WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Гігієнічне обгрунтування вимог до влаштування, обладнання і організації роботи комп’ютерних ігрових закладів та проведення в них дозвілля дітей (рефер - Реферат

Гігієнічне обгрунтування вимог до влаштування, обладнання і організації роботи комп’ютерних ігрових закладів та проведення в них дозвілля дітей (рефер - Реферат

Питання про способи обмеження декларативності є складним для вирішення, але цілком правомірним. Що ж до більш-менш конкретних рекомендацій, то вони неминуче носитимуть загальний характер. Як способи обмеження декларативності політичного дискурсу пропонується, перш за все, стимулювання розвитку комунікативних практик, побудови політичного дискурсу за принципом діалогу, а не за принципом "панування-підпорядкування" або "вплив-сприйняття". На думку Ю. Габермаса, заставою виникнення розвиненої, повноцінної політичної відвертості є об'єктивно можлива мінімізація бюрократичного впливу, а головне – постійна боротьба критичної публіцистики з публіцистикою, "підтасованою винятково з маніпулятивних міркувань". Можливо, слід "провокувати" розвиток критичних дискурсів. Причому ці дискурси мають бути заснованими не на перманентній недовірі до влади, яка, у свою чергу, виходить лише з номінальної "опозиційності" (віддаленості від владних ресурсів, а не незгоди з політичним курсом), а на аналізі діяльності цієї влади. Основою формування критичних дискурсів є, з одного боку, наявність незалежних від усіх типів влади засобів масової інформації, що демонструють у межах можливостей всю палітру соціальної структури даного суспільства. З іншого боку, необхідна відповідна підготовка населення: введення у ВНЗ навчальних курсів і спеціальних тем в навчальних курсах, присвячених особливостям функціонування політичних дискурсів, принципам маніпулятивної дії. Нарешті, що важливе, слід особливо сказати про необхідність підвищення уваги в Україні до вивчення російської й української мов, оскільки часто джерелом мимовільної і основою навмисної декларативності виступає недостатня мовна компетентність людей, що знаходяться по різні сторони дискурсу.

У висновках представлені загальні підсумки дисертаційного дослідження.

У роботі визнається подвійність мови, що є системною єдністю знака та значення. Мова обмежує і структурує особистість, вона є завжди включеною в системи соціальної реальності, при цьому водночас і відображає, і продукує її. В той же час мова має комунікативний характер. Для переходу від аналізу мови до аналізу дискурсу необхідно поєднувати системно-структурний і особистісно-орієнтований підходи, на основі яких формується структурно-діяльнісна концепція дискурсу як багаторівневого соціального явища, що має певну спрямованість, носія, аудиторію і що є способом боротьби за історичність. Обов'язковою умовою формування такої концепції є акцент на зв'язку мови і дискурсу, на контекстуальності дискурсу як соціального явища, на можливих розбіжностях між різними рівнями дискурсу, на подвійній природі дискурсу. Ми розглядаємо мову як соціальну за походженням і належністю систему існуючих у свідомості людини і співтовариства знаків і символів, що реалізується в письмовому й усному мовленні, проте не вичерпується ними. У нашій роботі мова визнається соціальною за своєю природою, але сам термін має перш за все лінгвістичне навантаження; визнання його соціальності не означає включення до складу предмету аналізу автора тексту і передбачуваної аудиторії. Тому термін „дискурс" є більш соціально конкретним, оскільки позначає фіксований, "точковий" прояв мови, мову у вживанні.Дискурс є більш соціальним, але ця соціальність – слідство природної соціальності мови. Що ж до проведення межі не тільки між мовою і дискурсом, але і між ними і текстом, писемністю і мовленням, то в нашій роботі таке розмежування не мало сенсу, оскільки мова включає все різноманіття подібних проявів; це розмежування було б продуктивнішим для лінгвістичного дослідження. Ми визначаємо дискурс як мову, що взята в єдності з своїм соціальним контекстом. Для його вивчення було необхідним, з одного боку, дослідження його мовного (знаково-смислового) оформлення, з другого боку, тих структурно-діяльнісних характеристик, які складають рівні соціального контексту даної мови.

