WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Анемія при ювенільному ревматоїдному артриті: особливості патогенезу, діагностика та лікування (автореферат) - Реферат

Анемія при ювенільному ревматоїдному артриті: особливості патогенезу, діагностика та лікування (автореферат) - Реферат

Вміст тиреотропіну, трийодтироніну та тироксину у хворих на епілепсію

Групи обстежених хворих

ТТГ, мМО/л

Т3, нмоль/л

Т4, нмоль/л

I група

1,250,63

1,90,06

33,237,29**

II група

1,190,49

1,830,12

37,166,5*

Контрольна група

2,370,69

2,330,32

88,9414,48

Примітка: * - р<0,01; ** - p<0,001 – відносно контрольної групи.

Зменшення рівню тироксину у хворих на епілепсію було розцінено нами як ефект протиепілептичної терапії на мікросомальні ферменти печінки – трансамінази, що регулюють процеси метаболічної трансформації гормонів ЩЗ. Водночас, у хворих відзначався нормальний вміст трийодтироніну при зниженні тироксину, що, на нашу думку, пов'язано з прискореною трансформацією Т4 у Т3, як компенсаторна реакція, що направлена на забезпечення стабільного рівню трийодтироніну, який має більшу фізіологічну активність порівняно з тироксином.

Відповідно до виявлених клініко-неврологічних порушень функціонального стану ВНС та для корекції частоти епілептичних нападів 52 хворимна епілепсіюз частими нападами (основна група) було проведено патогенетичну корекцію частоти нападів та вегетативних розладів за допомогою 1,4-бензодіазепінів. У динаміці лікування обстежено 24 хворих на генералізовану епілепсію (I підгрупа) і 28 хворих на парціальну епілепсію (II підгрупа), яким на фоні базисної антиконвульсивної терапії додатково на ніч призначали клоназепам по 2 мг за 1-2 години до сну протягом 5-7 місяців. Поряд з групою втручання, під спостереженням перебувало 40 хворих на епілепсію, яким було проведено лікування, що не передбачало застосування запропонованого препарату, з них у 20 хворих спостерігалися генералізовані напади (IА підгрупа) і у 20 хворих – парціальні напади (IIА підгрупа). Контроль за ефективністю терапії був досліджений з урахуванням суб'єктивного та об'єктивного статусу хворих (дані неврологічного статусу), повторного проведення ЕЕГ дослідження, вивчення показників змін функціонального стану ВНС.

Доведено, що ефективність терапії клоназепамом у хворих I підгрупи вища як за суб'єктивними, так і за об'єктивними показниками. Виявлена клінічна ефективність зменшення частоти або повне зникнення епілептичних генералізованих нападів у 19 хворих I підгрупи (79,16 %) при залученні до комплексної терапії клоназепама порівняно з хворими, що одержували традиційну антиконвульсивну терапію (p<0,01). Відзначена більш висока ефективність клоназепама у хворих з генералізованими тоніко-клонічними нападами з прикусом язика та не триманням сечі, які виникали переважно у нічний період.

Результати терапії, спрямованої на нормалізацію функціонального стану ВНС, підтвердили її провідну роль у патогенезі епілепсії, яка супроводжується розвитком гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції. Завдяки проведеному лікуванню, вдалося добитися нормалізації показників вегетативного тонусу та вегетативної реактивності у 67,32 % хворих основної групи (p<0,05). Слід визначити, що призначення клоназепаму сприяло покращенню та зменшенню виразності перманентних вегетативних симптомів: значно зменшилися явища гіпергідрозу (локального та генералізованого) – у 10 хворих основної групи, стабілізувалися цифри АТ – у 20 хворих основної групи, зменшилася ступінь виразності емоційних дисфункцій – 12 хворих, біль у ділянці серця стали менш інтенсивними у 14 хворих, приливи жару припинилися у 3 хворих, оніміння дистальних відділів кінцівок відмічали тільки 4 хворих. Червоний стійкий дермографізм відмічався у 5 хворих після лікування (p<0,01). Про виразність вегетативних порушень свідчив високий бал за даними вегетативної анкети – 422,3 у хворих основної групи до лікування, після лікування – 454,8, у контрольній групі – 443,1. Дослідження стану ВНС у даній категорії пацієнтів основної групи – 35 хворих (67,31 %) – було відмічено достовірне (p<0,05) зниження симпатичного тонусу за параметрами, підвищеними до лікування і збільшення тонусу парасимпатичної активності нервової системи. При дослідженні показників вегетативної реактивності після лікування було відмічено нормалізування показників вегетативної реактивності.

