WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Обгрунтування нового методу формування антирефлюксного ілеотрансверзоанастомозу після правобічної геміколектомії (клініко-експериментальне дослідження - Реферат

Обгрунтування нового методу формування антирефлюксного ілеотрансверзоанастомозу після правобічної геміколектомії (клініко-експериментальне дослідження - Реферат

У групі з наявністю супутньої патології травної системи превалювали пацієнти з надмірною вагою – 52,7%, серед пацієнтів без неї надмірну вагу мали 45,2%, а серед практично здорових осіб – лише 32,3%. Отже, наявність супутньої патології асоціюється зі зростанням питомої ваги пацієнтів з надмірною вагою.

Суб'єктивні ознаки вегетативних змін виявляються у 86,8% хворих з наявністю та 70,9% без супутньої патології травної системи.

При відсутності супутньої патології пацієнтам із дисфункціями БТ була притаманна тенденція щодо покращення більшості параметрів об'єктивного стану вегетативної регуляції. У групі з гіпокінетично-гіпертонічним типом без супутньої патології K30:15 був достовірно вищий за аналогічний у групі з її наявністю (1,340,03 та 1,140,03, p<0,05). Група з нормокінетично-гіпертонічним типом без супутньої патології характеризувалася суттєво вищими значеннями параметра HF (256,541,1 мс2, p<0,01 щодо значень у разі наявності супутньої патології – 67,68,7 мс2) та Kr-r (відповідно 1,380,01 та 1,270,01, p<0,001). У групі із гіпокінетично-нормотонічним типом без супутньої патології LF/HF при виконанні КВТ достовірно знижувався (до КВТ – 0,510,40, після – 4,110,70, p<0,001), що не було зареєстровано у хворих цієї групи з її наявністю, Kr-r також був суттєво вищий (1,570,02, p<0,05 щодо 1,280,12). Отже, супутня патологія посилює вегетативну дисфункцію, переважно, за рахунок погіршення реактивності ланок вегетативної регуляції. Пацієнтам з ізольованими дисфункціями БТ притаманна суттєво краща реактивність вегетативних регуляторних механізмів.

При обстеженні 48 практично здорових осіб-добровольців за алгоритмом із послідовною реєстрацією параметрів БТ та показників ВРС у межах загального часового проміжку визначено 3 групи за характером моторики ЖМ на фоні застосування розчину магнезії сульфату у кожному з періодів холединаміки. У групу А („+ + −") увійшло 32 (66,7%) особи, В („+ + +") – 6 (12,5%), С („+ − +") –10 (20,8%). Параметри ЖМ та холедоха натщесерце між групами достовірно не розрізнялися. Моторика ЖМ у 1-ому періоді в усіх групах обстежених була ідентичною у вигляді його скорочення. Найбільш суттєвим скорочення ЖМ було у групі С (Кскор склав 74,84,9%) порівняно з подібним показником у групах А та В (48,73,2%, p<0,001 та 52,90,7%, p<0,05).

Максимальними значення ТР були у групі В (1269,4988,6 мс2), p>0,05 щодо груп А (493,554,7 мс2) та С (300,6187,4 мс2). Встановлено наявність зв'язку між вихідним об'ємом ЖМ та загальною потужністю спектра (r= -0,767), а також коефіцієнтом LF/HF (r= 0,775). Скорочення ЖМ у групі С у 1-ому періоді супроводжувалося приростом потужності в HF-діапазоні (r= -0,998). Надалі з'ясовано певні закономірності: скорочення ЖМ супроводжувалося підвищенням парасимпатичної та зниженням симпатичної активності, розслаблення ЖМ,навпаки – зсувом симпатико-парасимпатичного балансу у бік переважання симпатичних та пригнічення парасимпатичних впливів. Отже, при переважанні вихідного рівня вагусної активності над симпатичною та високому абсолютному рівні загальної потужності спектру нейрогуморальної регуляції реєструється менший об'єм ЖМ та його подовжене скорочення у часі. При різних абсолютних вихідних рівнях вагусного тонусу скорочення ЖМ асоціюється з підвищенням активності переважно парасимпатичної ланки вегетативної регуляції.

