WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Рис. 3. Графік дискримінантної функції показників зараженості (P, %; MI; A) різними видами гельмінтів окремих видів бичків у дослідженому районі, р < 0,05.

Рис. 4. Графік дискримінантної функції показників зараженості (P, %; MI; A) гельмінтами Cryptocotyle concavum met (CC), C. lingua met (CL), Dichelyne minutus, Acanthocephaloides propinquus (AP) окремих видів бичків дослідженого району, р < 0,05.

Висока зараженість бичків чорного і зеленчака акантоцефалом А. propinquus, на нашу думку,обумовлена тим, що цей паразит також є середземноморським іммігрантом. Висока зараженість понто-каспійських бичків Cryptocotyle spp. met певно пов'язана з тим, що завдяки відсутності плавального міхура ці бички не можуть тривалий час плавати у товщі води і переважно знаходяться біля дна, що робить їх більш вразливими для церкарій. Таким чином, видовий склад гельмінтів бичків залежить головним чином від екології хазяїна, в той час як показники зараженості значною мірою визначається його зоогеографічним походженням. Ядро гельмінтофауни бичків складають чотири види: С. concavum met, C. lingua met, D. minutus, A. propinquus, показники зараженості якими значно відрізняються, що пов'язано як з зоогеографічним походженням, так і біологією хазяїв і паразитів.

Бички як проміжні та паратенічні хазяї гельмінтів. Серед знайдених нами паразитів бичків 16 видів представлені личинковими формами. Два види – Aphalloides coelomicola, P. gobiorum – представлені як дорослими формами, так і личинками. Вцілому личинкові форми складають 60%, а дорослі – тільки 40% гельмінтофауни бичків.

Личинкові паразити, дорослі стадії яких заражають риб, становлять у гельмінтофауні досліджених видів бичків 28%. Серед знайдених нами у бичків паразитів до таких відносяться 7 видів: трематоди B. polymorphus, Acanthostomum imbutiformis, A. coelomicola, цестоди B. gregarius, P. gobiorum, Proteocephalus sp., нематода Raphidascaris sp. Для 4-х видів – B. polymorphus, A. imbutiformis, A. coelomicola, B. gregarius – бички відіграють роль ІІ проміжного хазяїна (Найденова, 1970; Определитель..., 1975; 1987; Maillard, 1976; Renaud et al., 1964; Wallet, Lambert, 1986 та ін.). Для трематоди A. coelomicola бички лисуни можуть бути як остаточним, так і проміжним хазяїном (Найденова, 1970; Maillard, 1973; 1976). Маріти мешкають у порожнині тіла бичків, знижують плідність, а також можуть призводити до кастрації риб (Pampoulie et al., 1999; Sasal, Pampoulie, 2000). Для цестод роду Proteocephalus і нематоди Raphidascaris sp. бички відіграють роль паратенічних хазяїв. Для P. gobiorum бички є остаточними хазяями, але у деяких випадках можуть бути і хазяями личинок.

Личинки паразитів теплокровних тварин складають 32%. До таких відносяться 8 видів, личинки яких знайдені нами у бичків: трематоди C. lingua, C. concavum, Pygidiopsis genata,цестода L. pavlovskii, нематоди E. excisus, Contracaecum microcephalum, C. rudolphii, S. crassicauda. Для 4-х видів – C. lingua, C. concavum, P. genata, L. pavlovskii – бички відіграють роль ІІ проміжного хазяїна (Козлов, 1977; Определитель..., 1975; Шуваев, 1965; Boulos et al., 1981 та ін.). Маріти трематод роду Cryptocotyle знайдені нами у кишечнику морського голубка Larus genei та річкового крячка Sterna hirundo. Метацеркарії виявлені здебільш у шкірі та на плавцях, менше у м'язах і внутрішніх органах. Ці паразити викликають "чорноплямисте захворювання" риб (Курочкин, Бисерова, 1996). У разі великої кількості вони спричиняють зниження вмісту ліпідів у тканинах (Щепкина, 1981). Метацеркарії P. genata знайдені нами здебільш у печінці, менше у м'язах, мозку, очах, порожнині тіла. У літературі відомі випадки зараження людини двома із знайдених нами видів трематод: C. lingua (Zimmerman, Smith, 1975) і P. genata (Youssef et al., 1987). Трематода P. genata може викликати атрофію епітелію тонкого кишечнику (Boulos et al., 1981; Ciurea, 1933). Плероцеркоїди роду Ligula викликають захворювання риб – лігульоз, що може набувати характер епізоотії. Найбільша зараженість бичка бабки L. pavlovskii pl була у Хаджибейському лимані. Нами виявлена різниця в показниках гепатосоматичного індексу (ГСІ) у заражених і не заражених лігулою риб восени 1997 р., t = 2,7, p = 0,007. Вплив лігул на печінку може бути викликаним збільшенням розмірів гельмінтів восени. Для 4-х видів нематод, E. excisus, C. microcephalum, C. rudolphii, S. crassicauda (остаточні хазяї – рибоїдні птахи) бички відіграють роль паратенічного хазяїна. Часто зустрічаються у бичків з розпріснених районів личинки нематоди E. excisus. Інцистовані личинки розташовувалися на поверхні печінки, кишечнику, серозних покровах. Нематода S. crassicauda може викликати епізоотії у домашніх птахів (Коваленко, 1960). Одним з паратенічних хазяїв стрептокари є бички, які виявилися зараженими в усіх досліджених акваторіях, крім Бурнасу. Доросла нематода знайдена в кишечнику річкового крячка. Личинки були інцистовані на брижі бичків.