Отримані нами дані свідчать, що застосування клоназепаму в комплексі з антиконвульсантами позитивно впливає на покращення якості сну у 94,23 % хворих, які отримали лікування клоназепамом, що на 81,7 % вище, ніж у хворих, що одержували традиційне протисудомне лікування (p<0,05). Звертає на себе увагу зменшення інтенсивності та частоти виникнення головного болю або повному його зникненні у 65,91 % хворих основної групи (р<0,05). Слід визначити, що призначення клоназепаму сприяло зростанню частоти виникнення позитивної динаміки психічних порушень на 62 % більше, ніж у хворих, що одержували традиційну антиконвульсивну терапію (p<0,05). Більш виражений позитивний ефект по даному показнику був у хворих з парціальними нападами.

Вплив терапії, що проводилася, на характер біоелектричної активності головного мозку виявлявся у збільшенні вираженості альфа-ритму, зменшенні кількості повільних хвиль, зникненні або послабленні пароксизмальної активності. Частота позитивних змін ЕЕГ у хворих, що отримували 1,4-бензодіазепіни, була виявлена у 65,4 % хворих основної групи (p<0,05), що на 47 % вище від хворих, які отримували традиційну антиконвульсивну терапію.

Таким чином, доцільним є застосування клоназепаму при первинно-генералізованих нападах, які виникають переважно у нічний період, зберігаючи визначений комплекс протиепілептичних засобів. Отримані нами дані свідчать, що вживання клоназепаму в комплексі з антиконвульсантами приводить до зменшення частоти генералізованих тоніко-клонічних нападів, які виникають переважно під час нічного періоду, послаблення пароксизмальної активності на ЕЕГ, сприяє покращенню показників вегетативного тонусу та вегетативної реактивності.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає у вивченні особливостей генералізованої та парціальної епілепсії на тлі гіпофізарно-гонадної та гіпофізарно-тиреоїдної дисфункції, шляхом оцінки клініко-неврологічних особливостей перебігу, інструментальних, біохімічних даних функціонального стану гіпофізарно-тестикулярної, гіпофізарно-оваріальної й гіпофізарно-тиреоїдної, які дозволяють покращити діагностику та оптимізувати лікувальну тактику захворювання.

2. У хворих на епілепсію з нейроендокринною дисфункцією за даними клініко-неврологічного обстеження має місце пірамідна симптоматика у 46,89 % усіх хворих, атактичний синдром і порушення функції черепно-мозкових нервів (31,03 %), синдром вегетативної дистонії (96,7 %); за даними електроенцефалографічного обстеження найбільш виражена ступень епілептичної активності спостерігалася у жінок, хворих на епілепсію, протягом I фолікулярної фази менструального циклу.

3. У хворих на генералізовану та парціальну епілепсію було виявлено високу частоту нейроендокринних порушень. У 47,12 % чоловіків, хворих на епілепсію, нейроендокринні порушення були представлені дисфункцією гіпофізарно-тестикулярної системи, яка переважно виявлялася у вигляді зниження фертильності (44,83 %), відкладенні жиру I-II ступеню за жіночим типом (41,37 %), гінекомастії (19,54 %). У 56,89 % жінок, хворих на епілепсію, нейроендокринні порушення були представлені дисфункцією гіпофізарно-оваріальної системи, яка переважно виявлялася у вигляді репродуктивних порушень (55,16 %) та гірсутизму (25,86 %), відкладенні жиру I-II ступеню (39,65 %). Показано взаємозв'язок виникнення нейроендокринних порушень на більш пізніх етапах захворювання та у хворих з частими епілептичними нападами (p<0,05).

4. У структурі нейроендокринної патології у хворих на епілепсію було виявлено синдром вегетативної дистонії. Перманентні вегетативні порушення у структурі синдрому вегетативної дистонії спостерігалися у всіх обстежених хворих (96,7 %) на епілепсію. Найбільша вираженість перманентних вегетативних порушень відмічалася у хворих на парціальну епілепсію. Пароксизмальний тип синдрому вегетативної дистонії був зафіксований у 22,75 % хворих на епілепсію. У клінічний картині епілепсії у вигляді парціального компоненту епілептичного нападу у 19 % хворих II групи спостерігалися вегетативно-вісцеральні пароксизми.

Loading...

 
 

Цікаве