WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Гельмінтофауна бичків окремих акваторій. Досліджений нами район є неоднорідним за солоністю, складом донних відкладів, забрудненням та ін. За своїми гідрологічними характеристиками досліджені акваторії поділяються на такі групи: морські затоки (Одеська затока, Григорівський лиман), лимани естуарного типу (Тилігульський, Хаджибейський, Дністровський), лимани лагунного типу (Будацький, Бурнас, Алібей). У деяких районах за останні десятиріччя відбулася зміна солоності, що призвело до зміни іхтіофауни та паразитофауни. Найбільшим багатством характеризується гельмінтофауна бичків Дністровського лиману (17 видів), найменшим – Хаджибейського (7 видів) і Тузловських лиманів (8 видів). У бичків з Одеської затоки та Будацького лиману знайдено по 10 видів гельмінтів, Тилігульського лиману – 13 видів, Григорівського – 11 видів. Нами розширені списки гельмінтів бичків окремих акваторій (рис. 5).

Рис. 5. Співвідношення кількості видів гельмінтів знайдених нами і іншими авторами у бичків окремих акваторій.

В наслідок сильного розпріснення Хаджибейського лиману гельмінтофауна бичків цієї водойми змінилася повністю у порівнянні з попередніми роками (Чернишенко, 1962) (рис. 5). Так у 50-і роки солоність лиману становила 28 – 34‰, а під час наших досліджень – 3 – 6‰. В цьому лимані відзначена суттєва зміна гельмінтофауни навіть протягом періоду наших досліджень у 1996 – 2001 рр. Зникли солонуватоводний вид D. minutus і морський Telosentis exiguus, і з'явилися прісноводні E. excisus і A. lucii. Причиною тому є зміна солоності, яка за цей час знизилась від 6 до 3‰ і зараз зробилася нижче критичної солоності (бар'єр Хлєбовіча). Таким чином, лиман характеризується нестабільністю гельмінтофауни, зміна якої спостерігається і зараз, що пов'язано з нестабільністю гідрохімічного режиму. Значно відрізняється від даних попередніх досліджень (Чернышенко, 1957, 1962, 1966) гельмінтофауна бичків Тилігульського. Однак зміна гельмінтофауни бичків Тилігульського лиману викликана збільшенням солоності. Під час попередніх досліджень солоність коливалась від 4 до 12‰, а під час наших була від 18 до 19‰. Тому зникли такі прісноводі види, як Diplostomum spathaceum і Tylodelphys clavata, які раніше зустрічалися у бичків.

Виходячи з показників індексу Чекановського-С'єренсена (Ics, %) досліджені акваторії можна поділити на декілька груп: акваторії, де гельмінтофауна бичків повністю змінилася у порівнянні до даних попередніх досліджень (Хаджибейський лиман, Ics = 0%); акваторії, де гельмінтофауна бичків значно відрізняється від даних попередніх досліджень (Тилігульський, Ics = 40%; Дністровський лимани, Ics = 25%); акваторії, де гельмінтофауна бичків знаходиться у відносно сталому стані (Одеська затока, Ics = 57,1%; Григорівський лиман, Ics = 63,6%). Окремо треба виділити акваторії, для яких дані щодо гельмінтофауни бичків одержано вперше (Будацький, Бурнас, Алібей).

Вперше у північно-західній частині Чорного моря знайдені 3 види гельмінтів – B. marinum met, Raphidascaris sp. l., S. crassicauda l. У лиманах Північно-Західного Причорномор'ї вперше відзначені 5 видів: P. subtilis, P. gobii, C. lingua met, C. rudolphii l., S. crassicauda l. Список гельмінтів бичків дослідженого району розширений нами на 10 видів, а 14 видів, відзначених попередніми авторами нами не знайдені. До цього числа входять: рідкісні в нашому районі види (Galactosomum lacteum met, Goeziatricirrata); види, що випадково заражають бичків (Schistocephalus sp. pl, Proteocephalustorulosus l., Asymphylodora imitans); прісноводні види (D. spathaceum met, T. clavata met), які зникли внаслідок підвищення солоності води; види, систематична належність яких неясна (Scolex pleuronectis, Tetrarhynchus sp., Tetrarhynchobothrium sp., Asymphylodora sp., Trematoda gen. sp. met, Contracaecum sp., Agamonema sp.). До останньої групи відносяться личинки паразитів силяхій – S. pleuronectis, Tetrarhynchus sp., Tetrarhynchobothrium sp. – про причини відсутності яких неможливо судити, оскільки невідомі їх перші проміжні хазяї. Подібність гельмінтофауни за нашими даними згідно з Ics до даних попередніх досліджень склала 50%.

