WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Оптимізація лікування пацієнток, хворих на сальпінгоофорит - Реферат

Оптимізація лікування пацієнток, хворих на сальпінгоофорит - Реферат

Під час спеціальних біохімічних досліджень встановлено, що зміни показника екскреції гідроксипроліну у хворих на ХГВ набували різноманітних напрямків в залежності від активності захворювання. Екскреція гідроксипроліну при високій активності ХГВ становила 405,7520,12 мкмоль/добу, при помірній – 438,7721,78 мкмоль/добу, при мінімальній – 799,2438,26 мкмоль/добу, в фазі ремісії – 367,1818,12 мкмоль/добу (р<0,05). У здорових дітей показник становив 532,3526,59 мкмль/добу. У дітей з ХГС показник екскреції ГП становив: при помірній активності 422,0420,96 мкмоль/добу, мінімальній активності – 460,2319,23 мкмоль/добу, в латентній фазі – 491,0811,40 мкмоль/добу (р<0,05). Зниження виділення з сечею гідроксипроліну при ремісії ХГВ може свідчити про його активне включення в процеси метаболізму, що, в свою чергу, відображає активацію репаративних механізмів як з боку сполучної тканини, так і безпосередньо з боку гепатоцитів.

Показники вмісту вільної фракції гідроксипроліну (ВГП) в сироватці крові у хворих як на ХГВ, так і на ХГС, змінювалися у бік підвищення. При ХГВ високої активності рівень ВГП становив 18,700,86 мкмоль/л, помірної – 18,770,90 мкмоль/л, мінімальної – 16,840,76 макмоль/л, фазі ремісії – 12,050,52 мкмоль/л, у здорових дітей – 11,370,55 мкмоль/л (р<0,05). При ХГС рівень ВГП становив: при помірній активності – 11,980,53 мкмоль/л, мінімальній активності – 6,860,32 мкмоль/л, в латентній фазі – 18,800,82 мкмоль/л (р<0,05). Оскільки вільна фракція гідроксипроліну відображає інтенсивність синтезу і катаболізму молодого, метаболічно активного колагену, отримані результати можуть бути свідченням початкових проявів порушення обміну сполучної тканини у таких хворих (Б.М.Смирнов, Л.А.Тришкова, П.Н.Филимонов, 1995).

У обстежених дітей рівень пептидозв'язаного гідроксипроліну (ПГП) змінювався у бік підвищення. При ХГВ рівень ПГП становив: при високій активності – 23,871,12 мкмоль/л, помірній – 11,120,51 мкмоль/л, мінімальній активності – 10,570,50 мкмоль/л, в фазі ремісії – 12,330,55 мкмоль/лл, у здорових дітей – 8,830,4 мкмоль/л (р<0,05). У дітей з ХГС рівень ПГП становив: при помірній активності – 11,590,53 мкмоль/л, в латентній фазі – 7,870,32 мкмоль/л (р<0,05). Наростання величин ПГП паралельно із збільшенням активності захворювання може свідчити про те, що розпад старих колагенів превалює над синтезом молодих його форм. Наслідком цього процесу є накопичення в сироватці крові пептидного матеріалу, так званих середньомолекулярних пептидів, що супроводжують ендотоксемію. В цьому випадку спостерігається паралелізм між активністю ХГ, важкістю клінічних проявів та показником ПГП.

