синдромі відмічалося суттєве зростання рівня IL-2. При цьому ступінь підвищення рівня IL-2 чітко корелював із кратністю зниження кількості CD4+-клітин (r=-0,682). Так, максимальне зниження кількості Т-хелперів/індукторів (CD4+) відмічалося у хворих з наявністю специфічних ускладнень, особливо при їх поєднаному розвитку (орхоепідидиміт + панкреатит). Було встановлено підвищення ФНПα в сироватці крові у хворих на ЕП. Так, при середньотяжкому перебігу паротиту вміст ФНПα в сироватці крові в середньому перевищував норму в 2,1 рази (P<0,01), а при тяжкому перебігу хвороби – в 2,4 рази (Р<0,01). При цьому, максимально високий вміст ФНПα виявлено у хворих з тяжким перебігом ЕП та наявністю ускладнень. У гострий період хвороби виявлено зниження вмісту IL-4 у сироватці крові, ступінь якого залежав від тяжкості клінічного перебігу ЕП та наявності чи відсутності специфічних ускладнень. У хворих з тяжким перебігом паротиту кратність зниження рівня IL-4 відносно норми у середньому складала 3,2 рази (Р<0,01), тоді як у хворих із середньотяжким перебігом – в, 2,1 рази (Р<0,05), а у пацієнтів з наявністю ускладнень - в середньому 3,7 рази (P<0,01).

Таблиця 2

Вміст деяких цитокінів у сироватці крові хворих на ЕП (Mm)

Цитокіни

Норма

(n=30)

Перебіг ЕП

середньотяжкий

(n=32)

тяжкий

(n=31)

ускладнений (n=31)

ФНП, пг/мл

96,04,5

206,17,2***

109,31,6*

227,513,1***

118,32,2**

312,014,5***

338,111,8**

IL-2, пг/мл

58,01,8

120,44,1***

72,60,9**

184,16,4***

93,21,2 **

226,812,8***

142,64,7**

IL-4, пг/мл

47,21,6

22,81,6*

47,91,3

14,80,7**

26,50,9*

12,70,4 **

23,60,7*

Примітка: вірогідність різниці показників вирахувана відносно норми при Р>0,05 - *; Р<0,05 - ** та Р<0,001 - ***; в чисельнику – значення показника на 1-2 добу, у знаменнику – напри-кінці тижня від початку хвороби.

При повторному обстеженні на 5-7 день хвороби було встановлено, що в переважної більшості хворих із середньотяжким перебігом (25 чол., 86,2%) концентрація IL-2 знижалася в 1,7 рази та у третини (10 чол.) пацієнтів з тяжким перебігом ЕП майже удвічі у порівнянні з вихідним рівнем (Р<0,01). В той же час у всіх пацієнтів з наявністю специфічних ускладнень ЕП і у решти (6 осіб – з середньотяжким і 21 хворих – з тяжким) обстежених з неускладненим перебігом вміст цитокіну залишався підвищеним і мав лише незначну або помірну тенденцію до зниження. В клінічному плані у таких хворих спостерігалася затяжна реконвалесценція з чітко вираженим синдромом післяінфекційної астенії. Встановлено також, що у пацієнтів, в яких розвинулися специфічні ускладнення паротитної інфекції, мало місце максимальне підвищення вмісту ФНПα - в середньому в 3,5 рази (Р<0,01). Водночас у хворих з неускладненим перебігом паротитної інфекції відмічалося суттєве зниження рівня цитокіну. Отже, суттєве зростання рівня прозапальних цитокінів (ФНПα, IL-2) у крові є прогностично несприятливим показником можливого розвитку специфічних ускладнень ЕП. Концентрація ІL-4 підвищувалася у порівнянні з початково зниженим рівнем, при чому найбільше зростання цього показника (в 2,1 рази) відзначено при середньотяжкому перебігу хвороби, при тяжкому – в 1,8 рази (Р<0,05), у пацієнтів з клінічно маніфесними ускладненнями - в 1,9 рази (Р<0,05).

Враховуючи залежність продукції цитокінів, зокрема інтерфероногенезу, від стану процесу пероксидації ліпідів, можна припустити, що зниження концентрації α- і γ-ІФН у сироватці крові пов`язано з метаболічними порушеннями в клітинних мембранах та накопиченням у крові продуктів вільнорадикального окислення та СМ. Рівень СМ у обстежених хворих закономірно підвищувався, причому максимальні значення даного показника (2,860,15 г/л) були зареєстровані при наявності специфічних ускладнень (особливо двобічному орхоепідидиміту або серозному менінгіту), що перевищувало норму в 5,5 рази (Р<0,001). У хворих з тяжким перебігом хвороби рівень СМ склав у середньому 2,560,12 г/л при нормі 0,520,05 г/л (Р<0,01), при середньотяжкому перебігу ЕП показник СМ також збільшувався за норму в 2,4 рази і досягав 1,250,11 г/л (Р<0,05).

У хворих з тяжким перебігом паротиту мало місце суттєве зростання показників ПОЛ на тлі зниження активності ферментів системи АОЗ. Так, про посилення процесів пероксидації ліпідів при ЕП поряд усього судили за істотним підвищенням рівня основних метаболітів ПОЛ – ДК і МДА у сироватці крові. Концентрація ДК при середньотяжкому перебігу ЕП була збільшеною в 1,4 разів до 13,60,3 мкмоль/л при нормі 9,80,3 мкмоль/л (Р<0,05), тяжкому – 2,3 рази та при розвитку ускладнень – 1,7 рази (Р<0,01). Відзначено також зростання концентрації у сироватці крові кінцевого метаболіту пероксидації ліпідів – МДА. При цьому у хворих з тяжким та ускладненим перебігом ЕП відмічалося підвищення його рівня в середньому в 2,6 рази (при нормі 3,60,2 мкмоль/л; P<0,001), а при середньотяжкій формі паротитної інфекції вміст МДА зростав в 1,9 рази (Р<0,01). Встановлено також достовірне підвищення показника ПГЕ, який перевищував норму при середньотяжкій формі ЕП в 2,0 рази (при нормі 3,10,3%; Р<0,05), а при тяжкій – в 5,4 рази та ускладненій в 5,2 рази (Р<0,01).