Залежність гельмінтофауни бичків від солоності води. У дослідженому районі розрізняються певні групи гельмінтів бичків за відношенням до солоності. Оскільки Чорне море є солонуватоводною акваторією, то тут переважають солонуватоводні види паразитів – 10 видів (41%), морські (7 видів) склали 29%, менш за все прісноводних видів – 4 види (17%). Два види – C. concavum met і S. crassicauda l. – еврігалінні види паразитів, відзначені у більшості акваторій. Два стеногалінних види – B. polymorphus met, N. skrjabini – знайдені тільки у прісних і олігогалінних водах Дністровського лиману. Мала кількість прісноводних видів зумовлена тим, що солоність більшості досліджених акваторій вище зони критичної солоності Хлєбовича. Внаслідок постійних коливань солоності вод дослідженого району в гельмінтофауні переважають види, пристосовані до широкого діапазону солоності.

Морські метацеркарії C. lingua відзначалися в усіх досліджених районах, крім Хаджибейського лиману. У Дністровському лимані метацеркарії C. lingua знайдені тільки у Цареградському гирлі у бичка жаби, а в інших районах, незважаючи на наявність у бичків C. concavum, C. lingua не зустрічалися. Обидва види пов'язані з молюсками Hydrobia. Таким чином поширення цих трематод напевно лімітується не стійкістю молюсків, як зазначено в літературі (Zander, 1998), а стійкістю до солоності самих трематод. Акантоцефали A. propinquus і T. exiguus пов'язані з ракоподібними род. Gammaridae. В Хаджибейському лимані в живленні бичків і в бентосі в місцях лову риби нами відзначаються гаммариди M. olivii. Незважаючи на це, морські акантоцефали T. exiguus зникли при зниженні солоності від 6 до 3‰. В Дністровському лимані гаммариди є одним з основних компонентів фауни (Сиренко и др., 1992), але в бичків акантоцефали нами не знайдені. Таким чином, як і на разі з трематодами, солоність впливає безпосередньо на самого паразита, що не дає морським видам можливості існувати в розпріснених лиманах. Як відомо, толерантність видів до коливань солоності обмежується зоною критичної солоності (5 – 8‰), нижче якого не існують морські види, а вище – прісноводні. Саме тому акантоцефали T. exiguus в Дністровському лимані були відсутні, а в Хаджибейському – зникли при пониженні солоності нижче 5‰.

ВИСНОВКИ

  1. У риб Одеської затоки та лиманів Північно-Західного Причорномор'я знайдено 36 видів гельмінтів, 24 з яких паразитують у бичків. У гельмінтофауні бичків переважають трематоди (9 видів), досить багата фауна нематод (7 видів) і цестод (5 видів), акантоцефали представлені лише трьома видами. Три види – Bucephalus marinum met, Raphidascaris sp. l., Streptocara crassicauda l. – вперше знайдені в північно-західній частині Чорного моря. У лиманах Північно-Західного Причорномор'ї вперше знайдені п'ять видів: Proteocephalus subtilis, Paratimonia gobii, Cryptocotyle lingua met, Contracaecum rudolphii l., S. crassicauda l.

  2. Майже половина зареєстрованих видів (43,2%) є спільними для бичків та інших видів риб, у певних умовах ті чи інші з них є головними хазяями, що забезпечують існування паразита в регіоні. Специфічні паразити бичків (Bothriocephalus gregarius pl, Ligula pavlovskii pl, Proteocephalusgobiorum, P. subtilis, Asymphylodora pontica, P. gobii, Aphalloides coelomicola) складають 18,9% усіх знайдених нами гельмінтів. 13,5% складають види, які ніколи не відзначалися у бичкових риб: Gyrodactylus elegans, Caryophillaeus laticeps, Pthychobothrium atherinae, Posthodiplostomum cuticola met, Saccocoelium tensum.