Рівень білковозв'язаного гідроксипроліну (БГП) у всіх хворих на ХГВ був підвищений: при високій активності – 81,593,97 мкмоль/л, помірній – 63,973,12 мкмоль/л, мінімальній – 74,383,64 мкмоль/л, в фазі ремісії – 77,583,84 мкмоль/л, у здорових дітей – 42,402,08 мкмоль/л (р<0,05). У дітей з ХГС рівень БГП становив: при помірній активності – 53,562,63 мкмоль/л, мінімальній – 44,942,19 ммоль/л, в латентній фазі – 56,352,76 мкмоль/л (р<0,05). Як відомо з даних літератури (П.Н.Шараев и сравт., 1997), БГП являє собою колагеноподібний білок-компонент системи комплементу, котрий одночасно відноситься до гострофазових білків та відображає реакцію організму на запалення. При ХГВ ми спостерігали найвищі показники фракції БГП при високій активності захворювання, що підкреслює значення цього показника як одного з можливих діагностичних критеріїв активності ХГВ. У випадках ХГС найвищий рівень цього показника спостерігався при латентній фазі хвороби, що свідчить про активну реакцію з боку організму у вигляді класичного гострого запалення.

При аналізі рівня загального гідроксипроліну (ЗГП) у дітей з ХГВ встановлено його підвищення в порівнянні з групою здорових дітей: при високій активності – до 114,845,68 мкмоль/л, помірній – до 98,134,88 ммоль/л, мінімальній – до 104,155,2 мкмоль/л, в фазі ремісії – 101,495,0 мкмоль/л, у здорових дітей – 73,713,58 мкмоль/л (р<0,05). У дітей з ХГС рівень ЗГП суттєво не відрізнявся від такого у здорових дітей і становив: при помірній активності – 75,733,70 мкмоль/л, мінімальній – 66,763,29 мкмоль/л, в латентній фазі – 79,063,91 мкмоль/л (р<0,05).

Активність еластази сироватки у дітей з ХГВ змінювалась різнонаправлено: при високій активності ХГВ її активність становила 11,580,52 мкмоль/л/год, помірній активності – 32,471,59 мкмоль/л/год, мінімальній активності – 25,131,21 мкмоль/л/год, в фазі ремісії – 8,160,38 мкмоль/л/год, у здорових дітей – 24,51,19 мкмоль/л/год (р<0,05). У дітей з ХГС активність еластази сироватки була підвищена: при помірній активності – 43,412,14 мкмоль/л/год, мінімальній активності – 49,712,47 мкмоль/л/год, в латентній фазі – 24,921,22 мкмоль/л/год (р<0,05). Цей факт може бути обумовлений пригніченням або виснаженням процесів синтезу ферменту, або розрегулюванням процесів анаболізму та катаболізму колагенових білків.

Вивчення функціонального стану системи L-аргінін-NO показало, що у всіх дітей з ХГВ концентрація L-аргініну в сироватці крові була знижена в 1,4-2,2 рази. Найбільш значне зниження L-аргініну сироватки крові відбувалось при помірній активності ХГВ (рис. 1).

Враховуючи, що L-аргінін є субстратом для подальшого утворення з цієї молекули NO, можна припустити, що, з одного боку, в різних стадіях захворювання може спостерігатись різна інтенсивність утилізації L-аргініну, з другого – виявлені зміни можуть бути обумовлені різною інтенсивністю метаболізму та розпаду молекули NO або різним ступенем її участі в механізмах розвитку системних порушень, обумовлених гепатитом. Про це, зокрема, свідчать і результати визначення сумарної концентрації NO2 та NO3 (NOх) в сироватці крові у таких дітей (рис. 2).

Найбільш вираженому зниженню вмісту L-аргініну та сумарного рівня NO2 та NO3 в сироватці крові відповідали і характерні зміни екскреції NOх. При ХГВ NOх сечі становила: при високій активності – 20,531,02 мкмоль/л, помірній – 29,891,44 мкмоль/л, мінімальній – 23,761,15 мкмоль/л, в фазі ремісії – 24,01,17 мкмоль/л, у здорових дітей – 51,095,35 мкмоль/л (р<0,05). У дітей з ХГС NOх сечі становила: при помірній активності – 18,121,89 мкмоль/л, мінімальній – 24,461,20 мкмоль/л, в латентній фазі – 28,081,37 мкмоль/л (р<0,05).

