WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Диференційований підхід до призначення гормональних контрацептивів у жінок з цукровим діабетом 1 типу (автореферат) - Реферат

Диференційований підхід до призначення гормональних контрацептивів у жінок з цукровим діабетом 1 типу (автореферат) - Реферат

У всіх хворих даної групи був діагностований неоперабельний рак нижніх відділів стравоходу або гастроезофагальний рак. Неоперабельність встановлювали під час діагностичної операції та за допомогою комплексного обстеження (рентгеноскопія, рентгенографія, фіброезофагоскопія, бронхоскопія, комп'ютерна томографія), коли виявляли проростання пухлини у трахею, бронхи, аорту, масивне метастазування у внутрішньогрудні лімфатичні вузли, ураження заочеревинного простору, наявність віддалених метастазів і таке інше.

Результати лікування хворих на рак верхніх відділів стравоходу

За розробленою методикою (група ОГ-1) було проліковано 18 хворих на рак верхніх відділів стравоходу, 20 хворих склали контрольну групу (КГ-1), вони отримали тільки ПТ.

Встановили, що проведення ВАПХТ із ПТ достовірно підвищило рівень гранулоцитарної токсичності II ступеня у 2 рази: ОГ-1 - 55,611,7 %, КГ-1 - 259,7% Тромбоцитарна токсичність (I-II ступінь), яку у групі КГ-1 взагалі не спостерігали, в групі ОГ-1 мала частоту 27,810,6 %. Були зафіксовані прояви гастроінтестинальної токсичності у 3 хворих (16,78,8 %) групи ОГ-1. Нудоту і блювоту спостерігали у 2 хворих (11,17,4 %). Інтенсивність нудоти ціх проявів відповідала I ступеню. У 1-го хворого (5,65,4 %) спостерігали діарею I ступеню. У групі хворих КГ-1 основним проявом гастроінтестинальної токсичності була нудота I ступеню, яку спостерігали у 2-х хворих (106,7 % р>0,05). Треба зазначити, що всі прояви загальної токсичності, які виникали при проведенні ВАПХТ і ПТ, зникали після закінчення лікування через 2 – 3 доби.

Дослідження рівня трийодтіроніну, тіроксіну та тіреотропного гормону до та після проведення ВАПХТ показало, що ведення цитостатиків у щитошійні стовбури не впливає на гормональну функцію щитоподібної залози.

Серед місцевих токсичних проявів, пов'язаних із проведенням ВАПХТ із ПТ та самостійної ПТ, найпоширенішим був езофагіт. У групі ОГ-1 езофагіт виникав, як правило, на 5-6 добу після закінчення ВАПХТ, спостерігали у 15 (83,38,8 %) хворих. В групі КГ-1 дане ускладнення склало 759,7 % (р>0,05), його відмічали наприкінці курсу лікування. В групі КГ-1 6011 % хворих мали езофагіт легкої та середньої важкості, який переносився легше, не викликаючи порушень прохідності стравоходу.

Місцева нейротоксичність ВАПХТ була зумовлена анатомічною близькістю щитошийного стовбуру до вертебральної артерії. Завдяки цьому у перших 2-х хворих (11,17,4 %) спостерігали симптоми попадання хіміопрепарату у судини головного мозку: випадіння полів зору, нудота, шум у вухах, головокружіння.

У 2-х хворих (11,17,4 %) через 10-12 днів після проведення ВАПХТ відмічали однобічний обмежений некроз шкіри в надключичній ділянці діаметром 4 та 4,5 см, що було пов'язано з наявністю розвинутих анастомозів між басейном щитошийного стовбуру та судинною сіткою кровопостачання шкіри.

Безпосередні результати були такі: в основній групі об'єктивний ефект пухлини отримано у 88,97,4 % хворих. Повна регресія склала 33,211,1 %, часткова - 55,611,7 %, стабілізація процесу - 11,27,4 % хворих. Прогресування захворювання не відмічено. У контрольній групі об'єктивний ефект зафіксований у 35,010,7 % (р<0,05) хворих. Повної регресії отримано не було, часткова регресія відмічена у 35,010,7 %, стабілізація процесу - у 35,010,7 % хворих. Прогресування процесу у контрольній групі відмічено у 30,010,3 % хворих. Показник безпосередньої ефективності лікування ("контроль захворювання") достовірно був вищим у досліджуваній групі – 100,0 %, порівняно із групою контроля – 70,010,3 % (р<0,05). Медіана життя до прогресування серед хворих досліджуваної групи , які отримали 2 курси лікування склала 28,5 тижнів, в групі контролю - 13 тижнів.

Після проведення комплексного лікування у досліджуваній групі у 88,97,4 % хворих відмічено зменшення ступеню дисфагії. У 87,5 % з них зменшення дисфагії починалося на 3-4 добу від початку лікування. Цей факт був досить суттєвим для хворих із наявністю респіраторного синдрому на фоні дисфагії 4-го ступеню.

У контрольній групі зменшення дисфагії спостерігали у 35,010,7 % (р<0,05) хворих, воно починалося на 3-4 добу від закінчення лікування (13-14 доба від початку лікування).

