WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРізне → Раціональні методи лікування собак з частковими втратами зубів та порушенням прикусу (автореферат) - Реферат

Раціональні методи лікування собак з частковими втратами зубів та порушенням прикусу (автореферат) - Реферат

Окреслений підхід дозволив зробити ряд висновків теоретичного, методологічного та історико-соціологічного характеру:

1. Застосування методології ідеальних типів та дослідницьких програм уможливлює фіксацію етапів розгортання соціологічного дискурсу про розвиток та модернізацію. Кожна дослідницька програма є типом теоретизування, притаманним певному етапу еволюції соціологічного знання. Водночас модифікуються Лакатосові критерії оцінки релевантності дослідницьких програм: у світлі положень про мультипарадигматичність соціологічної теорії та центральність класиків стає недоцільною однозначна класифікація теорій як прогресивних або як дегенеративних.

2. Продемонстровано, що вкрай неправомірно концептуалізувати тривалі відтинки історії, застосовуючи поняття модернізації a priori, позаяк подібне слововживання позбавляє цю категорію будь-якого змісту, перетворюючи її з ідеального типу на еквівалент "закону" радянського істмату, що оперує безвідносно до емпіричних даних. Модернізація передбачає наявність інтенціональної складової з розбудови інституцій модерного суспільства. Означувати монархів XVII-XVIII століть як модернізаторів є нічим іншим, як "модернізацією" реальності, що приписує соціальним діячам минулого візію, базовий кістяк якої простежується лише на зламі XVIII-ХІХ століть. Як альтернатива, пропонується концепція формування модерну – остання фіксує контингентність та непередбачуваність процесу постання модерного суспільства, процесу глобального масштабу, та не може зводитися лише до своєї західної (європейської) складової.

3. Показано, що ідея модерну може використовуватися і як інструмент емансипації (за переконливі приклади правлять Габермасові розмисли та постава сучасних китайських дисидентів, які наголошують на демократії як на необхідному вимірі модерну), і як знаряддя панування та легітимації нерівності. Проекти модернізації та розвитку суспільства – це, беззаперечно, реальність, воднораз вони є недовершеними і співіснують із тенденціями недорозвитку та занепаду.

4. У дослідженні продемонстровано хибність інтерпретації модерну як набору жорстко зафіксованих властивостей. Одним із основних принципів модерну є плюралізм, який унеможливлює витворення апріорної формули цього феномена, формули, яка б підкорялася дії єдиного системного принципу. Режими радянського гатунку, здатні конкурувати зі своїми ліберальними опонентами на коротких історичних дистанціях з огляду на реалізацію окремих вимірів розвитку та модерну (як-от залучення жінок до виробничої сфери, дослідження у галузі природознавства тощо), програвали стратегічно, позаяк були неспроможні використати творчий потенціал соціальної дії.

5. Доведено, що Парсонс, який є інтелектуальним предтечею інституціоналізованого соціологічного дискурсу про розвиток та модернізацію, ніколи не був життєрадісним "Демокрітом-реготуном" соціологічної теорії, концептуальні окуляри якого фіксували лише суспільну рівновагу, підтримувану цінностями, тобто ідеальними вимірами соціуму. Всупереч конвенційним інтерпретаціям свого доробку – рівною мірою і прибічниками, і опонентами – Парсонс не притлумлював суперечностей модерну, вочевидь усвідомлюючи пов'язані з ним виклики диференціації та складність збереження стану персональної автономії за умови втрати відчуття безпеки, що давали релігійна віра і приналежність до спільноти.

6. Соціологічний дискурс про розвиток та модернізацію, як самостійна галузь соціологічного пізнання, виникає у США, які перебрали на себе функцію глобального гегемона повоєнного світу. Ефективна взаємодія із суспільствами Решти, що швидкими темпами деколонізувалися та постали на міжнародній арені як самостійні держави, вимагала адекватного концептуального апарату, формулювання якого власне й започаткувала дослідницька програма модернізації. Дослідницька програма модернізації оперувала в контексті місіонізму, властивого американській політико-ідеологічній та інтелектуальній традиції, пропагуючи монологічну, "законодавчу" версію модерну, яка спиралася не стільки на ідеали публічної сфери, скільки на традицію просвітницького деспотизму.

