WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Бактеріоциногенні і пробіотичні властивості лактобацил (автореферат) - Реферат

Бактеріоциногенні і пробіотичні властивості лактобацил (автореферат) - Реферат

виявлено загальну тенденцію до зростання значимості персонального фактора й міжособистих відносин, а також пов'язаних з ними аспектів профілю особистості. Зокрема, специфіка культурно-освітніх організацій полягає в тому, що тут особистісний аспект домінує, щонайменше є співвідносним з такими чинниками підвищення ефективності діяльності організації, як розподіл обов'язків, винагорода, адміністративна кар'єра, форми заохочення та покарання, штатний розклад, правила внутрішнього розпорядку тощо;

■ шляхом конкретного соціологічного опитування підтверджено теоретично виявлену тенденцію щодо залежності прояву особистісного фактора від типу соціальної організації, зокрема, значення цього аспекту в культурно-освітніх закладах, особливо в умовах мало розвиненого освітнього ринку.

Практичне значення роботи обумовлене роллю особистісного фактора в управлінні організацією й необхідністю теоретичного визначення передумов, чинників, форм прояву та шляхів максимізації цього фактора.

Соціальне значення має виявлена в роботі залежність між особистісним фактором в управлінні та характером соціальних організацій, що потребує подальшої конкретизації проблеми й удосконалення практики управління стосовно неприбуткових організацій, таких як культурно-освітні заклади.

Здійснене в дисертації дослідження й висновки становлять необхідну передумову подальшого розвитку таких галузевих дисциплін як соціологія освіти, особистості, організацій і управління. Матеріали дисертації можуть бути використані в наукових дослідженнях з менеджменту, а також у процесі викладання відповідних тем вказаних дисциплін. Результати дисертаційного дослідження важливі для розуміння й теоретичного аналізу явищ та управлінських процесів в освітніх організаціях. Висновки роботи можуть бути використані для визначення подальшої трансформації соціального інституту освіти, теорії та практики виховання й самовиховання особи в умовах сучасної соціальної реконструкції українського суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі соціології та соціальної роботи Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління", яка здійснювала загальне керівництво та контроль за написанням роботи та на методологічному семінарі кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані міркування автора були викладені на міжнародних конференціях: І Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування" (15 – 16 листопада 2001 року, м. Запоріжжя); П'ятий міжнародний конгрес україністів "Українська культура, реалії та виклики ХХІ століття" (26 – 29 серпня 2002 року, м. Чернівці); Міжнародна науково-практична конференція "Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства" (27 – 28 вересня 2002 року, м. Одеса); ІІ Міжнародна науково-практична конференція "Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування" (10 – 11 жовтня 2002 року, м. Запоріжжя); VІІІ Міжнародна науково-практична конференція "Харківські соціологічні читання" (28 – 29 листопада 2002 року, м. Харків); ІV Міжнародна науково-практична конференція "Гуманізація вищої освіти: філософські виміри" (30 червня – 2 липня 2004 року, м. Бердянськ); V Міжнародна науково-практична конференція "Психонапрямки та межі філософської, природознавчої, медичної та гуманітарної наук" (16-19 вересня 2004 року, м. Одеса); а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Управління в освіті" (21 – 23 квітня 2003 року, м. Львів); науково-практичній конференції "Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ століття" (1 – 2 листопада 2001 року, м. Чернівці).

Публікації за темою дисертації здійснені у фахових виданнях (7 публікацій).

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та основними завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (276 найменувань). Повний обсяг дисертації 205 сторінок комп'ютерного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукової розробленості проблеми, визначено мету та завдання дослідження, окреслено об'єкт і предмет аналізу, визначено теоретико-методологічні підходи, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію та її результати.

У першому розділі – "Проблема особистісного фактору в історії соціології й управління" – виявлено традицію та окреслено основні теоретичні підходи до аналізу особистісного фактору в управлінні організацією.

