WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Вираженість аутоімунних реакцій аналізували за допомогою РГМЛ при її постановці капілярним методом з тканинними аутоантигенами. В роботі були використані антигени з тканини привушної слинної залози (СЗ), тимусу (ТА), яєчка (ЯА), підшлункової залози (ПЗА), м`якої мозкової оболонки (МОА) та ліпопротеїду печінки людини (ЛПЛ), що готувалися з відповідних органів чоловіка молодого віку з О (І) резус-негативною групою крові, який загинув від випадкової травми, методом водно-сольової екстракції (Е.Ф.Чернушенко, 1985) і були стандартизовані по білку в межах 1 – 2 % методом Lowry. При постановці РГМЛ обчислювали міграційний індекс (МІ). Аутоантитіла до антигенів ПЗ та тестикул визначали твердофазним ІФА за методикою виробника. Для визначення аутоантитіл до антигену з тканини ПЗ використовували комерційні набори фірми „The Binding Site" (Великобританія), аутоантитіла до антигену з тканини тестикул – „CIS Bio International" (Франція).

Для оцінки вираженості СМІ вивчали концентрацію СМ у сироватці крові (В.В.Ніколайчик та співавт., 1991). Інтенсивність пероксидації ліпідів оцінювали за вмістом у крові кінцевого продукту ПОЛ – малонового диальдегиду (МДА) та проміжних речовин - дієнових кон'югатів (ДК), рівень яких вивчали спектрофотометрично, а також за показником перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ). Для характеристики системи глутатіону аналізували вміст його фракцій – ВГ і ОГ у сироватці крові (Г.Ю.Мальцев та співавт., 2002). Активність ферментів системи антиоксидантного захисту (АОЗ) – каталази (КТ) та супероксиддисмутази (СОД) досліджували спектрофотометрично. Обчислювали інтегральний індекс Ф, що віддзеркалює співвідношення прооксидантних та оксидантних властивостей крові, як співвідношення СОДКТ/МДА (С.Чеварі та співавт., 1991). Концентрацію ЦН в плазмі крові вивчали у 102 хворих радіоімунним методом з використанням стандартних наборів "Cylcik AMP RIA KIT" та "Cylcik GMP RIA KIT" виробництва фірми "Amersham" (Великобританія) .

Для виявлення найбільш суттєвих у прогностичному плані лабораторних показників було застосовано математичний аналіз з використанням сучасних компютерних технологій. При цьому на першому етапі було порівняно імунологічні та біохімічні показники в двох групах хворих на ЕП – з наявністю ураження статевих залоз або підшлункової залози (130 осіб віком від 17 до 30 років) та з їх відсутністю (120 чоловік того ж віку). Кожний обстежений був математично описаний не менш як 43 ознаками, що характеризували імунний та метаболічний статус пацієнта. При цьому, якщо у хворого мала місце та чи інша з вказаних ознак, вона була визначена як 1, якщо ознака була відсутня - 0. Отже, в результаті обрахування чисельних даних будували дві бінарні таблиці для класів ознак А1 та А2, після чого починали оцінювати значущість різниць. З початку виділяли ті ознаки, різниця між якими є статистично значуща. З цією метою було використано точний метод Фішера, оскільки критерій Фішера може бути пристосовуватися для даних, які представлені двома градаціями (1 або 0, тобто "так" чи "ні"). У подальшому підраховували імовірність прийняття невірної гіпотези для кожної з ознак. Розрахунок проводили за таблицями факторіалів (П.Г. Бітюцький та співавт., 1995; Д.Г. Альтман та спіавт., 2001).

Статистичну обробку одержаних результатів здійснювали на базі обчислювального центру Східно-Українського Національного університету ім. В.І. Даля на персокомп'ютері Intel Pentium ІІІ 800 за допомогою багатофакторного дисперсійного аналізу з використанням пакетів ліцензійних програм Microsoft Office 97, Microsoft Exel Stadia 6.1/ propf та Statistіca, а також "нейронних мереж" для прогнозування ймовірності розвитку ускладнень ЕП..

