WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Основні результати проведених досліджень впроваджено в лікувальну практику інфекційних відділень лікувальних установ мм. Луганська, Донецька, Запоріжжя, Одеси, а також використовуються у навчальному процесі на кафедрах клінічної імунології та інфекційних хвороб у 7 медичних навчальних закладах України – Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця, Луганському, Донецькому, Одеському державних медичних університетах, Київській, Харківській та Запорізькій медичних академіях післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно провела у повному обсязі імунологічні дослідження по темі дисертації, а також клінічне обстеження щодо ефективності розроблених способів імунокорекції та імунореабілітації хворих на ЕП. Безпосередньо брала участь у біохімічному обстеженні пацієнтів, що були під наглядом. Здійснила статистичну обробку отриманих результатів та їх аналіз, сформулювала висновки роботи та практичні рекомендації, проводила їх упровадження до клінічної практики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації докладалися та обговорювалися на науково-практичній конференції "Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні" (Полтава,1996); І Національному конгресі України з імунології, алергології та імунореабілітації (Алушта, 1998); V (Тернопіль, 1998) та VI (Одеса, 2002) з'їздах інфекціоністів України; ІV Українській науково-практичній конференції з актуальних питань алергології, клінічної та лабораторної імунології (Київ, 1999); науково-практичних конференціях "Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб" (Львів, 2000), "Нейроінфекції та інші інфекційні хвороби" (Харків, 2001) та "Проблеми епідеміології, діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб" (Київ, 2002); VI з'їзді Всеукраїнського лікарського товариства (Чернівці, 2001); республіканських науково-практичних конференціях "Епідеміологія, імунопатогенез, діагностика та лікування TORCH-інфекції" (Київ, 2001, 2002, 2003, 2004); науково-практичних конференціях Українського товариства фахівців з імунології, алергології та імунореабілітації (Київ, 2002, 2004, 2005); І з'їзді алергологів України (Київ, 2002); IX конгресі СФУЛТ (Луганськ, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Керовані інфекції" (Івано-Франківськ, 2003); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Імунокорекція інфекційних хвороб" (Тернопіль, 2005); І Всеукраїнській науковій конференції „Методологічні аспекти регуляції антигенструктурного гомеостазу нервовою, ендокринною та іменною системами" (Запоріжжя, 2005); засіданнях Луганських обласних асоціацій клінічних імунологів та інфекціоністів (Луганськ, 1999, 2002, 2004, 2005).

Публікації. Результати дослідження опубліковані у 31 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 10 одноосібних); 14 тезах доповідей; увійшли до Реєстру галузевих нововведень МОЗ України; отримано 10 патентів України на винаходи (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 293 сторінках машинопису; включає вступ, огляд літератури, 6 розділів власних досліджень, аналіз та узагальнення отриманих результатів, висновки та практичні рекомендації. Список використаних джерел складають 310 робіт кирилицею та 161 латиницею. Матеріали дисертації ілюстровано 80 таблицями, 21 рисунками та 24 клінічними спостереженнями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Під спостереженням знаходилося 668 хворих на ЕП віком від 18 до 35 років, переважали чоловіки (536 осіб, 80,2%). Діагноз ЕП був встановлений на підставі клініко-епідеміологічних та серологічних обстежень. Однобічне ураження привушних слинних залоз відмічено у 187 хворих (28,0%), двобічне - у 481 (72,0%) обстеженних. Середньотяжкий перебіг ЕП був у 307 (46,0%) хворих, тяжкий - у 361 (54,0%) пацієнтів, при цьому у 227 (34,0%) осіб (98 – зі середньотяжким та 129 – тяжким перебігом хвороби) діагностовано ускладнені форми ЕП: паротитні орхіти або орхоепідидиміти у 132 чоловіків (з них однобічні – у 84 чол., двобічні – у 48 осіб), оофорити у – 18 жінок, паротитний панкреатит – у 44 осіб, серозний менінгіт – у 46 хворих. Значна кількість хворих з ускладненими формами паротитної інфекції серед обстежених пов`язана з тим, що такі пацієнти спеціально відбиралися в період спалахів ЕП для проведення в них імунологічних досліджень.