Розгляд розпочинається з критичного аналізу концепції особистісного фактору в теорії бюрократії М. Вебера. В роботі виявлено історико-соціальні передумови цієї концепції, її становлення та роль у подальшій еволюції соціології організації й управління. Виявлено теоретичну обмеженість веберівської теорії тотальної бюрократії, що випливала із його неухильного прагнення максимально знеособити управлінські стосунки, звести лише до функційно необхідних проявів. Разом з тим, і це складає певну наукову новизну роботи, наголошується не лише на історичній обмеженості даної концепції, але також і на певній продуктивності такого підходу. Особистісний фактор зумовлюється не лише історичними обставинами, а й конкретними умовами діяльності організації. Це значить, що особистісний фактор проявляється також залежно від умов і середовища організації та зумовленого цим фактором характеру її діяльності, набуваючи більшої значущості в організаціях культури, освіти, високих інтелектуальних технологій тощо.

У першому розділі також простежено формування проблемного поля та шляхів теоретичної інтерпретації особистісного фактора в управлінні організацією. Прослідковується, зокрема, як в історії соціології організації й управління розширюється предмет дослідження через науковий опис та теоретичну інтерпретацію нових форм прояву особистісного фактора; вплив на особисту продуктивність наукової організації праці (Ф. Тейлор); дія неформальних стосунків на трудову поведінку (управління на основі людських стосунків), прояви особистісного фактору в соціальних організаціях типу психіатричної лікарні, в'язниці, шахт та рудників тощо; проявиміжособистого спілкування у формально забюрократизованих конторах; роль культури як форми організації людських відносин; гендерний фактор в управлінні тощо. Загальний висновок із цього розділу полягає в тому, що дія персонального чинника не лише має місце, але й залежить від просторово-часового стану й конкретно-історичних форм організації управлінського процесу.

У другому розділі – "Соціокультурна зумовленість формування особистості керівника й підлеглого" – розглядається поняття та структура особистості як учасника трудового процесу, а також соціокультурна визначеність особистісного профілю керівника й виконавця, що найбільш очевидно проявляється у формах їх сімейної та шкільної соціалізації. Стверджується, що поняття особистості включає в себе досить велику кількість рис і властивостей, зумовлених переважно характером тих суспільних структур і відносин, у просторі яких вона (особистість) формується й самостверджується. Ці характеристики модифікуються залежно від особливого виду трудової діяльності та місця конкретної людини в реальному управлінському процесі. Стосовно до цього формуються деякі об'єктивні вимоги щодо характерних рис та властивостей особистості, яким вона має відповідати, реалізуючи функцію керівника чи підлеглого в реальному управлінському процесі. Таких вимог у кожному конкретному випадку можна нарахувати досить багато, проте серед них можна у свою чергу вибрати найнеобхідніші. Виділивши певну кількість таких рис, їх потім можна звести до деякої впорядкованої сукупності або ідеального типу чи моделі. На основі таких процедур формується типова або ідеальна модель особи керівника та підлеглого. Так, для особи керівного складу об'єктивно необхідними є здатність до вольової маніпуляції іншими людьми; підвищений контроль і самоконтроль, спроможність проектувати майбутні дії на певну часову перспективу; відкладене на майбутнє задоволення потреб; схильність до концептуалізації дійсності; певний рівень інтересу до громадських справ і віддалених соціальних ситуацій; почуття історичної та конкретно-ситуативної відповідальності; упевненість у собі й обґрунтованості власних дій і рішень; почуття наперед заданих переваг і вищості та ін. У той самий час для особи підлеглого (виконавця) характерні почуття особистої невизначеності; комплекс непевності і неповноцінності; домінування емотивних станів над раціональними; ситуативне формування потреб і прагнення до негайного їх задоволення; відсутність сталої та позитивної самооцінки; ригідність соціопсихологічних станів і структур; домінування в індивідуальній свідомості відчуттів залежності від інших; готовність погоджуватись і підкорятись тощо. У реальній практиці управління важко відділити риси, які сформувались у процесі виховання й навчання, від тих, які було набуто під час реальної виконавської роботи. Але автор виходить з того, що значна частина цих рис і властивостей формується в першу чергу сімейною соціалізацією, а також, хоча й меншою мірою, шкільним навчанням. Тому особлива увага звертається саме на ці періоди людського життя.

Loading...

 
 

Цікаве