WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Профілактична цитокінотерапія в лікуванні хворих - Реферат

Рис. 1. Графік дискримінантної функції морфологічних ознак цестод Proteocephalus spp.

1 – P. subtilis (Тилігульський лиман), 2 – P. gobiorum (Будацький лиман), 3 – P. gobiorum (Григорівський лиман)

На основі одержаних даних відновлено валідність виду P. subtilis. Головними ознаками, які відрізняють цей вид від P. gobiorum, є ті що наведені в літературі (Определитель..., 1975). Кількість сім'яників P. gobiorum – 20 – 36, P. subtilis – 40 – 50. Бурса P. gobiorum складає 1/3 – ј ширини проглотиди, а в P. subtilis – Ѕ – 1/3. Також систематичною ознакою є співвідношення довжини і ширини статевозрілої проглотиди: у P. gobiorum довжина більш за ширини, у P. subtilis – близько 1/5.

Акантоцефал A.propinquus описаний Ф. Дюжарденом (Dujardin, 1845). Пізніше він неодноразово переописувався (Meyer, 1933; Golvan, 1960, 1969). Однак між наведеними І. Ж. Гольваном (Golvan, 1969) і А. Майером (Meyer, 1933) описами і рисунками існують протиріччя, що заважають визначенню і розрізненню A. propinquus і A. incrassatus. Згідно з пізнішими описами для A. incrassatus характерна гладенька кутикула (на основі цього він був віднесений до роду Paracanthocephaloides), а сім'яники знаходяться в задній частині тіла, в той час як у A. propinquus кутикула вкрита шипиками, а сім'яники розташовані в центральній частині тіла (Bray et al., 1988; de Buron et al., 1986). Хоботок A. propinquus несе 12 рядів гачків по 5 – 6 у кожному ряді, кутикулярні шипики довжиною 4 мкм, акантор в яйці має один гачок без кореня (de Buron et al., 1986; Dezfuli et al., 1992). При вивченні морфології знайдених акантоцефал досліджено 59 екз. (21 самець і 38 самиць) з бичка кругляка, кам'яного, ширмана, бабки, зеленчака. Досліджені нами гельмінти мали деякі відмінності від типової морфи з Середземного моря (de Buron et al., 1986; Dezfuli et al., 1992). У вивчених нами акантоцефал хоботок має по 4 – 5 гачків у 12 рядах, особини тільки з 5 гачками у рядах склали 6,8% досліджених гельмінтів, а 5 – 6 гачків у повздовжніх рядах взагалі не реєструвалися. Для гельмінтів з Сетської лагуни (Франція) наведена довжина тіла до 6,23 мм, а довжина кутикулярних шипиків – 4 мкм (de Buron et al., 1986). У знайдених нами гельмінтів ці показники більші (довжина тіла до 7,13 мм, а довжина кутикулярних шипиків – 7,5 мкм). За цими параметрами вони наближаються до A. geneticus, але відсутність кореня гачка в акантора підтверджує належність акантоцефал чорноморських бичків до A. propinquus.

Таким чином, нами підтверджено, що у бичків дослідженого району паразитує лише один вид родини Arhythmacanthidae – A. propinquus. Хоботок цього гельмінта озброєний 12 рядами по 4 – 5 (або 5 – 6) гачків у кожному. Сім'яники знаходяться в центральній частині тіла. Розміри кутикулярних шипиків не можуть бути діагностичною ознакою цього виду, оскільки довжина їх варіює у межах 3,0 – 7,5 мкм незалежно від локалізації на поверхні тіла. Акантор в яйці має один гачок без кореня.