Результати проведеного дослідження свідчать, що у хворих з хронічним вірусним гепатитом В і С зниження рівня L-аргініну в крові лежить в основі зменшення синтезу NO, максимально у дітей з активними формами ХГ. Отримані дані теоретично обґрунтовують необхідність включення в комплексне лікування хворих з ХВГ донаторів оксиду азоту, та обумовлюють необхідність диференційованого застосування цих препаратів у дітей з ХГ залежно від стадії захворювання та наявності ускладнень.

Для оцінки ефективності лікування, яке додатково включалопрепарат цитраргінін в якості прекурсора оксиду азоту, усі діти, що знаходились під спостереженням, методом рандомізації були поділені на три групи. Першу, основну групу, склали хворі на ХГВ (36) та ХГС (22), які отримували, крім базисної терапії цитраргінін та дієту, збагачену продуктами, що містять амінокислоту аргінін. До другої групи (порівняння) увійшли діти з ХГВ (39) та ХГС (23), котрі отримували лише традиційну, загальноприйняту базисну терапію хронічного гепатиту. Третю групу (контролю) склали 20 практично здорових дітей такого ж віку і статі. Усім призначалися групи препаратів: рекомбінантні інтерферони (інтрон А або лаферон) – окремо або в комбінації з рибавірином (ребетолом) у хворих з відсутністю первинної відповіді чи при наявності рецидиву на фоні відміни інтерферону. Також призначали антиоксиданти, ентеросорбенти, препарати, що нормалізують мікрогемо- та лімфоціркуляцію, гепатопротектори та препарати, що поліпшують жовчовиділення (гепабене, гепатофальк-планта, хофітол, галстена). Ефективність комплексної терапії оцінювали за результатами порівняльного аналізу динаміки клінічних проявів та результатів лабораторно-інструментальних досліджень в основній групі та в групі порівняння. Частина хворих (42, з котрих 20 належали до основної групи, а 22 – до групи порівняння) проходила обстеження в клініці неодноразово.

Встановлено, що у дітей основної групи на фоні запропонованого лікування позитивна динаміка клінічних проявів захворювання спостерігалась починаючи з кінця першого тижня лікування і була більш вираженою, ніж у хворих групи порівняння. Це стосувалося проявів астеновегетативного, диспептичного, абдомінального больового синдромів, а також синдрому ендогенної інтоксикації. Ефект лікування протягом трьох місяців після його завершення в основній групі був більш стійким, зберігався у (48,34%) основної групи та у 30,72% групи порівняння. У хворих на ХГ до лікування дискомфорт у правому підребер'ї спостерігався у 14 (33,30%); на фоні запропонованої терапії прояви больового синдрому зменшились до 9,08% в основній групі проти 17,36% в групі порівняння (р<0,05). Ефект від лікування утримувався протягом 3 місяців в основній групі у всіх 22,70% дітей, у яких його було досягнено після завершення курсу терапії; в групі порівняння цей відсоток складав лише 13,02% (р<0,05).

Паралельно позитивним змінам клінічних проявів хвороби у дітей мала місце позитивна динаміка ультразвукової картини печінки. У дітей з ХГВ затуплення краю печінки (при нормі 75°) під впливом лікування в основній групі зменшилось на 50,0% при високій активності проти 35,00% в групі порівняння (р<0,05), на 60,0% при помірній активності проти 20,0% в групі порівняння (р<0,05), на 11,76% в фазі ремісії проти 6,53% в групі порівняння та у всіх 20,0% дітей з мінімальною активністю проти 10,0% групи порівняння (р<0,05). Під впливом удосконаленого лікувального комплексу в основній групі хворих з ХГВ відбулося підвищення рівня L-аргініну крові у 88,88% дітей з помірною, мінімальною активністю ХГВ та в фазі ремісії. Динамічні спостереження виявили, що при високій активності ХГВ через 3 та 6 місяців після лікування в основній групі показник L-аргініну крові вірогідно не змінювався (таблиця 1).

