WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Гігієнічне обгрунтування вимог до влаштування, обладнання і організації роботи комп’ютерних ігрових закладів та проведення в них дозвілля дітей (рефер - Реферат

Гігієнічне обгрунтування вимог до влаштування, обладнання і організації роботи комп’ютерних ігрових закладів та проведення в них дозвілля дітей (рефер - Реферат

Доведено, що стосовно дискурсу декларативність має два аспекти. По-перше, дискурс може бути декларативним у значенні семантичної спустошеності свого мовного рівня, відсутності, порушення зв'язку між мовним і контекстним рівнями. По-друге, декларативність дискурсу – це, в певному значенні, спрямованість на активізацію відповідної властивості свідомості, здатність концентрувати увагу вірогідної аудиторії лише на формальному, номінальному аспекті дискурсу. Це значить, що "дискурсивне співтовариство" використовує його з метою розповсюдження фантома реальності, суть якого визначається заданим цим співтовариством набором переконань і поглядів, що відображають його інтереси. Можна угледіти певний зв'язок концепції декларативності з ідеями міжрівневого дисонансу, які пропонує І. Попова услід за С. Грішаєвим і В. Неміровським, з класичним лінгвістичним постулатом щодо перформативності висловлювання. Проте не можна звести декларативність до цих ідей внаслідок багатьох причин, зокрема локальності їхнього застосування.

Ступінь декларативності залежить від ступеня лексико-семантичної спустошеності дискурсу, і стану зв'язку, конотативної відповідності мовного і соціально-контекстного рівнів політичного дискурсу. Декларативність безпосередньо зв'язана з використанням штампів – семантично спустошених клішованих формулювань (в термінології Т. Дрідзе), в чомусь близьких до "шаблонів" Ю. Левади, "номінацій" П. Бурд'є або до "ярличків" Л. Росса і Р. Нісбета.

Другий тип декларативності пов'язаний із маніпулятівністю дискурсу. Маніпулятивність – це наповненість дискурсу мовними прийомами, що впливають на свідомість аудиторії не за допомогою прямої передачі інформації в смисловому навантаженні, а тиском на емоційний і підсвідомий аспекти сприйняття.

Властивості дискурсу, що виявляються в його мовному рівні, з одного боку, породжені соціальним контекстом, з іншого боку, вони вказують на можливий (або бажаний) напрям змін у соціальному контексті, які є метою використання або функціонування дискурсу.

Оскільки політика тісно пов'язана із реалізацією впливу і влади різними способами, декларативність і маніпулятивність політичного дискурсу виявляються особливо яскраво. При цьому виділення політичного дискурсу з ряду інших – достатньо складне питання. Ми розглядаємо політичний дискурс як дискурс професійних політиків і дискурс про політику. Політичний дискурс завжди пов'язаний з питаннями про розподіл суспільних ресурсів, про контроль над ухваленням важливих рішень, про панування і підпорядкування тощо.

Політичний дискурс стає важливим інструментом боротьби, засобом впливу і тиску, засобом маніпулювання. Саме тому емпірична частина нашого дослідження, представлена в другому розділі роботи, пов'язана з аналізом політичного дискурсу України.

Зроблено методологічний висновок про те, що декларативність політичного дискурсу можна визначити або прямим шляхом, співставляючи номінальні заяви і позначення з фактами політичного процесу, або непрямим шляхом, аналізуючи розходження значень номінацій і термінів, використаних у політичних текстах. Власне, при непрямому виявленні достатньо застосовувати дискурс-аналіз текстів політичної комунікації для отримання показових результатів.

Другий розділ дисертації "Дослідження декларативності політичного дискурсу України із застосуванням методу дискурс-аналізу" містить опис і аналіз результатів емпіричного соціологічного дослідження політичного дискурсу, здійсненого із застосуванням авторської концепції, низку пропозицій стосовно обмеження декларативності політичного дискурсу. Ми розрізняємо перш за все два види політичного дискурсу: дискурс впливу (або дискурс влади, офіційний дискурс) і дискурс сприйняття (дискурс аудиторії, народу). Проте це не вичерпує всього різноманіття дискурсивних взаємодій у політичному полі. В елементах програми соціологічного дослідження формулюється проблемна ситуація, об'єкт, предмет, мета, задачі і гіпотези дослідження. Затверджується, що, враховуючи тенденцію інтерпретувати поняття дискурсу в суттєво протилежних одне одному значеннях, виникла настійна потреба не тільки сформулювати соціологічно обґрунтоване визначення феномена дискурсу, але й визначити характеристики існуючого політичного дискурсу і його здатність або нездатність виконувати функції соціального діалогу. Виходячи з того, що дослідження пов'язане з двома типами політичного дискурсу ("офіційним дискурсом" впливу і "народним дискурсом" сприйняття), використані різні джерела інформації. Це, з одного боку, газети "Голос України" й "Урядовій кур'єр" за січень-лютий 2000 та 2004 років, тексти програм кандидатів у народні депутати ВР України скликання 2002 року і, з другого боку, результати загальноукраїнського дослідження, проведеного в листопаді-груд ні 2000 року лабораторією соціологічних досліджень соціологічного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та Східноукраїнським фондом соціальних досліджень (інструментарієм дослідження було напівстандартизованого інтерв'ю).