У роботі виділено таку фундаментальну властивість дискурсу, як декларативність, що має два аспекти. Перший – дискурс може бути декларативним у значенні семантичної спустошеності мовного рівня, відсутності, порушенні зв'язку між мовним і контекстним рівнями; і другий – декларативність дискурсу, в певному значенні, це спрямованість на активізацію відповідної властивості свідомості, здатність концентрувати увагу вірогідної аудиторії лише на формальному, номінальному аспекті дискурсу. Також досліджувалася маніпулятивність дискурсу – наповненість дискурсу мовними прийомами, що впливають на свідомість аудиторії не за допомогою прямої передачі інформації в смисловому навантаженні, а тиском на емоційний і підсвідомий аспекти сприйняття. Слід зазначити, що маніпулятивність дискурсу визначається не обов'язково цілями його власників. Описані вище прийоми можуть з'являтися в дискурсі унаслідок елементарного не володіння термінологією або взагалі мовою, тобто, низького рівня культури.

Політичний дискурс у роботі ми розглядаємо як сукупність дискурсів "політиків" і "про політику", офіційного дискурсу, дискурсу влади і "народного" дискурсу, дискурсу сприйняття. Дане розділення не вичерпує всіх можливих типів діючих у сфері політики дискурсів; наші висновки мають відношення перш за все до офіційного аспекту політичного дискурсу. В результаті здійсненого аналізу з'ясувалося, що політичний дискурс в Україні характеризується високим ступенем декларативності, що виявилося в семантичній спустошеності його основних елементів. Окрім цього, офіційний дискурс відрізняється маніпулятивною спрямованістю; "народний" же дискурс постає в достатньо серйозній суперечності з офіційним. Запропоновано деякі способи обмеження декларативності офіційного дискурсу.

Основні положення дисертації опубліковано в статтях та тезах:

  1. Литовченко А. Д. Язык и общество: симптомы упадка культуры // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 1999. – с. 376-378;

  2. Литовченко А. Д. Языковые средства манипулирования общественным мнением // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2000. – с. 303-306;

  3. Литовченко А. Д. Декларативность как черта политического дискурса Украины (по результатам дискурс-анализа официальных украинских газет) // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. С. 217-223;

  4. Литовченко А. Д. Декларативность как свойство дискурса // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2002. – с. 476-479;

5) Литовченко А. Д. Дискурс как социальный феномен: попытка социологического понимания // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, № 577. - Соціологія. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2003. – с. 43-49;

6) Литовченко А.Д. Понятие дискурса в социологическом применении // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2004. – С. 137-139;

7) Литовченко А. Д. Концепция дискурса в изучении социальной структуры // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства. – К., 2002. – С. 149-154;

8) Литовченко А. Д. Язык как средство личностного взлома реальности // Проблемы личности в современной науке: результаты и перспективы исследований. Материалы конференции. – Киев, 2000. – с. 94-96;

9) Литовченко А .Д., Сема В. П. Система образования постсоветской Украины как агент декларативности по отношению к молодёжи // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції 15-16 травня 2002. /Відп. ред. О. М. Дікова-Фаворська/ – Житомир, 2002. – С. 91-93;

10) Литовченко А. Д. Ценности, транслируемые официальным дискурсом и их влияние на молодёжь // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції, /Відп. ред. О. М. Дікова-Фаворська/ - Житомир, 15-16 травня 2003. – с. 71-72.

АНОТАЦІЇ

Литовченко А. Д. Структурно-діяльнісна концепція дискурсу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 - теорія та історія соціології - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено розробці структурно-діяльнісної концепції дискурсу як соціального явища, що має подвійну природу. Здійснюється аналіз соціальних теорій мови та дискурсу, на базі цього аналізу формулюється та аргументується авторська концепція розуміння дискурсу як структурно-діяльнісного соціального феномена, що складається з мови та соціального контексту її застосування. Базовими характеристиками дискурсу є декларативність та маніпулятивна спрямованість. Декларативність дискурсу розглядається у двох аспектах. По-перше, дискурс може бути декларативним у значенні семантичної спустошеності свого мовного рівня, відсутності або порушенні зв'язку між мовним і контекстним рівнями. По-друге, декларативність дискурсу – це, в певному значенні, спрямованість на активізацію відповідної властивості свідомості, здатність концентрувати увагу вірогідної аудиторії лише на формальному, номінальному аспекті дискурсу. Результати здійсненого автором емпіричного аналізу дискурсу, що міститься в офіційній українській пресі та програмах кандидатів у народні депутати, доводять, що сучасний політичний дискурс України є декларативним та має високий ступінь маніпулятивної спрямованості. Автором запропоновані також методи обмеження декларативності дискурсу.

Loading...

 
 

Цікаве