Отримані результати та їх обговорення. Клінічний перебіг ЕП у всіх обстежених був типовим й характеризувався гострим початком захворювання, пропасницею, іншими симптомами інфекційного токсикозу (загальна слабкість, нездужання, зниження апетиту, міальгії), збільшенням та болісністю привушних слинних залоз. Підвищення температури тіла до 38,1-40,20С було у 81,9% хворих, у 4,0% обстежених спостерігався підйом температури вище 40,30С, а у решти (14,1%) пацієнтів температура тіла була субфебрільною. Таким чином, у 85,9% госпіталізованих хворих на ЕП спостерігалося значне підвищення температури тіла. Тривалість пропасниці до 5 діб мала місце у 46,7% хворих, 6-8 діб - у 40,1%, у решти (13,2%) хворих період збереження пропасниці тривав 9 діб і довше. При неускладненому перебігу ЕП (61,7% хворих) реєструвалася переважно однохвильова лихоманка, у 38,3% обстежених – двох- і трьохвильова, що було пов`язано із залученням до запального процесу крім привушних ще інших слинних залоз або інших залозистих органів з розвиткуом орхіту, орхоепідидиміту або панкреатиту. Симптом Мурсу був позитивним у всіх пацієнтів з тяжким і у 94,8% із середньотяжким перебігом ЕП, у решти відмічалася гіперемія слизової оболонки ротоглотки з посиленням судинного рисунку. Крім привушних слинних залоз у 5,1% обстежених були уражені також підщелепні слинні залози.

Імунні зсуви у хворих, що були під наглядом, принципово характеризувалися Т-лімфоцитопенією, дисбалансом субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, зниженням кількості циркулюючих Т-хелперів/індукторів (CD4+), у той час як рівень Т-супресорів/кілерів (CD8+) у більшості обстежених хворих залишався в межах норми або помірно знижався, у зв'язку з чим імунорегуляторний індекс Th/Ts (CD4/CD8) був також переважно знижений. Індивідуальний аналіз імунограм показав, що зменшення абсолютної кількості CD3+- та CD4+-лімфоцитів було найбільш виражено при тяжкому перебігу ЕП з розвитком клінічно маніфестних ускладнень (орхіту або орхоепідіміту у чоловіків, оофориту у жінок та панкреатиту). Максимальні зсуви клітинних показників імунітету відмічалися у хворих із серозним менінгітом. Виявлено помірне зниження кількості В-клітин (CD22+) при тяжкому перебігу ЕП та у частини хворих з ускладненими формами ЕП, в той час як при неускладненому середньотяжкому перебігу паротитної інфекції воно відповідало нижній межі норми. Дефіцит антитілопродукуючих лімфоцитів супроводжувався пригніченням також функціональної активності В-клітин, що виражалося у зниженні концентрації Іg основних класів у значної частини хворих з тяжким та ускладненим перебігом ЕП. Поряд з цим відмічалося пригнічення функціональної активності Т-лімфоцитів за даними РБТЛ. Отже, отримані дані свідчать, що в обстежених хворих на ЕП, особливо при тяжкому та ускладненому перебігу хвороби, має місце розвиток вторинного імунодефіциту, який характеризується дефіцитом циркулюючих Т-хелперів/індукторів (CD4+) та зниженням імунорегуляторного індексу CD4/CD8 на тлі загальної Т-лімфоцитопенії.

Було встановлено також суттєве зниження показників ФАМ, особливо ФІ, ФЧ та ІП, ступінь якого залежала від тяжкості перебігу ЕП і характеру захворювання (наявність або відсутність ускладнень). У хворих з тяжким перебігом ЕП відмічалося зниження ФЧ в середньому в 1,8 рази, ФІ - в 2 рази та ІП – в 2,5 разів відносно норми (Р<0,01). При середньотяжкому перебігу хвороби зареєстровано зниження ФІ в 1,6 (Р<0,05), ФЧ та ІП – 1,3 рази (P<0,05). Отже, при тяжкому перебігу ЕП фагоцитарні показники, особливо ІП, були знижені набагато більш істотно, ніж при середньотяжкій формі паротитної інфекції. Суттєве зниження ІП свідчило про незавершеність процесу фагоцитозу, що сприяло посиленню імунного дисбалансу і, можливо відігравало певну патогенетичну роль у розвитку ускладнень ЕП.

