WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

У дисертації на численному емпіричному матеріалі досліджуються прояви та особливості функціонування різних форм і типів соціальної мімікрії в різних сферах суспільного життя: економічній (імітаційні приватизаційні процеси, псевдопродуктивні форми економічної діяльності під виглядом нових ринкових форм господарювання); політичній (псевдопатріотизм, псевдореформаторство, фіктивна політична діяльність, псевдоідеологія); професійно-трудовій (імітація підтримки існуючих норм і цінностей, стандартів поведінки, що панують у трудовому колективі); науковій (псевдовченість); військовій (поведінка розвідників, маскувальні дії служб безпеки країни); сімейно-побутовій (імітація вірності, відданості, приналежності до певної соціальної групи); міжнародних відносин (дипломатична діяльність); національній (маскування своєї національності); мистецькій (літературні псевдоніми) та ін.

Соціальна мімікрія має два основні рівні свого функціонування: індивідуально-особистісний та соціально-груповий. Індивідуально-особистісне мімікріювання відбувається тоді, коли структура особистості мімікріанта не має власних переконань, тобто не усвідомлює своєї самобутності. У зв'язку з постійним носінням маски, він завжди знаходиться у стані духовної маргінальності, утрачаючи свою ідентичність: концепція його особистості визначається конструктом „Не –Я" або „Чуже Я". Як у мімікракта, так і в мімікріна адаптивна поведінка увесь час емансипує від вимог актуальних обставин, що сприяють або вимушують їх мімікріювати, до особистісного звикання до маски-ролі. Якщо результат мімікріювання задовольняє його суб'єкта, то згодом це звикання може трансформуватися в перевтілення в маску, і тоді мімікрія набуває якоїсь самостійної, автономної форми, тобто вона відбувається там, де в ній немає необхідності. На соціально-груповому рівні соціальна мімікрія функціонує тоді, коли наявні або потенційні мімікріанти об'єднуються на основі єдиної мети й однакових шляхів її досягнення у групи, які формально ідентифікують себе з соціумом та його вимогами і приписами, а насправді характеризуються псевдоінтеграцією та квазієдністю. Внутрішньогрупова ідентифікація групи формально існує, бо існують її зовнішні атрибути: склад групи, лідерське ядро, мотивація, альтруїзм, спільна мета, спільні засоби її досягнення, ціннісна для соціуму (псевдоціннісна для себе) система моральних принципів і норм та групова ціннісна єдність. Насправді ж ціннісна для соціуму система стає псевдоціннісною для членів групи, альтруїзм виявляється груповим егоїзмом, хоча різним своїм кінцевим результатом, а ціннісно-орієнтаційна єдність – псевдоціннісною квазієдністю. Ідентифікація членів групи, що мімікріює, відбувається не за схемою: „Я" та „Вони" замінюється „Ми", а за іншою: „Я" та „Ми" замінюється „Вони". Чужа маска, звісно, не може вимагати адекватності покладаннявідповідальності за результати спільної діяльності групи, що свідчить про відсутність інтеграції мімікрійної групи та її псевдоідентифікацію.

У просторово-часовому вимірі соціальна мімікрія реалізується шляхом індивідуальних та групових соціальних практик, що об'єктивуються чи то епізодично, чи то ситуативно, чи то стаціонарно в таких соціальних середовищах, ментальність яких уможливлює мімікріювання. У першому випадку соціальна мімікрія не визначає лінію поведінки соціального суб'єкта, а є одноразовим актом маскування ним своєї ціннісно-нормативної системи, намірів та цілей; у другому – повторюється лише в певних стереотипних ситуаціях, а в останньому – виявляється як стратегічна життєва мета, що виправдовує постійне носіння маски.

Отже, сутнісною особливістю мімікрії-захисту є тактика виживання людей за несприятливих зовнішніх умов; мімікрії-гараздування – стратегія реалізації своїх егоїстичних інтересів під маскою дотримання і виконання найвищих за суспільною значущістю і соціальною схвальністю ролей і функцій; соціального міметизму життєве кредо „стати й бути чужим Я". Характерною особливістю соціальної мімікрії є те, що будь-яка її форма здатна перероджуватися в іншу або набувати хронічного характеру, що може призвести до соціомутації – спадкової соціальної мімікрії, яка є досить небезпечним для суспільства явищем.

Четвертий розділ дисертації „Процес соціального мімікріювання та його складові" присвячено з'ясуванню структури соціального механізму процесу мімікріювання, зокрема визначенню його ціннісно-нормативних регуляторів, засобів і соціальної технології.

