WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

Удосконалення діагностики та лікування хворих з рецидивними пухлинами і регіонарними метастазами раку гортані (автореферат) - Реферат

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та практичне вирішення актуальної наукової проблеми – з'ясування ролі імунологічних та метаболічних змін у розвитку специфічних ускладнень при епідемічному паротиті (ЕП), на підставі чого розроблені патогенетично обґрунтовані підходи до проведення імунокорекції та імунореабілітації хворих на тяжкі та ускладнені форми ЕП, що сприяло підвищенню якості лікування, зменшенню частоти розвитку специфічних ускладнень паротиту та скороченню періоду післяінфекційної астенії, покращенню виходів хвороби.

1. Серед обстежених хворих тяжкий перебіг ЕП спостерігався у 54,9% випадків та ускладнений – у 33,3%. Найчастішими ускладненнями паротитної інфекції у дорослих було діагностовано ураження статевих залоз у 25,0% чоловіків і 13,9% жінок; серед інших ускладнень зареєстровано: серозний менінігіт – 7,0 %, паротитний панкреатит – 6,7 %.

2. При тяжкій та ускладненій формах ЕП має місце наявність вторинного імунодефіциту, який характеризуеться Т-лімфоцитопенією, зниженням кількості циркулюючих СD4+-лімфоцитів та імунорегуляторного індексу CD4/CD8, пригніченням показників ФАМ, особливо індексу перетравлення, суттєвим збільшенням концентрації ЦІК, переважно за рахунок найбільш патогенних середньомолекулярної та дрібномолекулярної фракцій, дисімуноглобулінемією на тлі тривалої циркуляції в крові природного інгібуючого фактору.

3. У хворих на паротитну інфекцію спостерігаються порушення з боку системи інтерфероногенезу, які характеризуються високим рівнем сироваткового інтерферону, кількість якого зростала у гострому періоді при тяжкому перебігу ЕП в 2,9 рази (Р<0,01), а при наявності ускладнень – в 2,6 рази (Р<0,05) відносно норми, на тлі низької концентрації α- та γ-ІФН у сироватці крові. Виявлено прямий кореляційний зв`язок між рівнем зниження α-ІФН і тяжкістю клінічного перебігу хвороби, а наявність суттєвого зниження концентрації γ-ІНФ можна вважати прогностичним критерієм розвитку ускладнень.

4. У гострий період паротитної інфекції спостерігається дисбаланс між рівнем цитокінів з прозапальними (ФНПα і IL-2) і протизапальними (IL-4) властивостями у сироватці крові. При тяжкому перебігу ЕП відмічається зростання IL-2 в середньому в 3,2 рази, а ФНПα – в 2,4 рази (Р<0,01). При зростанні рівня IL-2 до 220,08,52 пг/мл і вище та ФНПα до 31012,5 пг/мл у хворих було виявлена наявність специфічних ускладнень паротитної інфекції, що може бути додатковим критерієм їх діагностики.

5. При тяжкому перебігу ЕП відмічається зниження концентрації IL-4 у сироватці крові в середньому в 3,1 рази (Р<0,01). При наявності ускладнень встановлена індивідуальна варіабельність рівня IL-4 – при паротитних орхітах або панкреатиті його вміст зменшувався в середньому в 3,6 рази (Р<0,01), а при поєднанні ураження статевих та підшлункової залоз відбувалося зростання рівню цитокіну в 1,5-2,0 рази (Р<0,05).

6. При тяжких, але неускладнених формах паротитної інфекції спостерігається зниження міграційних індексів при постановці РГМЛ з тканинними аутоантигенами – з привушної слинної залози (в 2,5 рази), тимусу (в 1,9 рази), специфічним печінковим ліпопротеїдом (в 1,4 рази). При розвитку запальних ускладнень ЕП максимальне зниження показників РГМЛ відмічається переважно до аутоантигенів органів і тканин, які піддаються ураженню при даному ускладненні - антигену яєчка (в 3,4 рази) при орхіті або орхоепідидиміті, з підшлункової залози (в 2,8 рази) – при панкреатиті і м'якої мозкової оболонки (в 1,3 рази)– при серозному менінгіті, тобто має місце активація аутоімунних реакцій.

7. У хворих з тяжким та ускладненим перебігом ЕП відмічаються суттєві порушення метаболічного гомеостазу, що характеризується підвищенням концентрації СМ у крові, активацією процесів ліпопероксидації, проявом чого є підвищення вмісту у крові продуктів ПОЛ – МДА і ДК, а також збільшення ПГЕ, підвищення вмісту цАМФ та співвідношення цАМФ/цГМФ. Поряд з цим у обстежених хворих відмічається зниження антиоксидантного потенціалу крові, про що свідчить зменшення активності ферментів антиоксидантного захисту - СОД і КТ, зниження концентрації ВГ і підвищення рівня ОГ та суттєве зниження інтегрального індексу Ф.