У гострому періоді ЕП у всіх хворих відмічалося підвищення загальної концентрації ЦІК у сироватці крові, ступінь якого залежала від тяжкості клінічного перебігу захворювання та наявності ускладнень. Так, загальний рівень ЦІК при середньотяжкому перебігу паротиту зростав у середньому в 1,4 рази до 2,560,09 г/л при нормі 1,880,09 г/л (Р<0,001), при тяжкому перебігу ЕП – в 2,3 рази (4,250,15 г/л; Р<0,001), при ускладненому - в 2,2 рази (4,140,15 г/л; Р<0,001). У всіх обстежених хворих мали місце суттєві зсуви у молекулярному складі ЦІК У пацієнтів з середньотяжкою формою паротитної інфекції відмічалось помірне підвищення вмісту середньо- та дрібномолекулярних ЦІК - у середньому в 1,6 і 2,3 разів (Р<0,01) відповідно, тоді як при тяжкому перебігу хвороби зростання рівня цих найбільш токсигенних фракцій ЦІК відбувалося відповідно в 3,2 і 2,7 рази (Р<0,01). Водночас питома вага великомолекулярних ЦІК знижалася при середньотяжкому перебігу ЕП майже в 1,8 разів, а при тяжкому – в 2,1 рази відносно норми. При наявності специфічних ускладнень концентрація середньо- та дрібномолекулярних ЦІК зростали більш ніж в 1,5 рази (Р<0,01), в той же час питома вага великомолекулярних ЦІК знижувалася в середньому в 2,2 рази (Р<0,01). Таким чином, максимальне підвищення концентрації ЦІК у сироватці крові відмічається групі хворих з ускладненим перебігом ЕП.

Зміни концентрації Ig сироватки крові основних класів - А, М, G у гострому періоді ЕП залежали від тяжкості перебігу захворювання та наявності ускладнень. Концентрація Ig G у більшості обстежених хворих з неускладненим перебігом ЕП помірно знижалася (175 осіб; 90,2%), у той час, як у решти 19 (9,8%) пацієнтів відмічалося незначне підвищення рівня Ig G у крові. Зниження концентрації Ig G в середньому в 1,5 разів відмічено також у хворих з ускладненим перебігом ЕП. У хворих на тяжку або ускладнену форми ЕП (35,9% і 54,1% відповідно) виявлялося також зменшення концентрації Ig A в середньому в 1,4 рази (при нормі 1,650,1 г/л; Р<0,05), тоді як у решти пацієнтів мало місце підвищення даного показника (в середньому в 1,5 рази, що дорівнювало 2,480,09 г/л; P<0,01). У 76 пацієнтів (82,6%) концентрація Ig М була суттєво знижена і складала в середньому 0,90,08 г/л, тобто була в 2,2 рази нижче за норму, тоді як у 13,7% обстежених, концентрація Ig М у гострий період ЕП була помірно підвищена або зберігалася в межах норми. Індивідуальний аналіз показів, що максимальне зниження концентрації Ig М спостерігалося у хворих з тяжким перебігом ЕП, у яких розвинулися ускладнення (паротитний орхіт, орхоепідидиміт, оофорит, панкреатит). Найбільш виражена дисімуноглобулінемія мала місце у хворих на паротитний менінгіт.

Рівень ПІФ у пацієнтів зі середньотяжким перебігом ЕП був на верхній межі норми, тоді як при тяжкому перебігу паротиту спостерігалося його підвищення в середньому в 2,2 рази (при нормі 1,050,01; P<0,01). Показово, що підвищення рівня ПІФ в сироватці крові, як правило, співпадало з вираженою дисімуноглобулінемією та пригніченням ФАМ. При паралельному вивченні динаміки концентрації SH-груп у гемолізаті крові хворих на паротитну інфекцію була встановлена аналогічна закономірність. Дійсно, в гострий період ЕП у всіх обстежених мало місце помірне підвищення концентрації SH-груп. Так, при середньотяжкому перебізі ЕП у 1,3 рази відносно норми (Р<0,05), при тяжкому перебігу – в 2,8 рази (Р<0,01), а при наявності ускладнень – в 2,1 рази. Суттєве зростання рівня SH-груп у крові у хворих на ЕП свідчило про надлишкове накопичення в крові дрібномолекулярних сполук, що вміщують вільні високореактивні сульфгідрильні групи, які є біохімічним субстратом ПІФ.Відомо, що накопичення ПІФ у крові сприяє гальмуванню продукції Ig M та руйнуванню вже створеного Ig M (Н.В.Журавльова, 1985, 1992). Отже, саме підвищеним рівнем ПІФ можливо пояснити, тому в більшості хворих з тяжким та ускладненим перебігом ЕП була знижена концентрація Ig M у крові.

Для з`ясування можливості сенсибілізації циркулюючих в крові іммунокомпетентних клітин до тканинних аутоантигенів були вивчені показники РГМЛ. Встановлено, що МІ РГМЛ зі всіма вивченими аутоантигенами були зниженими у всіх хворих на ЕП, але у різному ступені (табл. 1).

Loading...

 
 

Цікаве