Обстежені хворі були розподілені на дві групи: основну (329 осіб) та групу зіставлення – (339 пацієнтів), які рандомізовані за статтю, віком, тяжкістю клінічного перебігу хвороби. В обох групах призначали детоксикуючі (глюкозо-сольові розчини, реополіглюкін), жарознижуючі, антигістамінні (супрастін або діазолін) препарати, антиоксиданти (аскорутин, аєвіт), фізіотерапевтичні засоби на уражену слинну залозу (солюкс або УВЧ). Пацієнти основної групи отримували також імуноактивні препарати: ербісол – 92 (27,8%), циклоферон – 95 (28,9%) або комбінацію циклоферону та ербісолу – 142 (43,3%). В якості жарознижуючого та протизапального засобу 106 пацієнтам основної групі призначали амізон по 0,5 г 3 рази на день. При розвитку паротитного орхіту місцево на шкіру мошонки застосовували аплікації мазі "Мефенат" 2-3 рази на добу протягом 5-7 діб поспіль, а при наявності паротитного панкреатиту вводили амбен усередину після їжі по 0,25 г 3-4 рази на добу протягом 7-10 діб та при більш тяжкому перебігу панкреатиту – контрікал внутрішньовенно по 30-40 тис. МО 2-3 рази на добу протягом 3-5 діб. Імуноактивні препарати хворі починали отримувати одразу після надходження до стаціонару, частіше на другу добу захворювання. Ербісол вводили по 2 мл внутрішньом'язово 1-2 рази в день протягом 10-15 діб поспіль та циклоферон по 2,0 мл 12,5% розчину один раз на добу 5 діб поспіль, у подальшому по 2,0 мл через день, ще 5 ін'єкцій препарату.

Хворим, що перенесли тяжкий або ускладнений перебіг ЕП, та в яких зберігався астенічний або астено-невротичний синдроми на тлі імунодефіцитного стану, у періоді реконвалесценції здійснювали імунореабілітацію: 85 пацієнтам призначали манакс по 90 мг тричі на добу усередину протягом 2-3 тижнів поспіль залежно від динаміки імунологічних лабораторних показників та 52 - протефлазид по 8-10 крапель усередину тричі на добу протягом 12-14 діб поспіль з одночасним введенням кремнеземного ентеросорбенту сіларду П у вигляді 2% водної суспензії усередину по 200-250 мл 3 рази на добу протягом 5-7 діб. Диспансерне обстеження хворих, які були під наглядом, проводили протягом 1 року після завершення курсу лікування поряд із здійсненням імунологічного моніторингу.

Лабораторне обстеження, крім загальноприйнятого (клінічний аналіз крові і сечі, цукор крові, амілаза крові та сечі, загальний рівень білка та його фракцій), включало також низку імунологічних та біохімічних тестів. З імунологічних показників вивчали кількість Т(CD3+)-, В(CD22+)-лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів/індукторів (CD4+) і Т-супресорів/кілерів (CD8+) у цитотоксичному тесті з моноклональними антитілами (МКАТ). Використовували комерційні МКАТ класів CD3, CD4, CD8 і CD22 НВЦ "МедБиоСпектр" (РФ – Москва). Функціональну активність Т-лімфоцитів вивчали за допомогою РБТЛ при її постановці мікрометодом з використанням в якості неспецифічного мітогену ФГА. У 165 хворих досліджували ФАМ чашечковим методом з вивченням фагоцитарного числа (ФЧ), фагоцитарного індексу (ФІ), індексу атракції (ІА) та індексу перетравлення (ІП). В якості тест-об'єкту фагоцитозу використовували живу добову культуру Staph. aureus (штам 505). Концентрацію ЦІК вивчали методом преципітації в розчині поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон; молекулярний склад ЦІК – шляхом диференційованої преципітації в 2%, 3,5% та 6% розчинах ПЕГ (В.М.Фролов та співавт., 1990). Вміст Ig класів A, M, G у сироватці крові оцінювали методом радіальної імунодифузії в гелі (Mancini G. et. al., 1965). Досліджували динаміку природного інгібуючого фактору (ПІФ) у сироватці крові класичним методом Н.В. Журавльової (1985) в реакції інгібіції активності сироваткових макромолекулярних антитіл (РІА), при цьому обчислювали індекс інгібіції (ІІ) РІА. Із врахуванням того, що ефективним біохімічним субстратом ПІФ є вільні високореактивні SH-групи, визначали їхній рівень у гемолізаті крові спектрофотометрично. Інтерфероновий статус та вміст цитокінів вивчали у 96 хворих на ЕП за допомогою ІФА. При цьому визначення титрів сироваткого інтерферону (СІФ) досліджували мікрометодом (І.В.Дзюблик та співавт., 2001), активність СІФ виражали у міжнародних одиницях на 1 мл (МО/мл). Дослідження цитокінів проводили на імуноферментному аналізаторі фірми "Sanofi Diagnostics Pasteur" PR 2100 (Франція). Концентрацію α- і γ-ІФН вивчали за допомогою сертифікованих в Україні тест-систем виробництва НПО "Диагностические системы" (РФ - Нижний Новгород), а рівень ФНП-α, IL-2 і IL-4 – з використанням наборів виробництва "Протеиновый контур" (РФ – СПб).

Loading...

 
 

Цікаве