WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Бактеріоциногенні і пробіотичні властивості лактобацил (автореферат) - Реферат

Бактеріоциногенні і пробіотичні властивості лактобацил (автореферат) - Реферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кузьменко Володимир Іванович

УДК 316. 44

Особистісний чинник у структурі управління організацією

22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної роботи

Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного

та муніципального управління"

м. Запоріжжя.

Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор

Скідін Олег Леонідович,

Гуманітарний університет "Запорізький інститут

державного та муніципального управління", професор

кафедри соціології та соціальної роботи

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гавриленко Іван Миколайович,

Академія праці та соціальних відносин

федерації профспілок України,

завідувач кафедри соціології та соціального

управління, м. Київ

кандидат соціологічних наук, доцент

Туленков Микола Васильович,

Інститут підготовки кадрів державної служби

зайнятості, проректор з науково-методичної роботи

м. Київ

Провідна установа: Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова,

Інститут соціальних наук

Захист відбудеться 21 лютого 2005 року о 16.00 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.30 у Київському

національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, вул. Володимирська 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 21 січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О. Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Трансформація сучасного українського суспільства супроводжується докорінною перебудовою системи управління, в тому числі й щодо окремих промислових, політичних та культурно-освітніх організацій. Зміни в системі управління, у свою чергу, супроводжуються перебудовою або суттєвою трансформацією всіх складових компонентів управління, зокрема його технологічної, інформаційної, ресурсної й особистісної компоненти. Перебудова останньої, людської компоненти, з одного боку, становить найбільш суттєву частину трансформації управління; з іншого, – найменш підвладна зовнішнім впливам. Пояснюється це певною інерцією соціальної еволюції, бо людина несе на собі й у собі тягар минулого історичного досвіду, не завжди адекватної соціалізації, помилки й обмеження організованих форм навчання та виховання. Суттєвою перепоною на цьому шляху є те, що у філософській і соціологічній літературі отримало назву "відчуження праці". Це означає, що певною мірою, хоч і залежно від особливих обставин, праця сприймається людиною як тягар, суто зовнішня необхідність, залежність від обставин та іншої людини, як втрата свободи, права вільно розпоряджатися собою і насолоджуватися життям. У соціальному розумінні це означає, що в процесі управління важливу роль відіграють суб'єктивні фактори: структура мотивів, особиста схильність, взаєморозуміння, здатність до самоконтролю, інші зовнішні та внутрішні спонуки. До цього варто додати, що всі ці традиційні фактори в сучасній Україні як суспільстві трансформаційного типу отримують специфічні виміри та форми реалізації. У цьому ж зв'язку особливого значення набуває проблема ресоціалізації особи, націлена на формування в неї здатності працювати в принципово нових умовах, адже перехід від державно-адміністративного управління виробництвом до ринкової економіки передбачає якісну перебудову не лише зовнішніх умов праці й винагороди за неї, але й перебудову всього внутрішнього світу людини як працівника.

Ураховуючи всі ці обставини, можна з деякою впевненістю стверджувати про існування реальної соціальної проблеми, яка певною мірою відчувається й сприймається як широкою, так і науковою громадкістю й потребує відповідної теоретичної розробки.

Стан наукової розробки теми дослідження. Можна з достатньою підставою та впевненістю сказати, що в новітній час соціологічний аспект проблеми особистісного фактору в управлінні постав у всьому обсязі у зв'язку з теорією "тотальної" бюрократії М. Вебера та її більш управлінською й більш практичною модифікацією в концепції Ф. Тейлора. Їх пафос полягає в тому, щоб елімінувати (усунути) з процесу управління особистісний фактор, вивести його за дужки власне управлінського процесу. Задля цього М. Вебер вимагає, аби управління ґрунтувалось на чітко визначеній меті, однозначно сформульованих правилах, чітких критеріях винагороди та покарання, акцентуації виключно на функціональному аспекті діяльності, максимальному взаємному пристосуванні працівника та його трудових обов'язків тощо. Усі ці суто теоретичні вимоги М. Вебера набули практичних вимірів у Ф. Тейлора. Його ідеал та управлінський принцип зводився до того, аби працівник функціонував на виробництві подібно до ідеально сконструйованої машини, тобто віддавав трудовому процесу не менше, але й не більше об'єктивно необхідного. Звичайно, його доктрина не була, як це помилково вважав В.І.Ленін, "системою вижимання поту". Але вона мала інструменталістський характер. З одного боку, концепція Ф. Тейлора мала навіть відносно гуманний характер, оскільки не вимагала від людини більше того, ніж це об'єктивно, відповідно до конкретних вимог виробництва, необхідно. І в цьому сенсі вона була націлена навіть на збереження працівника як важливого економічного ресурсу. З іншого, – не лише не передбачала, але й забороняла будь-які прояви людської суб'єктивності, виносила екзистенціальні вимоги людини за межі трудового процесу. Саме ця обставина, до речі, викликала масове звільнення працівників у 20-х–30-х рр. минулого століття із заводів Форда, попри більш високу оплату праці на них.

Теорія людських відносин Е. Мейо стала реакцією на надмірний формалізм веберівської концепції бюрократії та пов'язаного з ним знеособлення людини. Проте вона не дійшла до постановки проблеми безпосереднього впливу особи на управлінський процес, оскільки ставила питання про залежність дії конкретного індивіда від характеру її соціально-групового оточення.

У подальшому в рамках зарубіжної соціології проблема персонального фактора в управлінні аналізувалась у таких відносинах: набувала подальшого розвитку концепція людських стосунків ("неогуманістичні перспективи"); залежність управлінської особистісної поведінки від корпоративної культури (Т. Діл і А.Кеннеді); виявлення можливості функціоналістського тлумачення проблем людини в організації (Т. Парсонс). Особливо плідною в розглянутому контексті була критика Р. Мертоном дисфункціональних проявів бюрократії та їх подолання шляхом персоналізації управлінських стосунків. Подальшою еволюцією цієї проблеми та форм її інтерпретації було розмежування П. Блау формальної й неформальної структури організації, завдяки чому особистісний фактор набував різних виявів залежно від форми управлінських стосунків. Це безпосереднім чином виводило на проблему демократизації організації й управління. Досліджувалася проблема рівнів бюрократизації і супутніх цьому рівнів персоналізації, фактори впливу на рівень бюрократизації й персоналізації управління, а також умови та чинники спротиву бюрократизації (А. Гоулднер). В цілому можна стверджувати, що в зарубіжній соціології цю проблему було порушено й створено ряд цікавих і теоретично плідних концепцій.

Що до вітчизняної соціології, то тут ця проблема тлумачилась в дещо іншому теоретико-методологічному контексті. Передусім феномен бюрократії розглядався переважно з негативного боку – як зло саме по собі безвідносно до форм її реалізації, тобто як особливий випадок бюрократичного переродження управління. Отже, не було виявлено конкретних механізмів як надмірної, а тому непродуктивної бюрократизації, так і конкретних шляхів її подолання. Бюрократію розглядали лише як породження особливих суспільних відносин, революційне подолання яких передбачало автоматичне зникнення й самої бюрократії. Замість конкретного розгляду особливих управлінських ситуацій і форм прояву особистісного фактору, проблема виносилась на абстрактно-теоретичний, філософськи, ідейно-догматичний рівень, на якому вона не могла отримати конкретно-управлінського, технологічно-прикладного розв'язання. Найбільше, чого було досягнуто на цьому шляху, це більш-менш продуктивне визначення значущості соціально-психологічного клімату в трудових колективах.

Loading...

 
 

Цікаве