WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

Динаміка мовних порушень в процесі реабілітації післяінсультних хворих (автореферат) - Реферат

Специфічність соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності зумовила необхідність використання міждисциплінарного підходу до тлумачення її генези та сутності. Дослідження генези соціальної мімікрії та її історичних типів ґрунтувалося на світоглядних принципах діалектичної єдності механізмів філогенези, онтогенези, соціогенези. Для з'ясування мімікрії як фенотипового явища використовувалися теорії походження та сутності біологічної мімікрії, що знайшли своє висвітлення у наукових працях Г.Бейтса, Г.Карпентера, Є.Форда, Ф.Мюллера.

Логіка дослідження соціальної мімікрії як універсального соціального феномена будувалася на еволюційних законах онтогенези та соціогенези – природному відборі, спадковості, мінливості, що обґрунтовувалися у теоріях позитивізму (Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, В.Парето) і наслідування (Ж.Тард).

Емпірична доказовість існування соціальної мімікрії в історії людської цивілізації ґрунтувалася на історико-фактологічних здобутках Д.Ліндсея, Е. Тейлора, А.Дж.Тойнбі, М.Костомарова, В.Ключевського та ін.

Для з'ясування сутності соціальної мімікрії як ситуативно-модифікованої атрибутивної властивості людського розуму використовувалися філософські ідеї раціоналізму та емпіризму (М.Монтень, Ф.Бекон, Д.Локк); німецького класицизму (І.Кант, Г.Гегель); історичного матеріалізму (К.Маркс, Ф.Енгельс); нейробіологічного конструктивізму (Г.Рот), а також теорія функціонування інтелекту М.Амосова.

Для розуміння психологічної природи мімікріювання використовувалися теорії психологічної та соціальної регуляції поведінки людини (Д.Узнадзе, Д.Ольшанський, А. Петровський); психологічного еволюціонізму (Л.Уорд, Ф.Гідденс), життя як творчості (Л.Сохань).

Методологічними засадами для дослідження соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності стали наукові ідеї фахівців у галузі соціальної адаптації Р.Лінтона, Т.Парсонса, Т.Ньюкомба, Л.Бєляєвої, А.Бистрової Г.Готліб, Л.Гордона, Є.Євдокімової, Л.Корель, К.Рубчевського, М.Ромма, М.Шабанової, В.Ядова В.Воловича, О.Злобіної, М.Лукашевича, О.Соболєвої, Ю.Сурміна, В.Тихоновича, В.Шульги, Ю.Яковенка.

З'ясування детермінації мімікрійної поведінки та механізму її реалізації ґрунтувалося на теорії соціальної дії М.Вебера, структурному функціоналізмі Т.Парсонса і Р.Мертона, символічному інтеракціонізмі Дж.Міда і Г.Блумера, теорії соціального обміну Дж.К.Хоманса і П.Блау, етнометодології Г.Гарфінкеля, соціодраматургії І.Гоффмана, теорії комунікативної дії Ю.Хабермаса, теорії соціальних систем П.Бергера і Т.Лукмана, соціології символічних форм П.Бурдьє, теорії соціальних феноменів Є.Головахи.

Для розуміння функціонування соціальної мімікрії в умовах трансформації використовувалася теорія індивідуалізованого суспільства З.Баумана, а також наукові ідеї щодо специфіки трансформації пострадянських суспільств Т.Заславської, Л.Іоніна, Ю.Левади, Г.Осіпова, Ж.Тощенка, Е.Афоніна, В.Ворони, О.Донченко, С.Макеєва, В.Євтуха, О.Куценко, М.Михальченка, Б.Нагорного, В.Оссовського, В.Пилипенка, І.Попової, А.Ручки, В.Судакова, В.Танчера, В.Тарасенка.

Маскувально-рольовий аспект мімікрійної поведінки розглядався на основі теорій гри Р.Лінтона, Й.Хейзинги, Е.Берна, Т.Парсонса, Т.Шибутані, І.Кона, І.Мартинюка, Н.Соболєвої.

Для пошуку емпіричних показників функціонування соціальної мімікрії в суспільному житті методологічними засадами виступали наукові доробки Я.Щепанського, В.Ядова, В.Бурлачука, В.Воловича, В.Ворони, В.Городяненка, М.Міщенка, Н.Паніної, В.Підшивалкіної, В.Полторака, Є.Суїменка, М.Чурілова та ін. Для емпіричної експлікації соціальних фактів мімікрії в дослідженні застосовувався також якісний аналіз публіцистично-літературних джерел, зокрема творів зарубіжних та вітчизняних письменників і регіональних мас-медіа.

Наукова новизна одержаних результатів. Реалізуючи поставлену в дослідженні мету, здобувач уперше запропонував концепцію соціальної мімікрії в контексті соціологічної науки, що створює теоретичне підгрунття для розуміння адаптаційних практик людей у періоди трансформацій і кризових станів суспільств.