З метою розробки критеріїв оцінки рівня вегетативного забезпечення процесу холединаміки обстежено 55 здорових осіб-добровольців з найбільш репрезентативних за кількістю осіб груп (А та С), вихідні параметри об'єму ЖМ у яких не виходили за межі 16,6 – 67,7 мл. 1-у групу („+ + −") склали 45 осіб (81,8%), 2-у („+ − +") – 10 (18,2%). Кскор у 1-ому періоді дорівнював у 1-ій групі 48,92,9%, у 2-ій – 79,70,5% (p<0,001). Об'єм ЖМ натще між групами вірогідно не розрізнявся: у 1-ій групі – 50,92,2 мл, у 2-ій – 46,74,2 мл, p>0,05. Встановлено наявність зв'язку між об'ємом ЖМ натще та вихідним рівнем вагусної активності і загальної потужності спектру нейрогуморальної регуляції (відповідно r = -0,416, r = -0,354). Коефіцієнт LF/HF у 2-ій групі був достовірно нижчий за аналогічний у 1-ій – відповідно 0,790,01 та 0,930,02 (p<0,05). У 1-ому періоді приріст показника HF склав у 2-ій групі 91,915,4%, у 1-ій – 26,423,4% (p<0,05). У 2-ій групі встановлено наявність прямого сильного статистично значущого зв'язку між Кскор та активністю парасимпатичної ланки (r= 0,998), тобто чим вагоміше було скорочення ЖМ, тим більш суттєво зростала вагусна активність. У 1-ій групі зв'язок між зазначеними показниками був спрямований протилежно та статистично незначущий (r= -0,324). Це свідчить на користь переважного внеску парасимпатичної ланки вегетативної регуляції у забезпечення скорочувальної функції ЖМ у 1-ому періоді. Надалі протягом усіх періодів в обох групах скорочення ЖМ асоціювалося зі зростанням вагусної активності, розслаблення – з її зниженням (рис.3).

Рис.3. Динаміка парасимпатичної активності у практично здорових осіб в процесі стимульованої моторної діяльності біліарного тракту

Отже, встановлено, що при вихідному об'ємі ЖМ від 41,7 до 60,1 мл за допомогою динамічного УСД протягом 20-ти хв. можливо оцінити характер моторики БТ та стан вегетативного забезпечення процесу холединаміки. При Кскор ЖМ у перші 20 хв. від 79,2% до 80,2% очікується розслаблення ЖМ до 40-ої хв., а потім його повторне скорочення. Функціональний стан вегетативної регуляції характеризується вихідним відносним превалюванням парасимпатичної ланки, а вегетативне забезпечення діяльності БТ є задовільним та фізіологічно адекватним. Якщо Кскор ЖМ у перші 20 хв. становить 46,0 – 51,8%, прогнозується подальше скорочення ЖМ до 40-ої хв. з його наступним розслабленням. Рівень вегетативного забезпечення моторики БТ при цьому є зниженим.

Гострі медикаментозні проби проведено 32 пацієнтам (з гіпокінетично-гіпертонічним типом дисфункції БТ – 16, гіпокінетично-гіпотонічним – 10, гіпокінетично-нормотонічним – 6). Максимальне скорочення при застосуванні обох стимуляторів (розчину магнезії сульфату та холіверу) у перші 30 хв. відбулося у групі із гіпокінетично-гіпертонічним типом, однак, під впливом холіверу – суттєво меншою мірою (28,63,4%, p<0,01 щодо 39,20,1%). Це супроводжувалося зменшенням інтенсивності жовчовиділення; загалом протягом усього терміну дослідження у 90 хв. криві моторики ЖМ під впливом холіверу були ідентичними до таких під впливом розчину магнезії сульфату лише у 62,5% хворих цієї групи. Прийом холіверу у групі із гіпокінетично-нормотонічним типом справляв холекінетичну дію з 30-ї до 60-ї хв., що виявлялося дещо вагомішим скороченням ЖМ щодо впливу розчину магнезії сульфату (Кскор 30-60' – 22,26,9% порівняно із 15,25,9%, р>0,05) та достовірним зростанням НУСД 30-60' з 0,130,04 мл/хв до 0,270,02 мл/хв (p<0,05). Подібність кривих до таких під дією розчину магнезії сульфату встановлено у 83,3% пацієнтів цієї групи. У групі із гіпокінетично-гіпотонічним типом, незважаючи на неістотні зміни Кскор 30-60' та Кскор 60-90', інтенсивність жовчовиділення під впливом холіверу порівняно до дії розчину магнезії сульфату у термін з 30-ї до 90-ї хв. достовірно зросла (НУСД 30-60' –0,280,01 мл/хв щодо 0,200,01 мл/хв, p<0,001 та НУСД 60-90' – 0,280,02 мл/хв порівняно з 0,170,04 мл/хв, p<0,05). Ідентичність кривих виявлено у 80,0% пацієнтів. Отже, максимальний холекінетичний ефект прийому одноразової дози холіверу зареєстровано у пацієнтів із гіпокінетично-гіпотонічним та гіпокінетично-нормотонічним типами дисфункцій БТ. Цей ефект виявляється ідентичністю кривих моторики ЖМ до таких під впливом розчину магнезії сульфату у переважній більшості хворих цих груп, а також суттєвим зростанням інтенсивності жовчовиділення порівняно із дією розчину магнезії сульфату.