  3. Відновлена валідність виду P. subtilis. Встановлено, що у бичків у Чорному морі паразитують два види цестод роду Proteocephalus: P. gobiorum та P. subtilis, самостійність яких підтверджена статистично.

  4. У дослідженому районі у бичків паразитує лише один вид акантоцефал родини Arhythmacanthidae – Acanthocephaloides propinquus. Акантоцефали бичків з Чорного моря дещо відрізняються від типової середземноморської морфи: хоботок чорноморських особин несе по 4 – 5 гачків в 12 рядах, на відміну від гельмінтів цього виду з Середземного моря, які мають по 5 – 6 гачків в 12 рядах. У акантоцефал чорноморської морфи також дещо більша довжина тіла – до 7,13 мм (у середземноморських максимальна довжина 6,23 мм).

  5. Найбагатша гельмінтофауна зареєстрована у бичка кругляка – 16 видів, з яких чотири знайдені у цього хазяїна вперше, найбідніша – у чорного бичка і цуцика (по чотири види). Гельмінтофауну бичка кам'яного складають 9 видів (вперше відзначені п'ять), скельного – 6 видів, ширмана – п'ять видів (вперше – чотири), бабки – 12 видів (вперше – два), жаби – 7 (вперше – три), зеленчака – 13 видів (вперше – чотири).

  6. Ядро гельмінтофауни бичків складається з чотирьох видів: Сryptocotyle concavum met, C. lingua met, Dichelyne minutus, A. propinquus. Показники зараженості різних видів бичків найбільш сталі для нематоди D. minutus. Видовий склад гельмінтофауни бичків визначається переважно екологією хазяїна, в той час як показники зараженості певними видами гельмінтів пов'язані з зоогеографічним походженням як паразитів, так і хазяїв. Зокрема визначена висока зараженість бичків чорного і зеленчака акантоцефалом A. propinquus, який також є середземноморським іммігрантом.

  7. Личинкові стадії гельмінтів складають 60% від всієї гельмінтофауни бичків. Це зумовлено тим, що бички відіграють роль кормового об'єкту для багатьох видів хижих риб і рибоїдних птахів. Включаючись до життєвих циклів їх паразитів бички часом відіграють роль головного джерела зараження дефінітивних хазяїв.

  8. Видовий склад гельмінтофауни та ступінь зараженості ними бичків певною мірою пов'язані з типом живлення хазяїв. Відзначено низьку зараженість гельмінтами хижого бичка жаби. Встановлено, що висока зараженість бичків личинками L. pavlovskii пов'язана зі спалахами чисельності планктонних ракоподібних на фоні низької чисельності бентосних видів.

  9. Найбільшим багатством характеризується гельмінтофауна бичків Дністровського лиману (17 видів), найменшим – Хаджибейського (7 видів) і Тузловських лиманів (8 видів). У бичків з Тилігульського лиману зареєстровано 13 видів, Григорівського – 11 видів, з Одеської затоки та Будацького лиману – по 10 видів гельмінтів. Значною мірою це залежить від солоності води тої чи іншої водойми.

  10. Відзначено повну зміну гельмінтофауни бичків Хаджибейського лиману у порівнянні з даними попередніх досліджень, що пов'язано з його розпрісненням. Лиман характеризується нестабільністю гельмінтофауни, зміна якої продовжується й зараз, що пов'язано з нестабільністю солоності. В той же час значні зміни гельмінтофауни бичків Тилігульського лиману зумовлені підвищенням солоності в цій водоймі. Відносно сталою є гельмінтофауна бичків Одеської затоки та Григорівського лиману.

  11. У дослідженому районі переважають солонуватоводні види паразитів (41%), менш за все прісноводних видів (17%). Мала кількість прісноводних видів пов'язана з тим, що солоність більшості досліджених акваторій знаходиться вище зони критичної солоності. Два види – C. concavum met і S. crassicauda l. – еврігалінні солонуватоводні види паразитів, відзначені у більшості акваторій. Два стеногалінних види – Bucephaluspolymorphus met, Nicolla skrjabini – знайдені тільки у прісних і олігогалінних водах Дністровського лиману. Завдяки постійним коливанням солоності вод дослідженого району в гельмінтофауні переважають види, пристосовані до широкого діапазону солоності.

Loading...

 
 

Цікаве