Результати дослідження, що становлять наукову новизну і винесені дисертантом на захист, можуть бути сформульовані у такому вигляді:

– уточнено, що у періоди суспільних трансформацій, коли порушується усталений життєвий простір, люди використовують активну й пасивну форми адаптації, кожна з яких за критерієм збігу/незбігу ціннісно-нормативної системи адаптанта та легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи соціуму може набувати соцієтально-адекватного, соцієтально-неадекватного та мімікрійного характеру. У суспільстві, що трансформується, особливого поширення набувають соцієтально-неадекватні та мімікрійні пристосувальні практики;

– уперше доведено, що соціальна мімікрія є універсальним соціальним феноменом, оскільки вона, по-перше, завжди і всюди має просторово-часовуінваріантність, і, по-друге, її зародження й розвиток здійснювалися через такі історичні типи, як ритуальний, магічний (чаклунський), міфічно-театралізований, містифікаторський, революційно-романтичний та інформаційно-модерністський, що загалом відбиває специфіку еволюції розвитку розуму людини відповідно до рівня розвитку матеріальних і культурних підвалин її буття;

– визначено сутність соціальної мімікрії як такої ситуативно модифікованої атрибутивної властивості людини, що полягає в „хитрощах розуму" – у спрямуванні її дій і вчинків на таке зіткнення сторонніх сил, наслідки якого відповідають її намірам і цілям, і у відповідності з цим доведено, що соціальна мімікрія є специфічним адаптивно-адаптуючим способом життєдіяльності, що полягає в опосередкованості дії, у свідомому намірі людини (групи) вибірково уподібнюватися навколишньому середовищу з метою виживання або гараздування через приховування своєї істинної системи ціннісних орієнтацій та справжніх намірів;

– установлено, що соціальна мімікрія притаманна передусім тим суб'єктам життєдіяльності, ціннісно-нормативні системи яких не співпадають з легітимно-домінуючими системами соціуму або суперечать їм; вона виявляється в усіх сферах життєдіяльності: політичній, соціально-економічній, трудовій, родинно-побутовій тощо;

– уперше концептуалізовано поняттєвий апарат соціальної мімікрії, який складають такі соціологічні категорії й поняття, як соціальний процес, соціальна поведінка, соціальний факт, соціальна дія, пристосування, хитрість, хитромудрість, подвійна мораль, амбівалентність, імітація, соціальна роль-маска, імітаційна рольова гра, ідентифікація, функція, дисфункція, конструктивність, деструктивність, соціодіагностика, а також мімікріант, мімікракт, міметит як суб'єкти-носії різних за змістом форм соціальної мімікрії;

– уперше визначено за напрямком і змістом такі основні форми соціальної мімікрії як мімікрія-захист, тобто змушено-адаптаційний життєрятувальний спосіб поведінки чи діяльності; мімікрія-гараздування, тобто маскувальний спосіб досягнення успіху, а також соціальний міметизм, за якого людина (соціальний міметит) прагне якомога точніше копіювати поведінку та образ інших, зразкових і авторитетних людей, з метою отримання вдаваного самозадоволення;

– уперше типологізовано соціальну мімікрію за різними її ознаками: за структурно-функціональним призначенням і кінцевим результатом для різного стану або для різних сфер суспільства вона може виявлятися якфункціонально-конструктивна, функціонально-деструктивна, дисфункціонально-конструктивна, дисфункціонально-деструктивна та нон-функціональна; за рівнем функціонування – індивідуально-особистісна і соціально-групова; терміном дії – епізодична, ситуативна або стаціонарна;

– доведено, що основною ідеєю мімікрійної поведінки є цілераціональність, спонукою – прагматизм, головним регулятором – одночасно дві протилежні ціннісно-нормативні системи: прихована (через її нелегітимність) і „відкрита" (легітимна), яку мімікріант прагне реалізувати в соціумі, водночас не поділяючи її;

– уперше обґрунтовано, що основними засобами реалізації мімікрійної поведінки є з'ясування (діагностика) мімікріантом смислових значень соціальних дій як окремих людей, так і груп у цілому; інформаційні експресії – вербальні та візуальні, які відповідають фоновим очікуванням того соціуму, до якого прагне адаптуватися мімікріант; зовнішні атрибути мімікрійної поведінки: соціальна маска-роль, імітаційна рольова гра з відповідними їм мовленнєвими та мімічними інструментами реалізації;

– схарактеризовано соціальний механізм мімікрійної поведінки (мета, мімікріанти; маскувально-імітаційна поведінка (діяльність) та її ціннісно-нормативні регулятори; засоби, за допомогою яких здійснюється мімікріювання), що реалізується через соціальну технологію – таку алгоритмізовану модель впливу мімікріанта на інших людей, яка являє собою апробовані, взаємопов'язані процедури, операції, способи, придатні для маскування ним своєї ціннісно-нормативної системи під загальноприйняту в соціумі, до якого він прагне пристосуватися;

Loading...

 
 

Цікаве