WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

Зародження соціальної мімікрії пов'язується з маскувальною поведінкою первісних людей, яка нагадувала та повторювала рухи й звички тварин. Дослідження генези соціальної мімікрії на основі історичних і літературознавчих джерел дозволило виокремити й обґрунтувати шість її історичних типів. Первісним стала ритуальна соціальнамімікрія, якавиявлялася як аналог фенотипової мімікрії тварин і була досить поширеною в первісних людей, що прагнули в такий спосіб захиститися від сильніших за них (хижаків чи ворогів) або виблагати у богів допомогу для вдалого мисливства чи безпечного існування в жорстоких природних умовах.

Розвиток людини (її розуму) спричинив зародження магічної (чаклунської) соціальної мімікрії, щоявляла собою специфічний адаптивний спосіб поведінки тієї частини людей, які мали більш розвинений інтелект, порівняно із загалом, і динамічніше реагували на зовнішні умови, що сприяли завоюванню ними панівного становища в будь-якій людській популяції (племені, общині). Ця форма соціальної мімікрії, маючи необмежену владу, виявлялася через перевертнів, шаманів, відьом. Особливий період свого існування пережила соціальна мімікрія в Стародавньому світі. Міфологізація та імітація реальності на театралізованій сцені і, навпаки, імітація сценічного життя – у повсякденні стало досить поширеним способомжиттєіснування майже всіх прошарків населення стародавнього світу. У цей час виникає й поширюється така мімікрія, яка кваліфікується як міфічно-театралізована.Вона знаменувала собою зародження театрального мистецтва не тільки на сцені, але й у житті, що ставало суцільним театральним дійством, у якому головні ролі виконували маски жерців, фараонів, імператорів, філософів, граючи міфічні або реальні життєві сюжети.

В епоху Середньовіччя (а згодом і Відродження) поряд із названими формами соціальної мімікрії починає інтенсивно формуватися новий, більш удосконалений тип містифікаторська мімікрія (її різновиди: єзуїтська, світська та літературна), яка здійснювалася шляхом інтелектуально витонченого впливу певної частини церковних служителів, духовенства (через релігійні ідеології), поетів, письменників (псевдоніми-маски), скоморохів (розігрування містерій, карнавалів) на масову свідомість людей. Якщо єзуїтська містифікаторська мімікріясприяла виконанню церквою домінуючої та організуючої ролі в суспільстві, то світська була постійним атрибутом соціальних стосунків королівських родин у боротьбі за трон, а літературна сприяла вільній творчій самореалізації обдарованих людей.

У період Просвітництва виникає потреба в нових ролях і нових масках. На тлі революційного духу, наукових відкриттів починає зароджуватися і розвиватися революційно-романтична мімікрія – такийісторично обумовлений розвитком науки та демократично-визвольних рухів спосіб адаптивної життєдіяльності певних верств і прошарків суспільства, основною метою якого було маскування, з одного боку, революційно налаштованої частини суспільства під минулі епохально-історичні події задля втілення в життя духу революції, з іншого – правлячої верхівки, яка, імітуючи демократичні настрої, намагалася утримати владу, із третього – частини дворян під захисників та обстоювачів інтересів народу.

У ХХ столітті зародилася інформаційно-модерністська мімікрія, що являє собою такий спосіб адаптивної життєдіяльності сучасних людей, за якого вони, широко володіючи інформаційними та психологічними технологіями, уявно вибудовують і впроваджують у життя новітні маскувально-оманливі моделі своєї поведінки задля досягнення особистих або групових цілей.

Отже, соціальна мімікрія є універсальним соціальним феноменом, що характеризується: а) просторово-часовоюінваріантністю, суть якої полягає в тому, що для соціальної мімікрії як для адаптивного способу життєдіяльності завжди є місце в соціальному просторі та часі; б) певними історичними типами на всіх етапах розвитку людства, які змінюються, удосконалюються завдяки розвитку розуму людини в конкретних історичних умовах: політичних, соціально-економічних та соціокультурних; в) усеохоплюючим характером: існує як суспільне явище від передумов суспільних відносин до їх можливих трансформацій у майбутньому, маючи також аналоги в природному середовищі (біологічну та фенотипову мімікрії).

Визнаючи сутність людини як універсальну самостворювану діяльність, що детермінується зовнішніми умовами (усе „людське" людина отримує саме в суспільстві завдяки процесу соціалізації) та самодетермінується, автор стверджує: здатність людини до мімікріювання породжується певною її сутнісною, ситуативно модифікованою атрибутивною властивістю, якою є хитрість як її родова характеристика. Хитрість людини породжується розумом: "Розум настільки ж хитрий, наскільки могутній" (Г.Гегель).