При помірноактивному ХГС спостерігалася тенденція до підвищення (нормалізації) рівня L-аргініну в сироватці крові (0,05<р<0,1) в основній групі, а при мінімальноактивному ХГС та в латентній фазі в основній групі спостерігалося вірогідне підвищення показника (р<0,05) проти групи порівняння, в якій змін рівня показника не відбулося. Під впливом лікування в основній групі спостерігалися також зміни концентрації сумарних нітратів і нітритів (NOx) в сироватці крові. Встановлено, що при високій активності ХГВ в основній групі після лікування показник підвищився значно більше, ніж в групі порівняння – 23,191,12 мкмоль/л в основній групі проти 13,441,19 мкмоль/л в групі порівняння (р<0,05), при помірній активності ХГВ 26,091,63 мкмоль/л в основній групі проти 12,150,94 мкмоль/л в групі порівняння, при мінімальній активності ХГВ - 34,781,79 мкмоль/л проти 19,250,98 мкмоль/л (р<0,05). В стадії ремісії ХГВ показник в основній групі також нормалізувався і одночасно мав вірогідну відмінність від аналогічного показника групи порівняння (р<0,05). При всіх видах активності, окрім високої, рівень NОx утримувався на нормальних рівнях протягом 3 місяців. За отриманими даними, при помірній активності ХГС рівень NОx сироватки вірогідно збільшувався проти групи порівняння, при латентній фазі ХГС показник нормалізувався; на зазначених рівнях показник NОx утримувався протягом 3 місяців. На відміну від NOx сироватки крові, показник вмісту сумарних нітратів і нітритів в сечі дітей з ХГ на фоні лікування не мав суттєвої динаміки.

У дітей основної групи з ХГВ високої, помірної та мінімальної активності після проведеного лікування відбувалось зниження рівня ВГП в сироватці крові (при високій активності – вірогідне із значенням до лікування), в той час, як застосування загальноприйнятої терапії в жодному випадку не привело до статистично значимих змін величин цього показника. У дітей з ХГС в основній групі показник нормалізувався (р>0,05 в порівнянні з групою здорових дітей), на відміну від аналогічного показника групи порівняння, де спостерігалася лише тенденція до його підвищення (0,05<р<0,1). При ХГС в латентній фазі вихідний показник ВГП до початку терапії був підвищений відносно групи здорових дітей (р<0,05) в обох порівнюваних групах. На фоні удосконаленого лікування зазначений показник мав тенденцію до зменшення, (0,05<р<0,1), на відміну від групи порівняння, де показник лишався незмінним, що також може свідчити про перевагу запропонованої терапії перед загальноприйнятою. Про позитивний вплив запропонованої терапії на обмін сполучної тканини свідчать і результати вивчення показника ПГП у дітей, хворих на ХГВ. При високій активності ХГВ як в основній групі, так і в групі порівняння, спостерігалося вірогідне падіння рівня ПГП відносно вихідних показників (р<0,05), що є сприятливою ознакою. При помірноактивному ХГВ та ХГВ в фазі ремісії вихідні показники ПГП були істотно вищими, ніж відповідний показник здорових дітей (р<0,05). На фоні лікування в основній групі коливання рівня ПГП призвели до його нормалізації (р>0,05 в порівнянні з групою здорових дітей). У дітей з помірноактивним ХГС відбулася нормалізація рівня ПГП. Між дітьми з ХГВ, які отримували загальноприйняту та удосконалену комплексну терапію, виявлені певні відмінності і при аналізі змін рівня БГП. Встановлено, що під впливом терапії в основній групі рівень БГП лишався без змін при високій та помірній активності ХГВ, а при мінімальній активності та в фазі ремісії спостерігалось вірогідне зниження величини цього показника. При усіх видах активності ХГС коливання рівня БГП не набували вірогідних значень.

Loading...

 
 

Цікаве