Методом дослідження обрано дискурс-аналіз. Дискурс-аналіз націлений на дослідження розбігу значень лексичних засобів у аналізованому матеріалі, перш за все, як штучно і навмисно сконструйованого феномена, але і як результату природної полісемії слів. Цей метод є менш формалізованим, ніж контент-аналіз, що сприяє глибшому аналізу досліджуваних об'єктів. Метод дискурс-аналізу полягає в дослідженні сукупності висловів на теми даних категорій; при цьому такі характеристики, як модальність висловів, часто виходять на перший план, а для повноцінного аналізу дискурсу особливо важлива можлива реакція аудиторії. Застосування дискурс-аналізу в даній роботі спрямоване на виявлення різних проявів декларативності дискурсу, маніпулятивного характеру значної частини політичних і публіцистичних текстів, семантичної спустошеності політичного дискурсу. В якості смислових одиниць аналізу виступають поняття, виражені в окремих термінах або застосовані як елементи найменувань політичних організацій, згадки суспільно-політичних подій, фактів, апеляції до певних політичних цінностей, ідеологічні або політичні символи, цілісні тематичні вислови, а також такі характеристики тексту, як модальність і оцінне відношення.

На першому етапі дослідження на підставі попереднього контент-аналізу був сформульований список основних груп лексем – "демократія", "ринкові реформи", "(геополітична) орієнтація на (Європу/США/Росію)", "національне відродження", "підприємці", – які і досліджувалися надалі за всіма матеріалами. Виконаний аналіз говорить про високий ступінь декларативності офіційного дискурсу, що транслюється газетами "Голос України" і "Урядовій кур'єр": основні елементи, поняття і лексеми використовуються в дискурсі поза зв'язком з яким-небудь конкретним значенням, наголос робиться перш за все на привласнення лексемам оцінного характеру, на виконання лексемами функцій оцінного маркера. Досить часто зустрічається семантичний дисонанс у значеннях лексем (на зразок зв'язки "безальтернативності демократії, лібералізму і сильної руки"). Високий ступінь декларативності підтверджується також і маніпулятивним характером матеріалів газет. У обох газетах помітна наступна тенденція: матеріали "насущні", що мають відношення до повсякденності, написані простою, якщо не сказати – примітивною, доступною мовою. Ті ж статті, що стосуються власне політики, ухвалення рішень, економічних і політичних планів на майбутнє, наповнені складними структурами, багатоскладними пропозиціями з широким використанням так званої політико-економічної термінології. Ми розглядаємо це як чергове підтвердження прагнення владного дискурсивного співтовариства не посвячувати "народ" (зовні-політичну публіку) у реальне значення і зміст діяльності політиків. Використовування псевдотермінології – найхарактерніший і очевидний варіант декларативності політичного дискурсу; у публічному дискурсі її використовування є абсолютно невиправданим саме через термінологічний, отже, вузький контекст застосування.

Дискурс програм кандидатів у депутати ВР України скликання 2002 р. характеризується тим, що його носії-автори наперед відмовляються від відповідальності за виконання поставлених задач, відмовляються шляхом зведення цих задач до декларації намірів. Звертає на себе увагу загальнобюрократична спрямованість дискурсу: як рішення більшості проблем, що констатуються, пропонується введення "системи контролю та звітності". Замість пропозиції конкретних шляхів рішення або, принаймні, обіцянки шукати подібні шляхи, наводиться стандартний бюрократичний "ланцюжок", де кількість ланок знаходиться в оберненій пропорції до результативності рішень.

Політичний "народний" дискурс про демократію та ринкові реформи також характеризується високим ступенем декларативності. Ми з певною мірою упевненості можемо констатувати, що відсоток населення, відчуженого від політичного процесу в країні, є досить великим. Нерозуміння змісту політичного дискурсу призводить або до декларативного ухвалення, або до заперечення.

Loading...

 
 

Цікаве