Особливості гельмінтофауни окремих видів бичків. Узагальнено і проаналізовано відомості про гельмінтофауну бичків чорноморсько-азовського басейну за даними різних авторів (Коваль, 1950, 1961, 1962; Мачкевский и др., 1990; Найденова, 1974; Сарабеев, Домнич, 2001; Чернишенко, 1957, 1962; Чернышенко, 1947, 1949, 1955 – 1957, 1960, 1962, 1966; та ін.), а також за нашим матеріалом. Встановлено, що найбагатша гельмінтофауна бичка кругляка (63 види), найменше видів гельмінтів зареєстровано у бичка кам'яного (19 видів) (рис. 2). За нашими даними також найбагатша гельмінтофауна у бичка кругляка – 16 видів, з яких 4 реєструються вперше, найбідніша – у чорного бичка і цуцика (по 4 види) (рис. 2). Гельмінтофауну бичка зеленчака складають 13 видів (вперше відзначені 4), бабки – 12 видів (вперше – 2), кам'яного – 9 видів (вперше – 5), жаби – 7 (вперше – 3), скельного – 6 видів, ширмана – 5 видів (вперше – 4).

Рис. 2. Співвідношення кількості видів гельмінтів знайдених нами та іншими авторами у окремих видів бичків.

Порівняльний аналіз гельмінтофауни різних видів бичків. Відзначені певні відмінності у видовому складі гельмінтів різних видів бичків. Так гельмінтофауна середземноморського за походженням бичка лисуна мармурового помітно відрізняється від такої понто-каспійських видів: ширмана (Ics = 47,1%), бабки (Ics = 43,5%), жаби (Ics = 47,1%). Показники солоності вод, в яких він мешкає (6 – 40‰), вищі, ніж такі у останніх (0 – 28‰), що обумовлює різницю у видовому складі паразитів: для лисуна мармурового характерна наявність специфічних для нього морських видів (P. gobii, A. coelomicola), а для понто-каспійських бичків – прісноводних видів гельмінтів (B. polymorphus met, N. skrjabini, E. excisus 1., A. lucii). Цілковито однакову гельмінтофауну, яка складається з 4-х видів: Cryptocotyle concavum met, C. lingua met, Dichelyne minutus, A. propinquus, зареєстровано у бичків чорного іцуцика (Ics = 100%). Основні місця, де мешкають ці бички – обростання каміння і берегозахисних споруд. Дуже подібний до гельмінтофауни цих видів і склад паразитів скельного бичка, який також мешкає серед обростань (подібність до бичків чорного і цуцика – 80%). Бички скельний і цуцик є понто-каспійськими реліктами, а чорний бичок – бореально-атлантичний за походженням вид. Таким чином, якісний склад гельмінтофауни бичків регіону формується переважно в залежності від екології виду. Однак кількісні показники зараженості (P, %; MI; A) понто-каспійських видів і чорного бичка значно відрізняються. За результатами дискримінантного аналізу відстань Міхаланобіса між показниками зараженості бичка скельного і цуцика незначна (подібно до більшості понто-каспійських бичків), в той час як у чорного бичка ці показники на значній відстані (рис. 3). На нашу думку це обумовлено головним чином відмінним походженням чорного бичка, який є бореально-атлантичним видом.

Серед знайдених нами гельмінтів 4 види – C. concavum met, С. lingua met, D. minutus, A. propinquus – відзначені в усіх досліджених видів бичків (за виключенням головані, гінця і пуголовки, які досліджені в малій кількості). Найбільш сталі показники зараженості бичків солонуватоводною нематодою D. minutus (рис. 4). Зараженість різних видів бичків середземноморським акантоцефалом А. propinquus відрізняється. Так, показники зараженості цим видом середземноморських іммігрантів бичка чорного і зеленчака знаходяться на деякій відстані від основного кластера (рис. 4), що викликано вищими показниками зараженості. В той же час у понто-каспійських бичків кругляка, кам'яного, ширмана і бабки на відстані від основного кластера знаходяться показники зараженості метацеркаріями роду Cryptocotyle (рис. 4), які вищі у вказаних видів бичків.

Loading...

 
 

Цікаве