При дослідженні активності ферментів системи АОЗ було виявлено, що при середньотяжкій формі ЕП активність КТ знижалася в середньому 1,25 рази (Р<0,05), при тяжкому перебігу хвороби - в 1,5 рази (Р<0,01) та при наявності ускладнень – в 1,6 рази (при нормі 3565 МО/мгHb; Р<0,01). При цьому індивідуальний аналіз свідчить, що у хворих на ЕП в гострий період мали місце різноспрямовані зміни активності КТ: помірне зниження (280-340 МО/мг Нb) було у 80 (42,1%) хворих, суттєве зниження (208-279 МО/мг Нb) – у 71 (37,3%) пацієнтів, помірне підвищення (365-389 МО/мг Нb) – у 23 (12,2%) обстежених та суттєве зростання (390-404 МО/мг Нb) - 16 (8,4%) спостережень. Виявлена також чітка тенденція до зниження активності СОД. Так, у пацієнтів з тяжким перебігом ЕП даний показник знижувався у середньому в 1,6 рази (при нормі 28,21,2 МО/мгHb; Р<0,01) і у хворих з наявністю специфічних ускладнень - в 1,7 рази (Р<0,01), тоді як у хворих із середньотяжкою формою хвороби відмічалася лише тенденція до зменшення активності СОД. Індивідуальний аналіз показав, що у разі розвитку специфічних ускладнень, особливо при сполученому ураженні статевих та підшлункової залоз зниження активності ферментів системи АОЗ було ще більш виражено: показник КТ складав у середньому 2166 МО/мг Нb (Р<0,001) та СОД – 11,40,7 МО/мг Нb (Р<0,001).

Рівень ВГ у хворих на тяжку форму ЕП суттєво знижався у середньому в 3 рази (при нормі 1,46/0,05 ммоль/л; Р<0,001), поряд з цим вміст ОГ у крові був підвищеним у 1,8 рази відповідно до норми 0,250,02 ммоль/л (P<0,01). У хворих з середньотяжким перебігом ЕП рівень ОГ та ВГ був межах вікової норми. Коефіцієнт ВГ/ОГ у обстежених хворих був вірогідно зниженим. Найбільше зменшення цього показника (у 9 разів) відзначено при ускладненому перебігу ЕП, тоді як при тяжкому кратність зниження коефіцієнту стосовно норми склала 5,4 рази (1,090,03; Р<0,01), при середньотяжкому - у 2,1 рази (2,810,04; Р<0,05). Таким чином, до початку лікування у хворих на ЕП було встановлено підвищення процесів ПОЛ та пригнічення активності ферментів системи АОЗ, яке найбільш виражене при тяжкому та ускладненому перебігу паротитної інфекції. Тому інтегральний коефіцієнт Ф, що характеризує співвідношення прооксидантних та антиоксидантних властивостей крові у хворих з тяжкою формою ЕП був знижений в середньому в 7,3 рази (Р<0,001), при наявності специфічних ускладнень – в 7,8 рази (Р<0,001), що свідчить про виражений дисбаланс показників ПОЛ/АОЗ.

В гострому періоді ЕП відбувається суттєве підвищення вмісту ЦН у сироватці крові, що приводило до дисбалансу в даній системі. При цьому переважно зростав рівень цАМФ. Кратність його підвищення при тяжкій формі хвороби складала в середньому 2,4 рази (Р<0,001) і при наявності специфічних ускладнень – майже 3 рази (при нормі 12,060,5 нмоль/л), на тлі помірного збільшення вмісту цГМФ. Такий дисбаланс у системі ЦН характеризувався підвищенням коефіцієнту цАМФ/цГМФ у переважної більшості обстежених хворих при тяжкому і ускладненому перебігу хвороби в 1,4 рази (Р<0,01), тоді як у хворих при середньотяжкій формі ЕП відбувалася лише тенденція до зростання цього показника. Отже, кратність збільшення цАМФ/цГМФ відповідала ступеню тяжкості клінічного перебігу ЕП.

Прогнозування та своєчасна діагностика специфічних ускладнень, особливо ураження статевих залоз у чоловіків є актуальною задачею, оскільки у 25-30% чоловіків молодого віку, ЕП приводить до розвитку вторинного непліддя. В плані ризику розвитку ускладнень було проведено комплексне клініко-лабораторне обстеження хворих чоловіків з наявністю та відсутністю ураження статевих залоз. При математичній обробці отриманих даних встановлено наявність корелятивного взаємозв`язку між низкою імунологічних та біохімічних показників, що вказувало на спільність патогенетичних механізмів розвитку їхніх зсувів при ЕП. Зокрема, мав місце позитивний кореляційний зв`язок між концентрацією середньомолекулярної фракції ЦІК та рівнем СМ (r=+0,642), між концентрацією ДК та рівнем СМ (r=+0,613), між концентрацією СІФ та IL-2 (r=+0,552), зворотна кореляційна залежність зареєстрована між рівнями ІІ та ІП (r= -0,624), показниками ІІ та РБТЛ (r = –0,620), між вмістом прозапального (IL-2) та протизапального (IL-4) цитокінів (r=-0,676), між інтегральним показником Ф та рівнем СМ (r=-0,564).

Loading...

 
 

Цікаве