Курсова терапія холівером була призначена 28 пацієнтам із розладами біліарної моторики за гіпокінетично-гіпертонічним (19), гіпокінетично-гіпотонічним (5) та гіпокінетично-нормотонічним (4) типами. Зменшення клінічних симптомів спостерігали через тиждень лікування 78,6% хворих. За даними ЕХДЗ встановлено зменшення часу етапу IV у групах із гіпокінетично-гіпотонічним (до лікування – 27,92,2 хв., після – 19,60,9 хв., р<0,05), гіпокінетично-нормотонічним типами (відповідно 20,30,4 хв. та 17,40,5 хв., р<0,05) та гіпокінетично-гіпертонічним (відповідно 28,88,3 хв та 20,11,3 хв, р>0,05). Параметр Н у групі із гіпокінетично-гіпотонічним типом зростав з 1,390,20 мл/хв до 2,100,04 мл/хв, р<0,05, із гіпокінетично-нормотонічним типом – з 1,790,10 мл/хв до 2,250,10 мл/хв, р<0,05, у групі із гіпокінетично-гіпертонічним типом – з 1,650,80 мл/хв та 1,980,40 мл/хв, р>0,05. Отже, холівер підвищує скорочувальну здатність ЖМ у групах із гіпокінетично-гіпотонічним та гіпокінетично-нормотонічним типами, що призводить до суттєвого зростання напруження жовчовиділення. Зміни функціонального стану вегетативної регуляції у цих групах виявляються суттєвим покращенням реактивності переважно парасимпатичної ланки вегетативної регуляції (у групі із гіпокінетично-гіпотонічним типом зниження %HF при виконанні КВТ до лікування – 16,52,5%, після – 67,55,0%, р<0,001; у групі із гіпокінетично-нормотонічним – зростання LF/HF до лікування з 0,950,70 до 4,081,90 (p>0,05), після – з 0,760,29 до 2,770,07 (p<0,01). У групі із гіпокінетично-гіпертонічним типом динаміка стану вегетативної регуляції була недостовірною. Отримані дані щодо холекінетичної дії холівера цілком підтвердили результати гострої медикаментозної проби та дали можливість ґрунтуватися на її результатах для підбору адекватної жовчогінної терапії.

Урсохол приймали 48 пацієнтів (із гіпокінетично-гіпертонічним типом біліарних розладів – 26, гіпокінетично-гіпотонічним – 22). Пацієнти зауважували ліквідування болю та диспепсії, нормалізацію випорожнення кишечнику. За ЕХДЗ у хворих із гіпокінетично-гіпертонічним типом після лікування з'явився етап І, тривалість етапів ІІ та ІІІ суттєво зменшилася (час етапу ІІ до лікування –16,33,8 хв., після – 5,91,7 хв. (p<0,05), етапу ІІІ до – 15,04,6 хв., після –4,21,0 хв. (p<0,05)). У пацієнтів із гіпокінетично-гіпотонічним типом етап І з'явився у 54,6% хворих, тривалість етапів ІІ та ІІІ суттєвих змін не зазнала. Показник Н після лікування в обох групах зростав неістотно. Отже, під впливом урсохолу відбувається покращення біліарної моторики за рахунок відновлення фізіологічного стану сфінктерів Одді та Люткенса, з найбільш позитивним ефектом – при їх вихідному спазмі. Зміни функціонального стану вегетативної регуляції виявляються суттєвим зростанням вихідної вагусної активності (HF до лікування – 84,429,5 мс2, після – 258,535,6 мс2, p<0,001) та питомої ваги парасимпатичних впливів (%HF до – 21,22,4%, після – 50,06,4%, р<0,001) у хворих із гіпокінетично-гіпертонічним типом, до того ж напрямок змін %HF при виконанні КВТ у цій набув однаковий з контролем характер. У групі з гіпокінетично-гіпотонічним типом %HF при виконанні КВТ, навпаки, набув протилежного з контролем напрямку.

Таким чином, необхідним є диференційований підхід до лікування дисфункцій БТ з обов'язковим урахуванням типу порушень біліарної моторики.

Loading...

 
 

Цікаве