8. Проведення математичного аналізу дозволило виявити пряму кореляційну залежність між рівнем МДА і СМ (r=+0,634), ДК і СМ (r=+0,624), СІФ та IL-2 (r=+0452) та зворотний – між інтегральним показником Ф та рівнем СМ (r=-0,564), рівнями ІІ та ІП (r= -0,624), показниками ІІ та РБТЛ (r = –0,620), між концентрацією цАМФ та сироваткового інтерферону (r= -0,472), між вмістом про- (ІL-2) та протизапального (ІL-4) цитокінів у хворих на ЕП було виявлено зворотній кореляційний взаємозв`язок (r=-0,676). Встановлено, що підвищення рівня природного інгібуючого фактору у сироватці крові у хворих на тяжкі форми ЕП співпадає з вираженим зниженням концентрації Ig М у крові та пригніченням ФАМ.

9. Для прогнозування ураження статевих залоз у чоловіків та підшлункової залози у хворих на ЕП було створено діагностичний алгоритм, в якому найбільш інформативними з лабораторних показників можна вважати: кількість Т-лімфоцитів 50% і менше; імунорегуляторний індекс CD4/CD8 1,35 і нижче; рівень загальних ЦІК 4,0 г/л і більше, переважно за рахунок найбільш патогенної середньомолекулярної фракції; концентрація γ-ІФН 14,0 пг/мл і менше, МІ РГМЛ з яєчковим антигеном 0,38 і менше – при ураженні статевих залоз у чоловіків; МІ РГМЛ з антигеном з підшлункової залози 0,36 і менше – при панкреатиті; концентрація IL-2 вище 220,0 пг/мл і ФНПα вище 310,0 пг/мл, вміст СМ 2,8 г/л і вище, рівень ОГ 0,4 ммоль/л і вище.

10. До курсу лікування хворих на тяжкі та ускладнені форми ЕП включення комбінації ербісолу та циклоферону обумовлює зменшення або ліквідацію вторинного імунодефіцитного стану та нормалізацію імунологічних показників, а також суттєво зменшує частоту розвитку синдрому післяінфекційної астенії в періоді ранньої реконвалесценції. Призначення комбінації ербісолу та циклоферону найбільш ефективне у хворих з тяжким та ускладненим перебігом ЕП, на відміну від окремого використання кожного із вказаних препаратів у даної категорії хворих.

11. Використання манаксу в комплексі імунореабілітації хворих з тяжкими та ускладненими формами ЕП сприяє ліквідації післяінфекційної астенії та нормалізації деяких імунологічних показників: ліквідації Т-лімфоцитопенії, підвищенню кількості циркулюючих в периферичної крові Т-хелперів/індукторів (CD4+), нормалізації імунорегуляторного індексу CD4/CD8, збільшенню показників ФАМ, що свідчить про активацію функціонального стану макрофагальної фагоцитуючої системи. Призначення комбінації протефлазиду та кремнеземних ентеросорбентів в засобу імунореабілітації зменшує тривалість післяінфекційного астенічного або астено-невротичного синдрому, обумовлює прискорення нормалізації деяких лабораторних показників, а саме рівня СМ, ЦІК, вмісту середньомолекулярної фракції імунних комплексів.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою профілактики розвитку ускладнень та прискорення одужання хворим на ЕП одразу після надходження до стаціонару доцільно до комплексної терапії при середньотяжкому перебізі хвороби включати комбінацію ербісолу та циклоферону. Ербісол слід призначати по 2 мл внутрішньом'язово 1 раз в день протягом 10-15 діб поспіль та циклоферон у вигляді 12,5 % розчину по 2,0 мл внутрішньом'язово один раз на добу 5-7 діб поспіль, у подальшому, після зниження симптомів інфекційного токсикозу, введення циклоферону продовжити по 2,0 мл через день ще 5 ін'єкцій препарату. При тяжкому перебізі ЕП ербісол рекомендується вводити по 2 мл внутрішньом'язово 2 рази на добу протягом 10-15 діб поспіль (Патент України № № 57373).

2. Особам, що перенесли ЕП та в яких зберігається післяінфекційна астенія з наявністю синдрому „метаболічної інтоксикації" та вторинного імунодефіциту, з метою імунореабілітації доцільно призначати протефлазид по 8-10 крапель усередину тричі на добу протягом 12-14 діб поспіль і сілард П у вигляді 2% водної суспензії усередину по 200-250 мл 3 рази на добу між прийомами їжі та інших ліків усередину протягом 5-7 діб. У періоді диспансерного нагляду після завершення основного курсу імунокорекції, реконвалесцентам, в яких зберігається тимчасовий вторинний імунодефіцит, доцільно вводити манакс по 90 мг тричі на добу усередину протягом 2-3 тижнів поспіль залежно до виразності зсувів лабораторних показників (Патент України № 48669; Патент України 59820).

3. Для прогнозування розвитку ускладнень у хворих на ЕП рекомендується аналізувати наступні імунологічні та біохімічні показники: CD3+-лімфоцитів, імунорегуляторний індекс CD4/CD8, вміст середньомолекулярної фракції ЦІК, міграційний індекс РГМЛ з аутоантигенами з тканини яєчка або підшлункової залози. При рівні ЦІК у сироватці крові 4,0 г/л і вище, концентрації середніх молекул 2,8 г/л та показнику міграційного індексу РГМЛ 0,38 з вірогідністю 90,63,5% прогнозують розвиток запальних ускладнень – орхіту та орхоепідидиміту або панкреатиту (Патент України № 47327).

Loading...

 
 

Цікаве