Відділені результати були достовірно кращими в досліджуваній групі: однорічна виживаність склала 77,8 9,8 % у порівнянні із контрольною групою (107,7 %) була вище в 7 разів (р<0,05); медіана виживаності була більшою в досліджуваній групі на 6,5 місяці і склала 15 міс, у порівнянні із 8,5 міс в групі контроля. У контрольній групі жоден з пацієнтів не прожив більше 13 місяців, тоді як у досліджуваній 20-місячна виживаність склала 11,1 %. Різниця в показниках дослідної та контрольної групи статистично достовірна, що свідчить про ефективність запропонованої методики (рис.1).

Рис. 1. Відділені результати лікування у хворих на рак верхніх відділів стравоходу

Результати лікування хворих на рак нижніх відділів стравоходу та гастроезофагальний рак.

За розробленою методикою пролікований 31 хворий на рак нижніх відділів стравоходу та рак шлунка з поширенням на стравохід (група ОГ-2), 32 хворих склали контрольну групу - КГ-2 (тільки променева терапія).

Встановили, що проведення ВАПХТ із ПТ призвело до підвищення рівня гранулоцитарної токсичності II ступеня достовірно у 2 рази (ОГ-2 - 54,88,9 %, КГ-2 - 21,97,3 %), лейкопенію III-VI ступеню спостерігали у третини всіх хворих основної групи (ОГ-2 - 35,58,6 % , КГ-2 – 0 %). Тромбоцитопенія в групі ОГ-2 склала 25,87,9 % (I-II ступінь), в групі КГ-2 зниження тромбоцитів під час лікування не відмічали в жодного хворого.

Прояви гастроінтестинальної токсичності зафіксовані у 5 хворих (16,16,6 %) групи ОГ-2. Нудоту і блювоту спостерігали у 2 хворих (6,54,4 %), діарею - у 3 хворих (9,75,3 %), всі ускладнення відповідали I ступіні токсичності.

У групі КГ-2 єдиним проявом гастроінтестинальної токсичності була нудота I ступеню, яку спостерігали у 2-х хворих (6,34,3 %, р>0,05).

Серед місцевих токсичних проявів, пов'язаних із проведенням ВАПХТ із ПТ та самостійної ПТ, найпоширенішим був езофагіт, який у групі ОГ-2 виникав, як правило, на 5-6 добу після закінчення ВАПХТ, спостерігали у 27 (87,16,0 %) хворих. В групі КГ-2 дане ускладнення відмічали у 25 (78,17,3 %, р>0.05) хворих, його спостерігали наприкінці курсу лікування. В групі КГ-2 у 23 хворих мали езофагіт легкої та середньої важкості, який переносився легше, не викликаючи порушень прохідності стравоходу.

До місцевих проявів токсичності ВАПХТ відносили порушення кровообігу в басейні лівої шлункової артерії – у 2-х хворих ОГ-2 (6,54,4 %). У 1-го хворого спостерігали швидкий розпад пухлини з утворенням перфорації стравоходу та формуванням стравохідно-медіастенальної нориці. У другого - множинні ділянки вогнищевого стеатенекрозу в підшлунковій залозі (виявленні при виконанні діагностичної лапаротомії типа „second look").

Безпосередні результати були такі: об'єктивний ефект отримано у 77,47,5% хворих досліджуваної групи, повна регресія - у 6,54,4 %, часткова регресія - у 71,08,2 %, стабілізація процесу - у 12,96,0 % хворих. Прогресування захворювання відмічено у 9,65,3 %. У контрольній групі загальна позитивна відповідь пухлини зафіксована у 31,28,2 % (р<0,05) хворих. Повної регресії отримано не було, часткова регресія відмічена у 31,28,2 % і стабілізація процесу - у 34,48,4 % хворих. Прогресування у групі контролю відмічено у 34,48,4 % хворих. Частота часткової регресії була достовірно вищою в досліджуваній групі, а показники стабілізації та прогресування пухлини - в групі контролю. Показник "контроль захворювання" був вищим у досліджуваній групі - 90,35,3 %, порівняно із групою контролю - 65,68,4 % (р<0,05). Медіана життя до прогресування серед хворих досліджуваної групи склала 20 тижнів, в контрольній групі - 11 тижнів.

Після проведення лікування у досліджуваній групі у 77,47,5 % пацієнтів відмічено зменшення дисфагії, у 79,2 % хворих зменшення дисфагії починалося на 3-4 добу.

У контрольній групі зменшення дисфагії відмічали у 31,28,2 % (р<0,05) хворих. В них зменшення дисфагії починалося на 3-4 добу від закінчення лікування (13-14 доба від початку лікування).

Відділені результати були достовірно кращими в досліджуваній групі: однорічна виживаність склала 41,98,7 % у порівнянні із контрольною групою, де жоден з хворих не прожив одного року; медіана виживаності також була відповідно кращою - 11,5 і 7,75 міс. У контрольній групі жоден з пацієнтів не прожив більше 12 місяців, тоді як у досліджуваній максимальний термін життя на даний момент складає 15 місяців.Різниця між групами статистично достовірна (рис 2).

Рис. 2.Відділені результати лікування у хворих на рак нижніх відділів стравоходу та рак шлунка з поширенням на стравохід

Токсичні ускладнення, які спостерігали при використанні ВАПХТ із ПТ склали значний відсоток. У обох досліджуваних групах рівень гранулацитарної токсичності був вищим в 2 рази у порівнянні із контрольними групами, тромбоцитопенію спостерігали лише в досліджуваних групах.

Loading...

 
 

Цікаве