Процес мімікріювання обґрунтовується як такий, що має свій соціальний механізм, реалізація якого залежить від структури особистості мімікріанта, мети, умов та уможливлюється завдяки певним засобам і відповідній соціальній технології. Соціальні настанови мімікріанта пов'язуються з потребою досягти певної мети шляхом маскування своїх справжніх намірів. Активність мімікріанта стимулюється його потребами в самореалізації через виконання ним скопійованої ролі-маски, яка за певних умов може принести йому найбільш бажаний ефект. Оскільки моральною основою життєвої позиції мімікріанта є подвійна мораль, то його життєва позиція не вирізняється усталеністю, а має, так би мовити, флуктуаційний характер:вона може реалізуватися як шляхом послідовного та принципового дотримання індивідом своїх переконань у соціальній поведінці (конструктивно-функціональна мімікрія), так і внаслідок хитромудрого пристосування з метою задоволення особистісного чи групового егоїстичного інтересу або лицемірної комунікативної інтеракції (дисфункціональна, деструктивна мімікрія).

Автор доводить, що мімікрійна поведінка як сукупність відповідних мімікрійних дій є специфічним різновидом соціальної поведінки, адже, залежно від кінцевої мети й умов реалізації, вона може являти собою як „власне соціальну поведінку", так і „поведінкове формоутворення". Регулятором мімікрійної поведінки є існування у свідомості мімікріанта та реалізація ним у соціумі одночасно двох ціннісно-нормативних систем: нелегітимної – особистісної (справжньої), яка приховується тому, що суперечить загальновизнаним стандартам, характеризується відсутністю морального стрижня, флуктуаційністю, не сприймається схвально соціальним оточенням, що не дозволяє йому досягати бажаної мети, і легітимної (псевдоціннісноїдлянього), яка реалізується в соціумі, оскільки відповідає суспільним експектаціям та є загальноприйнятною.

Засобами мімікріювання є соціальна роль-маска та імітаційна (така, що лише формально відповідає певному стандарту, зразку тощо) рольова гра.У потенційних мімікріантів схильність до хитрої гри – опанування й виконання все нових і нових маскувальних ролей – стає органічною потребою і згодом може перетворитися на спосіб життя.

Дослідження процесуального аспекту мімікрійної поведінки, свідчить про те, що мімікріант, зрозумівши загальновизнану в соціуму символічну систему норм, стандартів та інтеракцій, інтерпретуєжести і дії членів соціуму, але при цьому не викриває своєї особистісної ціннісно-нормативної системи, яка не відповідає соцієтальній. На основі отриманих знань мімікріант пристосовує свої дії до дій інших людей, примушуючи їх пристосовуватися до власних учинків. У кожній окремій ситуації соціально-психологічне становище мімікріантів значно ускладнюється тим, що їм необхідно вдаватисядо подвійної, а інодій до численної гри, вони постійно знаходяться на межі викриття їх поведінкової та ціннісно-нормативної „несправжності".Мімікріант лише імітуєгру,тобто його гра несправжня, а бутафорна, оскільки є реалізацією чужої, "не особистісної ціннісно-нормативної системи". За таких умов відстань від "Я" і "Не – Я" настільки збільшується, що значно поглиблює особистісну драму суб'єкта-носія мімікрії і може призвести до повної втрати особистості, відчуження від власного "Я", врешті-решт, до соціального міметизму.

Засоби, якими користується мімікріант, реалізуючи свою мімікрійну діяльність, тільки тоді можуть мати бажаний для мімікріанта результат – увести в оману оточуючих, коли експресії – два потоки інформації: вербальний та візуальний (мімічний) – адекватно до змісту їх формалізують, щоб задовольнити фонові очікуваннясоціуму, з'ясування яких є передумовою мімікріювання. Іншим кроком є рефлексивність, яка може забезпечити процес самоідентифікації, адже вона являє собою ідентифікацію експектацій мімікріанта з фоновими очікування середовища з метою "кристалізації" таких, що найбільш прийнятні для останніх, і, звісно, передбачає вибір (якщо фонові очікування властиві мімікріанту) та формування (якщо фонові очікування не властиві мімікріанту) таких особистісних фонових очікувань, які були б відомими правилами чи стандартами для оточуючих. І тільки після цього відбувається запровадження мімікрійної ідеї шляхом вербальної комунікації та візуального її оформлення. Відпрацьована схема соціальної взаємодії з урахуванням фонових очікувань („мовлення за правилами" і відповідне розуміння цього), з одного боку, дозволяє мімікріанту миттєво сприймати реакцію оточуючих на його гру і, відповідно, скористатися своїм „мовленням" як засобом переконання інших.

Loading...

 
 

Цікаве