7. У дослідницькій програмі модернізації я увиразнюю дві стадії, кожній з яких був притаманний власний стиль теоретизування. Ознакою першої фази цієї дослідницької програми став метафізичний оптимізм щодо перспектив вестернізації Решти, оптимізм, який контрастував із безсумнівною спромогою вчених, які приставали на принципи парадигми модернізації, генерувати нове адекватне знання про емпіричні виміри подій реального світу. У 1960-х роках через зміну як інтелектуального клімату в західній соціологічній спільноті, так і тодішньої політичної ситуації, викшталтовується друга стадія дослідницької фази модернізації. Оптимістичну риторику політичного розвитку заступає песимістичний словник зламів модернізації, політичного занепаду та соціальних конфліктів. Зрушення в рамках дослідницької програми модернізації досягають такого масштабу, що ми фіксуємо всі підставові ознаки початку діяльності, спрямованої не просто на удосконалення та ревізію периферійних побудувань дискурсу про модернізацію, але й на реконструкцію його ядра. Саме С.Гантінгтон переконливо заперечив Панглосову благодушність своїх попередників і виопуклив превалювання конфліктів у процесі модернізації за одночасної пріоритезації мети розбудови політичного порядку. Центральним завданням модернізації стає накопичення та концентрація політичної влади.

8. Дослідницька програма залежності та розвитку недорозвитку А.Г.Франка мала за мету спростування положень теорії модернізації та вироблення ефективної стратегії подолання нерівності, зумовленої капіталістичною світовою системою, вдаючись до революційного від'єднання від цієї системи. Франк збагатив категоріальний апарат соціологічного дискурсу про розвиток та модернізацію, доповнивши його поняттям розвитку недорозвитку, зрікаючись тим самим телеологічного оптимізму як методологічного принципу тлумачення соціальних змін. Розбудувавши цілком одновимірну, витриману в дусі економізму парадигму, яка незрідка підміняє академічний дискурс емоційно забарвленою ідеологією, Франк не спромігся концептуалізувати комплексну взаємодію та взаємопроникнення форм культурної, політичної та економічної залежності, які кшталтують соціальні зміни у країнах третього світу. Тим не менш, концепція розвитку недорозвитку – за умови використання її як ідеального типу – є релевантним інструментарієм соціологічного аналізу суспільств, що зазнають трансформації, зокрема постленінську трансформацію.

9. Дослідницька програма світ-системного аналізу пропонує інтелектуальний та організаційний формат для розмислів, які є симетричною альтернативою дискурсу модернізації. Технократичному елітизму дослідницької програми модернізації, елітизму, який обмежує масову участь у політиці, світ-системний аналіз протиставляє ідеалізацію аутопойетичної та незмінно креативної ролі мас в історії. Вислідом апріоризму світ-системного аналізу є редукціоністська інтерпретація політичних та культурних феноменів, а відтак, нездатність запропонувати багатовимірну теорію, спроможну послідовно інкорпорувати досягнення не лише дослідників лівої орієнтації (приміром, теоретиків залежності), але й дослідницької програми модернізації.

10. Здійснена мною під кутом зору Веберових поглядів реконструкція світ-системної концептуалізації капіталізму дозволяє досягти теоретичного синтезу, який долає антиномічність формули "політичний / авантюристичний капіталізм – раціональний капіталізм" німецького соціолога та назагал суто негативістське Валерстайнове наставлення щодо капіталізму. Авантюристичний і раціональний капіталізми є симбіонтами – вони обидва необхідні для поширення цього компонента модерну не лише вшир, але й углиб. Сфокусованість адептів світ-системного аналізу на об'єктивних, структурних вимірах динаміки капіталізму позбавляє їх можливості теоретичного узагальнення власних інтуїтивних та емпіричних знахідок.

11. Я доповнюю Джавітову концептуалізацію ленінського режиму як інституції, що є носієм безособової харизми, світ-системною візією: ленінізм витлумачується як феномен, що постає як відповідь напівпериферійного суспільства на виклик залежності. Ленінізм керується консенсусною ідеологією (тобто ідеологією, яка, вимагаючи повної згоди з ключових питань, девальвує цінність компромісу) та витворює цілісну програму революційного прориву з метою зміни організаційного формату підвладного йому суспільства й подолання нерівноправної взаємодії з ядром світ-системи. Ці завдання розв'язуються за допомогою форсованої індустріалізації, колективізації, масової освіти та запровадження безособових норм, що регулюють соціальну дію, за рівночасної акцентації на поставі партії як колективного героя – спільноти харизматиків-віртуозів.

Loading...

 
 

Цікаве