Хитрість розуму як атрибутивна властивість сутності людини має загальносоціальний та функціональний зміст, адже люди хитрують у всіх сферах своєї життєдіяльності й у кожній конкретній історичній ситуації вона набуває особливого змісту – класового, морально-етичного, ціннісно-нормативного, відповідно до якого певним суб'єктом моделюється його власна мімікрійна поведінка (мова йде не про діяльність опосередкування, а про цілеспрямовану людську хитрість, обман).

Таким чином, соціальна мімікрія поєднує в єдине ціле хитрість розуму (як родову характеристику людини) і специфіку її прояву в критичних для людини умовах або в ситуаціях, що уможливлюють досягнення нею успіху, гараздування. Хитрість розуму пов'язує соціальну мімікрію з адаптацією в усіх її проявах, а здатність людини до мімікріювання лише побічно, опосередковано, модифіковано пов'язується з її сутністю. Звідси випливає, що соціальна мімікрія є не різновидом адаптації, а одним із способів її формування, структурування та функціонування. Саме в ситуації пристосування невід'ємна властивість людини – емоційно забарвлена хитрість розуму – модифікується в соціальну мімікрію, яка тим самим виконує інструментальну роль у адаптації людини (групи) до певних соціальних умов чи обставин.

У другому розділі „Соціальна мімікрія в контексті соціологічної теорії" концептуалізовано поняттєвий апарат соціальної мімікрії, досліджено її особливості як процесу адаптації, з'ясовано призначення в суспільному житті та житті особистості.

Автор доводить, що соціальна мімікрія як ситуативно модифікована атрибутивна властивість людини експлікується такими соціальними поняттями: хитрість розуму, хитромудрість, подвійна мораль, амбівалентність, маскування, імітація, соціальна роль-маска та імітаційна рольова гра.

У дисертації обґрунтовується положення: базовою категорією, яка характеризує природу та якість соціальної мімікрії єхитрість розуму", що будучи родовою характеристикою людини уможливлює мімікріювання, надає їй можливостей моделювати та здійснювати найрізноманітні форми маскування своєї поведінки. Проте як філософська абстрактна категорія, „хитрість розуму" позбавлена ідеологічного змісту, тому є морально нейтральною і не призводить до мімікрії; мімікріювання породжується хитрістю й хитромудрістю людини, які забарвлюються емоційним і моральним змістом. Хитромудрість розглядається як така властивість розуму людини, яка дозволяє їй вдумливо й аналітично, ґрунтуючись на результатах досвіду, власного чи суспільного, знаходити й використовувати хитру маскувальну пристосувальну поведінку, що реально враховує специфіку поточного моменту дійсності та сприяє досягненню конструктивної мети.

Мімікріюючи, людина вдається до "подвійної моралі", яка являє собою суб`єктивно-оцінний спосіб ставлення окремих осіб до дійсності, коли вони, приховуючи свої справжні наміри та ціннісні орієнтації, навмисне вербалізують у соціальній комунікації і реалізуютьу соціумі вигадані маскувальні словесні коди та соціальні дії з метою завоювання довіри до себе. Укорінюючись у свідомості та в поведінці мімікріанта, подвійна мораль призводить до амбівалентності особистості, адже носії мімікрії, як правило, знаходяться в стані двоїстості оцінювання навколишньої ситуації: вони неначебто сприймають і схвалюють зовнішній ціннісно-нормативний простір (оскільки підкоряють йому свою поведінку), але насправді не можуть його визнати, залишаючись у полоні власного світобачення. Процес пристосування суб'єктів-носіїв соціальної мімікрії до культурних цілей та інституціоналізованих норм зіштовхується знеузгодженістю між особистісною та соцієтальною системами ціннісних орієнтацій і суперечністюміж бажанням та умовами її реалізації. Тому вони вимушені розробляти й декларувати іншу – оманливу для тих, хто їх оточує, систему псевдоціннісних (для себе) орієнтацій, яка, проте, відповідає загальноприйнятим у соціумі поведінковим нормам і стандартам.

Поведінковий аспект соціальної мімікрії уможливлюється завдяки таким поняттям, як маскування, імітація, соціальна роль-маска та імітаційна рольова гра. У теорії соціальної мімікрії соціальна роль-маска пов'язується з процесом імітації (удаванням видимості наслідування) і розглядається як сукупність обманних (маскувальних) дій, які здійснює суб'єкт, що мімікріює, для досягнення бажаної позиції чи статусу в суспільстві. Утілення соціальної мімікрії в повсякденний життєвий простір реалізується через маскування та імітацію. Маскуваннярозглядається як соціальний процес (поведінка або діяльність)"одягання" людиною на себе маски певного соціального персонажа чи уявного образу, ціннісно-нормативна система та поведінка якого відповідає соціокультурним експектаціям, що дозволяє їй приховати від оточуючих свою справжню особисто визнану, але суспільно неприйнятну систему цінностей.

Loading...

 
 

Цікаве