Таким чином, бички виступають проміжними хазяями паразитів, дорослі стадії яких паразитують у риб і теплокровних тварин. Вони відіграють роль кормового об'єкту для багатьох видів хижих риб і рибоїдних птахів. Включаючись до життєвих циклів їх паразитів, бички за певних умов можуть бути головним джерелом зараження остаточних хазяїв тими чи іншими гельмінтами. Це обумовлює великий відсоток личинкових стадій паразитів у гельмінтофауні бичків.

Розділ 4. Еколого-біологічна характеристика гельмінтофауни бичків.

Гельмінтофауна бичків з різним типомживлення. Паразитів бичків відповідно до шляхів зараження хазяїв поділено на три групи: 1. Ентеральні паразити, для яких бички є дефінітивними хазяями, що потрапляють до риб під час живленні безхребетними, зараженими інвазійними личинками. 2. Личинки цестод і нематод, для яких риба є II проміжним або паратенічним хазяїном, що потрапляють до риб при живленні безхребетними, зараженими процеркоїдами або личинками відповідних стадій. 3. Метацеркарії, що заражають риб не аліментарним шляхом.

У бичків з Хаджибейського лиману не зареєстровані нами паразити ІІІ групи, оскільки молюски були відсутні в складі живлення риб і не знайдені в місцях лову риби. З паразитів ІІ групи в лимані відзначені L. pavlovskii, E. excisus, C. rudolphii, S. crassicauda. Хазяями личинок ІІ стадії нематод E. excisus і S. crassicauda є бентосні організми (олігохети та гаммариди, відповідно) (Moravec, 1994). Влітку в придонному шарі води формуються анаеробні зони (Старушенко, Бушуев, 2001), завдяки чому у місцях лову риби продуктивність макрозообентосу була дуже низькою. За нашими даними біомаса бентосних організмів (Marinogammarus olivii, Rhithropanopeus harrisii tridentatus, Palaemon elegans), які слугують кормом для бичків, складає 0,6 – 10 г  м -2. В той же час скидання стічних вод до лиману викликає цвітіння води. Результатом є масові спалахи чисельності планктонних ракоподібних, що спонукає навіть дорослих бичків переходити до живлення зоопланктоном. У кишечниках бичків з Хаджибейського лиману знаходили залишки панцирів Copepoda, Cladocera, ефіпії Daphnia. Планктонні ракоподібні є хазяями процеркоїдів цестод L. pavlovskii і личинок ІІ стадії нематод E. excisus (Определитель..., 1987; Moravec, 1994). Перехід дорослих бичків до живлення вказаними організмами збільшує можливість їх зараження цими паразитами. Таким чином, саме спалахи чисельності веслоногих ракоподібних визначають високу зараженість ними риб.

Низькими показниками зараженості характеризується бичок жаба, що пов'язано з його хижим типом живлення. Скоріш за все такі паразити, як A. propinquus, D. minutus, E. excisus (останній знайдений у кишечнику бичка, що є нетиповою для нього локалізацією) заражають бичка жабу при споживанні інших видів риб. У життєвому циклі D. minutus передача від бичків до хижих риб є одним з важливих ланок життєвого циклу, оскільки основним дефінітивним хазяїном цієї нематоди є глоса Platichthyes flesus L., 1758 (Kшie, 2001). Зараження хижих видів риб акантоцефалом A. propinquus також пояснюється іхтіофагією або канібалізмом (de Buron, Maillard, 1987). Це є одною з причин високої зараженості бичка зеленчака, молоді особини якого живляться ракоподібними, а потім переходять до хижого способу життя.

Loading...

 
 

Цікаве